В епоху Середніх віків князі Католицької Церкви здебільшого були великими землевласниками. Окрім очевидних переваг такого стану речей, перед ними стояло питання захисту своїх володінь. Це спонукало їх формувати власні збройні загони, а часто і самим одягати обладунки, і брати до рук мечі та демонструвати воїнські доблесть і майстерність, яким позаздрили б навіть конунги вікінгів.

Один із яскравих представників цієї братії був єпископ Парижа Гозлен (834 – 886). Ще будучи простим абатом, цей воїн присвятив себе боротьбі проти вікінгів. У 858 році він навіть побував у них у полоні. Це дало йому змогу дослідити тактику вікінгів, їхні слабкі та сильні сторони. Тож, ставши у 884 році єпископом Парижа, Гозлен зумів організувати умілу оборону проти армії норманів, яка в 885 році взяла місто в облогу.

Очевидець тих подій, монах Аббон Горбатий, у своїй праці «Про війну міста Париж з норманами» згадував, що на пропозицію конунга Сігфріда здати місто, єпископ відповів:

«Уяви, що захист цих стін доручили тобі, і скажи чи зробив би ти те, що вважаєш за справедливе вимагати в мене?»

За наказом єпископа на стінах нинішньої французької столиці було встановлено великого хреста, а сам він стояв разом із іншими захисниками на стінах, озброєний луком та сокирою. Аббон Горбатий згадує, що в одній із сутичок єпископа було поранено. Важко уявити відчай парижан, коли їхній духовний та військовий лідер помер від чуми у самий розпал облоги. Але своєї місії єпископ досягнув – незабаром між вождями вікінгів розпочалися суперечки і вони один за одним покинули поле бою. Париж було врятовано.

До речі, єпископ Хеахмунд із серіалу «Вікінги» не є плодом фантазії режисера. Про нього згадано в «Англосаксонській хроніці»:

«Король Етельред і Альфред, його брат, билися з армією при Мердені (871 року – П.З.)… Там був убитий єпископ Хеахмунд з іншими добрими людьми».

Було чимало й інших відважних мужів. Таких, як єпископ Адемар Монтейльський (? – 1098), духовний лідер Першого Хрестового походу. Військову славу єпископ здобув ще до Хрестових походів. Будучи єпископом міста Ле-Пюї, він зібрав загін зі своїх парафіян і цими силами боронився від войовничих сусідів – інших феодалів. Сучасники згадують його як умілого воїна і, особливо, вправного вершника. Оскільки слуга Божий не міг проливати кров, у бій єпископ ішов не з мечем, а з важкою палицею.

Заклик Папи Урбана ІІ вирушити визволяти Гроб Господній єпископ сприйняв з великим ентузіазмом і незабаром приєднався до основного війська зі своїм власним загоном та в якості папського легата. Адемар не претендував на командування, але став беззаперечним духовним лідером воїнства Христового, розділяючи з воїнами їхній тяжкий побут, а також залагоджуючи постійні конфлікти між лідерами хрестоносців.

Під час битви під Дорілеєю (1097) загін єпископа зайшов у тил «невірних» і цим остаточно вирішив долю битви на користь християн. Правда, джерела розходяться, чи вів єпископ своїх воїнів особисто чи командував на відстані. Активну участь Адемар брав і в боях за Антіохію, які завершилися повною перемогою європейського лицарства.
Як і єпископ Гозлен, Адемар не дожив до завершення головної справи свого життя. Тисячі воїнів померли від сипного тифу і єпископ був у їх числі. Проте він продовжив життя в пам’яті воїнів, які 15 липня 1099 року з перемогою вступили до Єрусалиму.

Вікінгами і хрестоносцями справа не обмежувалася. Войовничі єпископи згадуються в багатьох битвах, зокрема, і між християнськими арміями: битва під Бувіном 1214 року (радник короля Франції і фактичний командуючий його армією, брат-госпітальєр Гален, єпископ Санліса), битва під Фолкерком 1298 року (правим флангом англійців командує єпископ Даремський). Не забуваймо і про Реконкісту – в битві біля Лас-Навас-де-Толоса (1212) вже відступаючих християнських воїнів власним прикладом надихнув і повів у бій архієпископ Толедо Родріго Хіменес.

Як бачимо, в Середні віки єпископи командували арміями, билися, здобували перемоги і зазнавали поразок. Цей незвичайний і, значною мірою, романтичний феномен відійшов у вічність лише тоді, коли занепав вплив Католицької Церкви на суспільно-політичне життя Європи.

---