Головна мета даної статті – визначити, якою все ж була влада закону у Візантії за правління Юстиніана І. Також, опосередковано звернемось до самої постаті імператора і його законотворчої політики.

Петро Савватій (справжнє ім’я Юстиніана) – один з найвідоміших візантійських імператорів, людина дуже цікава і амбітна. Однак, оцінка його особи дуже полярна. Так, з легкої руки сучасника, його називали «імператором, який ніколи не спить»; у творі Прокопія Кессарійського «Таємна історія», він навпаки зображений демоном.  Чим він не вгодив підданим, що заслужив такої характеристики? Тим, що був «живим законом», про що й піде мова далі.

Цьому поняттю передували певні політичні та економічні зміни в державному устрої. Так, криза рабовласницького господарства, з якою зіткнулась Пізня Римська імперія в середині ІІІ ст. «викликала необхідність консолідації великих рабовласників і встановлення диктатури імператора»[5, ст.18]. Власне, це було спробою рабовласників підтримати хиткий рабовласницький устрій за допомогою строгої централізації. Удальцова зазначає, що «в IV – VI ст. імператори все більше і більше намагались стати найвищим законодавчим авторитетом і єдиними творцями всіх нових законів»[6, ст. 6]. Таким чином, законодавча діяльність імператорів поглинає творчість юристів, закони видаються лише від імені монархів. Все більшим стає елемент бюрократизації законів, вихваляння володаря. Так, в новелах зустрічаємо надзвичайну пишність і возвеличення особи імператора у формі «Наша Велич», «Наше Благочестя», «Наша Сила», «Наша Могутність».

Невід’ємною частиною «живого закону» була його божественна природа. Саме за Юстиніана повністю утверджується ідея про те, що «імператор є обранцем Божим, якого Господь призначив для управління людськими справами»[4,ст.31].

У Візантії ця ідеологія набула свого максимального ствердження. В кожному законодавчому акті Юстиніана є покликання на Бога чи Святу Трійцю. У новелі 69 читаємо: «Один Бог, і після Бога один лише імператор регулює ці речі з помірністю і справедливістю»[2, n.69]. Власне, ці слова проливають світло на всю політику імператора. Ця «святість» імператора сприяла централізації. Народ, який був безмежно вірний Богу, бачив в особі імператора спасителя, який завжди чинить справедливо і якому треба поклонятися. Василевсу така доктрина влади була лише в користь, бо дозволяла називати будь-яку його  видумку законом.

Варто наголосити на тому, що Юстиніан мріяв про відновлення величі Римської імперії. Вся його західна політика, війни з готами і вандалами, слугували цьому прямим підтвердженням. Власне, серед його цілей було відродження імперії  не лише шляхом завоювань, а й, насамперед, шляхом законодавства. «Ніколи, можливо, теорія імператорського деспотизму не була виражена більш точно і повно, ніж в законодавстві Юстиніана, і в цьому відношенні Юстиніан був істинним наступником цезарів»[4, ст.265], пише Діль.

Влада закону

 Перш, ніж відповісти на питання, поставлене у меті, варто визначитися з самим поняттям «закон». Так, в першій книзі Дігест представлені наступні визначення закону: «Закон є спільним (для всіх) приписом, рішенням досвідчених людей, придушенням порушень, […]загальна (для всіх громадян) обіцянка держави»[1,ст.107]. За визначенням Демосфена в тій же книзі читаємо: «Закон є тим, чому всі люди повинні коритися, за різних причин, але головне тому, що будь-який  закон є думкою і даром бога»[1, ст.107]. Філософ Хрізіпп пише, що «закон є царем всіх божественних і людських справ; […]вождем і повелителем живих істот, які живуть в державі; мірилом справедливого і несправедливого, яке  наказує робити те, що повинно робитися і забороняти робити те, що не повинно робитися»[1, ст.109].

       В  тих же Дігестах читаємо:  «Те, що вирішив принцес, має силу закону»[1, ст.115].

В політиці Юстиніана це не лише мало силу закону, а й не підлягало ніякому запереченню чи критиці. В тих же Дігестах йдеться, що закони є святими, бо вони закріплені деякою санкцією, і якщо хтось спробує щось змінити в них, буде покараний  смертю. Бачимо чітко виражену тиранію, але  якщо дивитись з погляду людини VI ст. – це нормальний стан речей. Якщо дивитись з погляду візантійця того ж часу – це повністю задовільний політичний уклад.

Американський історик Джордж Бейкер  ототожнює звід законів з чимось  позалюдським, небесним, непідвладним людському розумінню. В оцінці Юстиніана, його закони носили подібний характер.  Бейкер продовжує свою думку наступним  визначенням: «Закон – це не те, що люди винаходять;[…] Влада закону в кінцевому висновку полягає не в тому, що людина оголошує істинним, а в тому, що в дійсності є істиною»[3, ст.51]. Саме такою представлена влада закону в Кодексі. Владу цю здійснював імператор, який, власне, й був тією незаперечною істиною.

За логікою речей, істина завжди одна. Закон, який був істиною, теж був одним, бо «існувала лише одна система юриспруденції, і тільки одна могла існувати. Якби й була можлива інша юриспруденція, людський розум був би не в силах уявити собі її. Є лише одна істина, одна логіка, одна математика; на цій основі можна стверджувати, що є одне право і, відповідно, одна цивілізація»[3, ст.17]. Так, Юстиніан, поширивши свій вплив на колишні землі Римської імперії,  був переконаний, що є лише один цивілізований світ, який має бути об’єднаний в одному політичному організмі, іншого такого світу не може і не має бути. Юстиніан, створюючи Кодекс, знав, що має бути лише одне правдиве право,лише один закон, якому мають коритися всі.

Завершуючи,  можна зробити висновок, що в політиці Юстиніана влада закону була неперевершеним поєднанням деспотії з гострим розумом. І говорити лише про одне з цих понять у даному контексті не можна… Таке поєднання було найбільш вигідним для імператора, який прагнув перевершити всіх, і який з цим блискуче впорався.

---

Список джерел та літератури:

1. Дигесты Юстиниана /Перевод с латинского; Отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: «Статут», 2002. – 584.с.
2. College of Law George W. Hopper Law Library Justinian’s Novels [Електронний ресурс]. Режим доступу /  http://www.uwyo.edu/lawlib/blume-justinian/ajc-edition-2/novels/index.html

3. Бейкер Дж. Юстиниан. Великий законодатель / Джордж Бейкер. – М.: Центрполиграф,2004. – 182с.
4. Диль Ш. Юстиніань и Византийская цивилизація вь VІ в./ Шарль Диль. – С.-П.: Типографія Альтшулера Фонтанка, 1908. –685с.
5. Перетерский И. Дигесты Юстиниана. Очерки по истории составления и общая характеристика / Перетерский И.С. – М.: Госюриздат, 1956. – 132с.
6. Удальцова З.Законодательные реформы Юстиниана / З.В.Удальцова // Византийский      временник,  том ХХVІ. – 1965. – Вип.26. – 43с.