Проблема впливу Русі на середньовічну Центрально-Східну Європу є актуальною складовою сучасних міждисциплінарних досліджень. До просопографічного аналізу тогочасних соціальних станів, зокрема і так званого «четвертого стану», дослідники вдавалися неохоче, концентруючись переважно на висвітленні політичної історії. Тож тема руського купецтва у польському Вроцлаві XIV ст. – важлива для сучасного дискурсу. Водночас, дослідження не претендує бути останнім словом у цій проблемі, оскільки досі існує чимало «білих плям».

Об’єктом розвідки є етнічний склад купецького прошарку середньовічного міста Вроцлав, предметом – діяльність купецької родини Ruthenus та інших руських міщан і, що найважливіше, їхньої мобільності.

Серед праць, на яких ґрунтується ця розвідка, особливу вагу має робота Ґерхарда Пфайффера «Das Breslauer Patriziat im Mittelalter» [19]. У ній дослідник розглянув діяльність вроцлавського патриціату і, зокрема, представників родини Ruthenus. Проблему торгівлі Русі з державами Центрально- Східної Європи у радянський час досліджували Антоній Флоровський [9], Анатолій Новосельцев [8] ,Володимир Пашуто [8], Іван Крип’якевич [4]. У XXI ст. ці студії продовжив Олександр Назаренко [7].

Серед сучасних українських дослідників цієї тематики необхідно згадати Мирослава Волощука, який з-поміж кола проблем, пов’язаних із пошуком та дослідженням «русів» та їхньої діяльності у Центральній Європі, згадує також проблему руських купців у чеських землях, у Сілезії та у Вроцлаві зокрема [2, с. 26]13. Про це питання згадують у статті «Johann de Ladimiria: до проблеми етнічного походження капелана сілезького князя Генріха VI Доброго» Мирослав Волощук та Ілля Паршин, подаючи перелік членів родини Ruthenus. Автори вважають, що вроцлавський капелан, нотар, кантор та особистий духівник вроцлавського князя Генріха VI Доброго (1294–1335) Johann de Ladimiria мав би бути знайомим із купецькою родиною Ruthenus [3, с. 53–54]. Проблему походження Дітмара Ruthenus розглянув у своїй статті польський дослідник Норберт Міка [6].

Отож, в історіографії XXI ст. проблема пошуку «Русі» в центрально- та західноєвропейських джерелах значно актуалізується.

У дослідженні мобільності руських купців чималу допомогу може надати докладне вивчення джерел. Зокрема, цінними матеріалами є сілезькі реґести. Реґест – це короткий виклад змісту документа, який супроводжується заголовком і легендою. Вони є опублікованими, тому труднощів із доступом немає. Декотрі з віднотованих документів докладні, інші – короткі. Пізніші реґести набувають скорочень деяких слів, тому їхнє опрацювання ускладнене, проте інформативний потенціал залишається високим.

Увагу цього дослідження буде сконцентровано на пошуку згадок у реґестах імен руських купців, які мають префікс- предикат Rus-, Ruth-, наприклад: Andreas Ruthenus, Peter Ruthenus, Ulmann von Russewin, Matheus der Russe тощо, які жили та працювали в сілезькому місті Вроцлаві в першій половині XIV ст.

Вроцлав (пол. Wrocław, нім. Breslau) – столиця Сілезького князівства до 1335 р.; згодом увійшло до складу Чеського Королівства. Місто набуло своєї німецької назви через етнічний склад населення, адже після монгольської навали 1241 р. німецькі колоністи, по суті, заснували нове поселення. Воно розташоване на  просторій  рівнині  біля  впадання  р. Олава  (пол. Oława,  нім. Ohle, Olau) в Одер та складається із внутрішнього міста – старого і нового (Altstadt, Neustadt) і 5-ти передмість: Олауського, Швайднітцького, Миколаївського,           Одерського та Зандфорштадтського (нім. Ohlau-stadtteil, Schweidnitzer-stadtteil, Nikolai-stadtteil, Oder-stadtteil та Sandvorstadt-teil). Вроцлавський округ утворював середню частину Сілезії та налічував 24 креси (від нім. kreis – район): Міліч (нім. Militsch), Ґурау (нім. Gurau), Польський Вартенберґ (нім. polnische Wartenberg),  Намслау (нім. Namslau), Ельс (нім. Oels, Öls), Требніц (нім. Trebnitz), Волау (нім. Wohlau) і Штайнау (нім. Steinau) на півночі; Бріґ (нім. Brieg), Олау (нім. Ohlau), м. Вроцлав, повіт Вроцлавський, Ноймаркт (нім. Neumarkt), Штріґау (нім. Striegau), Швайдніц (нім. Schweidnitz), Райхенбах (нім. Reichenbach), Німптш (Nimptsch), Штрелєн (нім. Strehlen), Мюнстерберґ (нім. Münsterberg) і Франкенштайн (нім. Frankenstein) у середній частині; Вальденбурґ (нім. Waldenburg), Нойроде (нім. Neurode), Ґлац (нім. Glatz) і Ґабельшвердт (нім. Gabelschwerdt) – у гірській південній частині [1, с. 650–653]. Розгляд адміністративно- територіального поділу округу є важливим, оскільки деякі документи містять і назви кресів.

Сілезькі реґести містять згадки про діяльність членів родини Ruthenus; відповідно до реєстру, під літерою R подано короткий перелік членів цієї родини.

Можливо, найдавнішою згадкою про родину Ruthenus, про яку пише Ґерхард Пфайффер, є згадка про шеффена Dietmarus, якого дослідник вважає Дітмаром Руським (Ruthenus). Peter Ruthenus і Natania є батьками Paul, Johann, Otto, Andreas, Heinrich, Mechtild. Hermann Ruthenus є батьком Katharina, яка, зі свого боку, є дружиною Siegfried von Löwenberg (Löwenberg, Lemberk – суч. Львувек-Шльонський). Mechtild є дружиною Waldemir von Swidenicz/Schweidnitz [19, s. 348]. Оскар Пуш, фахівець із сілезької генеалогії, наводить ще такі відомості: Hermann Ruthenus був одружений із N. N. Von Baumgarten [20, s. 106–107; 21, s. 114], Peter Ruthenus був батьком Katharina Ruthenus [21, s. 154], яка була матір’ю Mechtild Ruthenus    [21, с. 154].    Paul    Ruthenus    був     одружений     із N. N. Brunonis [20, s. 194, 196–198; 21, s. 32; 22, s. 74], і вони були батьками Katharina Ruthenus – дружиною Зіґфрида з Лемберга [21, s. 32] (тут спостерігається протиріччя між реґеcтом, у якому згадано про Катерину, але як доньку Hermann Ruthenus, і цим зауваженням). Katharina Ruthenius була дружиною Heinrich von Woycechsdorf, і подружжя мало 5 дітей: Heinrich der Jüngere, Martin, Mathias, Lucia, Elisabeth. Martin був одружений з Elisabeth Peter, донькою Magister Peter, ректора школи Св. Єлизавети у Вроцлаві. У 1347 р. вона купила землю в Grünhübel, а у 1367 р., уже як вдова, продала ці землі. Потім вона перебралася до Кракова, де жила зі своїми дітьми. Lucia була дружиною Jacob von Sitten, а Elisabeth була дружиною Hermann von Pastericz, із яким мала двох доньок: Katharina і Margarethe [23, s. 70–72].

Ґ. Пфайффер подає ще родове дерево родини von Löwenberg- Ruthenus: дітьми Siegfried і Katharina були Katharina, Klara (дружина Johann von Saarau), Nenker (чоловік Margarethe, батько Nicolaus, Nenker, Helena), Nicolaus (чоловік Agnes Schewitz, батько Hans i Hedwig, Hans був одружений із Barbara Banck, вони були батьками Hans, Nicolaus, Menzel), Johann, Matthias, Franz, Leuthold (Lutko) [19, s. 335]. Перед тим як перейти до безпосереднього аналізу діяльності представників родини Ruthenus, треба звернути увагу на ймовірного першого її представника – Дітмара. Першу згадку про нього Ґ. Пфайффер датував 1254 р. У 1266 р. цей містянин фігурує як свідок на одній з купецьких грамот, а у 1275–1276 рр. вказує його як консула (райця). Відомо, що він разом із Helmicus von Bunzlau купив ділянку землі між Elbing та Rosenthal [19, s. 59]. На жаль, подальші відомості про представників родини в проміжку між 1280–1318 рр. поки що невідомі. Н. Міка, покликаючись на думку Ґ. Пфайффера про можливе руське походження Dietmarus Rutenus, логічно припустив, що ім’я Dietmarus могло походити від імені Дмитро [6, с. 243].

Доцільно розглянути діяльність Peter Ruthenus у контексті звісток про нього в сілезьких реґестах. Адже діяльність цієї особи підтверджується низкою епізодів у тогочасних документах. Зокрема, засвідчено, що він був членом суду шеффенів, а одного разу – Ради маґістрату міста Вроцлав. Треба звернути увагу на такі згадки: 29 лютого 1324 р. Peter Ruthenus був обраний до Лави (суду шеффенів) маґістрату [12, s. 239]. Аналогічні процедури обрання він проходив 5 лютого 1326 р. [12, s. 290], 25 лютого 1327 р. [13, s. 7] і 16 лютого 1328 р. [13, s. 35]. 20 лютого 1329 р. Peter Ruthenus згадується серед інших шеффенів, які засвідчили те, що Elisabeth  продала  залізні  товари  Konrad  Buchsborn  [13, s. 56];  8 березня 1329 р. Peter Ruthenus так само був обраний до Ради маґістрату [13, s. 58].

Проте  нашу   увагу   привертають   два   неузгодження.   Від 29 лютого 1324 р. до 20 лютого 1329 р. Peter Ruthenus обирали до маґістрату міста Вроцлав до Лави. Що тоді спричинило той факт, що вже 8 березня 1329 р. він фігурує як член Ради? З цього ж випливає й інше питання – вибори шеффенів і консулів до маґістрату, відповідно до поданих згадок із реґестів, відбувалися в лютому. Тоді що спричинило проведення виборів 8 березня 1329 р., коли напередодні в лютому вибори вже відбулися?

Чітких відповідей на ці запитання немає. Отримати їх можна було би, розширивши джерельну базу дослідження. Однак в останньому реґесті є певний натяк. Коли Peter Ruthenus було обрано до Ради маґістрату, саме тоді в Раді був Peter Brunonis, тесть його сина, Paul. Можливо, йдеться про вияв непотизму. Цей випадок не був поодиноким. Наприклад, можна знайти відповідні аналогії у життєвому шляху краківського міщанина Mikołaj Rusin. Він займав посаду краківського райці маґістрату впродовж 1319–1320, 1327, 1329–1330 рр. – якраз тоді, коли його тесть, Микола із Завихосту, в Раді не був [15, s. 136-137]. Побіжно можна подати ще кілька згадок у реґестах руських купців: 5 лютого 1315 р. Matheus der Russe став членом Лави маґістрату [11, s. 280]; 20 лютого 1325 р. Ulmann von Russewin обрано до Ради маґістрату [12, с. 265]; 21 лютого 1330 р. його ж переобрали до Ради маґістрату [13, s. 89]. Посади радників та шеффенів (суддів) у Вроцлаві з’явилися водночас із наданням місту маґдебурзького права в 1261 р., тобто зі створенням маґістрату. Керування містом було зосереджене в руках патриціату, який складали купці (8 радників та 11 шеффенів).

Вивчаючи причини такого рівня впливу представників родини Ruthenus у Вроцлаві, зокрема Peter Ruthenus у маґістраті міста, є потреба в детальному аналізі актів купівлі-продажу земель.

Приміром, акт купівлі землі Hermann Ruthenus у Heidenreich von Mühlheim і дітей, які успадкували 6 гуф землі14 від Walther de Pomerio в кресі Trebnitz. Відбулося це між 23 та 30 квітня 1318 р. Можливо, Hermann Ruthenus, укладаючи цей акт, ставав опікуном дітей, а у випадку своєї смерті опікунство передавалось Peter, синові Peter Ruthenus [12, s. 77].

Інші документи про купівлю-продаж землі також важливі. Зокрема, 30 жовтня 1338 р. Andreas і Heinrich Rutheni продали аллод у повіті Wirbicz (сучасне село Vrbice в Чехії) Nikolaus Agnetis, зятеві бюргера Johann Stillo [14, s. 44]. 13 січня 1338 р. Katharina з чоловіком Siegfried von Löwenberg продали 9/4 акру доброї землі в повіті Herdain, або Gai (з XX ст. – частина Вроцлава; село розташоване ближче до глиняних шахт, аніж до міста) Конрадові, слузі Peter Brunonis за 51 Mk (марок?) [14, s. 4].

Наступний витяг з документу відображає проблему сімейних відносин у родині Ruthenus, або ж закономірне явище поділу аллодів між молодшими членами родини. Так, 23 січня 1338 р. Paul Ruthenus, названий у цьому реґесті бурґґрафом Вроцлавa, зважаючи на необхідність доброго поділу та на вимоги Johann та Otto (що вказує на те, що вони є молодшими братами Paul) щодо права на свої половини аллоду, наділив їх землями за річкою Ла (Lohefluß) в окрузі Вроцлав. Можливо, причиною цього кроку було бажання кожного з братів провадити свою діяльність самостійно, що відображає деякі складові характеру кожного з членів цієї родини та мобільність братів як нащадків купецького роду.

Цікаво, що в цьому реґесті Павла названо бурґґрафом міста. Така посада передбачала наявність судової та адміністративної влади, і надати її міг або король, або місцевий єпископ [14, s. 6]. Зрештою, кожен член родини отримував свій аллод, що свідчить про заможність родини Ruthenus. Це не викликає сумніву, адже Peter Ruthenus, як зауважено вище, кілька років обирався до Лави шеффеном, а пізніше засідав і в Раді маґістрату Вроцлава.

Два реґести пов’язані з участю Paul Ruthenus у передачі 480 Mk (марок?) срібла до скарбниці папи Ioannis XXII (1316−1334), який саме тоді перебував у Авіньйоні (з огляду на так званий Авіньйонський полон пап, який тривав упродовж 1309–1378 рр.). Основними джерелами надходжень до папської скарбниці були аннати, які ввів папа Clemens V (1305 – 1314). Це річний прибуток від бенефіція, яким володів клірик; комісійні від прибутків за перший рік єпископського правління. Продаж індульгенцій,   вакантних   бенефіцій,   збір   коштів   на хрестові походи були ефективними під час правління папи Ioannis XXII. Папа Ioannis XXII підтримував зв’язки з банкірськими домами

Сієни та Флоренції. Прийнявши від Clemens V 70 тис. золотих флоринів у скарбницю, він спромігся наповнити її до більш ніж 750 тис. золотих флоринів. Однак зазначена сума в різних джерелах (Giovanni Villani, Galvano Fiamma, Mathias von Neuenburg) варіюється від 18 до 25 млн. флоринів. Хоча це могло бути й перебільшенням [5, с. 153, 156–157].

Повертаючись до діяльності членів родини Ruthenus, зокрема Paul, можна пов’язати діяльність папи Ioannis XXII з купецтвом Вроцлава.    Допоможуть    у    цьому    два    реґести.    Зокрема, 26 січня 1329 р. папа  Ioannis XXII уповноважив членів флорентійського торгового дому Bardi у фландрійському представництві дому (в м. Брюґґе) зібрати в Польщі за допомогою папського легата Peter de Alvernia 600 Mk (марок?) срібла. Райці маґістрату Вроцлава помістили суму до сховища [13, s. 53]. Також 7 травня 1330 р. в Брюґґе представник згаданого торгового дому Барді у Флоренції Andreas Portinarius у присутності інших членів організації видав вексель на прохання Папи Римського на суму 480 Mk (марок?). Серед імен свідків у грамоті згаданий і Paul Ruthenus [13, s. 96].

Доречно додати згадку про сілезького князя Генріха VI Доброго (1294–1335). Згадка стосується міста Брюґґе, яке було одним із ключових міст Ганзейського союзу і було економічно пов’язане з Англією, яка постачала вовну як сировину, на той час найкращу в Європі. Відомо, що родина Ruthenus торгувала тканинами (ймовірно, шерстяними); Paul Ruthenus надав у дарування Peter Brunonis склад разом із крамницею (Kaufkammer) у місті Брюґґе [19, s. 59].

Пов’язавши попередню згадку з наступною, можна зробити припущення, що Peter Brunonis був пов’язаний із Paul Ruthenus не лише родинними зв’язками (Paul Ruthenus був зятем Peter Brunonis), а й економічними, про що далі піде мова. У 30-х рр. XIV ст. (бл. 1336 р.) Peter Brunonis надав у дарування Paul Ruthenus     склад     разом      із      крамницею      у      Вроцлаві [19, s. 88; 20, s. 197]. Тож можна вибудувати таку схему: Англія постачає ганзейському місту Брюґґе шерсть, з якої у місті виготовляють тканину, й далі – одяг, або продають сировину іншим містам Ганзи, до чого й було залучено згадані крамниці в Брюґґе та Вроцлаві.

Ґжеґож Мишлівський зазначив, що в XIV ст. торговельні зв’язки між Вроцлавом і Нідерландами (переважно, Фландрією) пожвавились. Серед основних осередків суконного виробництва Нідерландів дослідник називає такі: Ґент (Gent), Іпр (Ieper), Ґістель (Gistel), Поперінґе (Poperinge), Брюґґе (Brügge), Кортрейк (Kortrijk), Льовен (Löwen), Мехелєн (Mechelen), Турне (Doornik), Брюссель (Brussel) [17, s. 84]. Ці зв’язки забезпечував торговий шлях, т. зв. «Високий шлях» (від нім. Hohe Strasse, Hohe Weg), який тягнувся від Голландії через Сілезію і Вроцлав – до Галицької землі [17, s. 83]. Однак зазначена схема зв’язку в цей час, у 30– 40-х рр. XIV ст., між Брюґґе та Вроцлавом навряд чи могла існувати за підтримки Ганзи. На підтвердження цього припущення слугує висновок Ґ. Мишлівського: Вроцлав був прийнятий до Ганзейського союзу між 1381 та 1387 рр., тобто значно пізніше від зазначеного часу [17, s. 90–91].

Крім торгівлі сукном, родина, можливо, займалась грошовими операціями, зокрема кредитуванням. Про це збереглася така згадка: Paul Ruthenus надає братам Reibnitz 28 Mk срібла із зобов’язанням їх виплачувати щорічно 4 Mk і 4 Malter15 вівса. Під заставу були покладені земельні володіння братів у селі Grünhübel біля Вроцлава, на річці Ла. Paul Ruthenus виступав кредитором. [19, s. 59]. Варто сказати, що зазначена сума виплат є досить великою, оскільки 4 Malter вівса = 440 літрів. У 1341 р. Pater Ruthenus передав ці землі в спадок Katharina, своїй доньці. Ймовірно, брати-боржники не змогли сплатити зазначену суму [21, s. 154].

Отже, руські купці в польському Вроцлаві, зокрема і родина Ruthenus, були впливовою силою, яка зрештою спромоглася висувати своїх кандидатів до міського маґістрату. Яскравим прикладом цього є діяльність Peter Ruthenus, якого кілька років підряд обирали на посаду шеффена. Вибороти своє місце під сонцем родині вдалося завдяки активній торгівлі сукном, укладанню шлюбів із представниками інших купецьких родин, актам купівлі-продажу земель. Це було економічно вигідною співпрацею, яскравим прикладом якої є торгівельні зв’язки Paul Ruthenus і Peter Brunonis. Основними джерелами прибутків родини була торгівля сукном і грошові операції; акти купівлі землі варто розглядати як фінансове вкладення. Сілезія була сприятливим для цього князівством завдяки відносно спокійній ситуації у регіоні.

Список використаних джерел та літератури

1. Бреславль, [в:] Энциклопедический словарь Броугауза и Ефрона: в 86 т.        (82 т.        и        4 доп.),         Санкт-Петербург 1890–1907, т. IVa (1891), с. 650–653.
2. М. Волощук, “Русь” в чешских землях (Богемия, Моравия, Силезия) XI–XIV вв.: избранные проблемы, «Rossica antiqua» 2014, № 2, с. 3–42.
3. М. Волощук, І. Паршин, Johann de Ladimiria: до проблеми етнічного походження капелана сілезького князя Генріха VI Доброго,

«Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис» 2018, Вип. 31, c. 50–63.

4. І. Крип’якевич, Галицько-Волинське князівство, Київ 1984,  176 с.

5 С. Лозинский, История папства, Москва 1986, 382 с.

• Н. Міка, Русь у сілезьких середньовічних джерелах (до кінця XIII ст.), «Colloquia Russica» 2018, Series II, Vol. 4, c. 229–251.
• А. Назаренко, Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей IX-XII вв., Москва 2001, 784 с.
• А. Новосельцев, В. Пашуто, Внешняя торговля древней Руси (до середины XIII века), «История СССР» 1967, № 3, с. 81–108.
• А. Флоровский, Чешско-русские торговые отношения X–XII вв.,

«Международные связи России до XVII в.» 1961, с. 64–83.

1. Шеффель, [в:] Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в    86 т.    (82     т.     и     4     доп.),     Санкт-Петербург 1890–1907, т. XXXIXa (1903), с. 540.
2. Codex Diplomaticus Silesiae, hrsg. Von C. Grünhagen und

C. Wutke, Breslau 1892, vol. 16, 358 s.

1. Codex Diplomaticus Silesiae, hrsg von Vereine für Geschichte und Alterthum Schlesiens, Breslau 1898, vol. 18, 392 s.
2. Codex Diplomaticus Silesiae, hrsg. von C. Grünhagen und

K. Wutke, Breslau 1903, vol. 22, 282 s.

1. Codex Diplomaticus Silesiae, hrsg. von K. Wudke und E. Randt, Breslau 1930, vol. 30, 378 s.
2. J. Laberschek, Rusin Mikołaj «PSB» 1991, t. XXXIII, s. 136 – 137.
3. S. Lochner, Prager-Börsen Zeitung 1872, s. 184–185. Available at: https://play.google.com/books/reader?id=a4ZX2hV4n7kC&pg=GB S.PP1
4. G. Myśliwski, Początki związków Wrocławia i Hanzy niemieckiej,

«Europejczycy, Afrykanie i inni. Studia ofiarowane Profesorowi Michałowi Tymowskiemu» 2011, s. 79–82.

1. Nieder-Kainsbach. Available at: https://web.archive.org/web/ 20120203211444/http://www.nieder-kainsbach.de/chronik.html.
2. G. Pfeiffer,     Das     Breslauer    Patriziat    im     Mittelalter, Breslau 1929, 429 s.
3. O. Pusch, Die Breslauer Rats- und Stadtgeschlechter in der Zeit von 1241 bis 1741, Band I, Dortmund 1986, 453 s.
4. O. Pusch, Die Breslauer Rats- und Stadtgeschlechter in der Zeit von 1241 bis 1741, Band III, Dortmund 1988, 425 s.
5. O. Pusch, Die Breslauer Rats- und Stadtgeschlechter in der Zeit von 1241 bis 1741, Band IV, Dortmund 1990, 365 s.
6. O. Pusch, Die Breslauer Rats- und Stadtgeschlechter in der Zeit von 1241 bis 1741, Band V, Dortmund 1991, 419 s.