Однією із програмних медичних праць Нового часу є Chirurgie d’armée (фр. Військова хірургія) Гуго Раватона, основна робота в історії європейської хірургії. Що це за звір такий, та хто його автор?

На момент публікації цієї книги в 1768 р., Г. Раватон пропрацював військовим хірургом добрих 36 років, а потім був головним хірургом госпіталю Ландау. Ландау тоді був французьким володінням на східній околиці Королівства. Госпіталь же був одним із основних евакуаційних госпіталів для армії, і Раватон повинен був бути на передньому краї тодішньої Війни за австрійську спадщину (1740-48 рр.), а також Семирічної війни (1756-63 рр.). Книга його складається з двох частин, перша присвячена пораненням від вогнепальної зброї, а друга – від мечів.

Що робить його роботу особливо цікавою для дослідників та любителів? Те, що, Г. Раватон представляє першу і найбільш велику роботу з поранень, нанесених холодною зброєю, з 217 сторінками та 35 спостереженнями. [1] І, на відміну від попередніх авторів, Раватон зосереджує свою роботу не на цікавих, рідкісних випадках, а на відносно поширених, щоб хірурги могли вчитись на його досвіді.

Але навіщо вивчати книгу, якій майже 300 років? Чому б просто не запитати сучасного хірурга-травматолога? По-перше, тому, що зараз фехтування не є поширеним методом двобою – молоді люди воліють, як германці, застосувати найнадійніший метод – кулаки, а клинок мало того що дорогий, так ще й реєстрації потребує.

По-друге, читачі здивуються, але сучасна медицина відрізняється від тієї, яка була в середині XVIII ст. За всю свою практику в якості військового хірурга, Г. Раватон вилікував цілий пласт ран від клинків, які, ймовірно, важко уявити сьогодні в світі. Ножі й тоді були поширені, але ти їх не міг знайти їх на полях битв Семирічної війни, та і їх ефект все одно сильно відрізнятися від результатів застосування меча.

У цій останній частині книги автор також робить кілька заключних моментів:

– Проникаючі удари клинками та багнетами в череп, дуже рідко є власне, проникаючими, але можуть викликати серйозну травму мозку. Мозок людський хоч і досить добре захищений від уколів, але й потрапити туди можна, щоправда, через кілька отворів черепа;
– Прникаючі удари в тіло, безумовно, найдієвіші, особливо в серце. Пацієнти з такими ранами, за словами автора, просто ніколи не доводяться до відома хірурга, з очевидних причин – це вже пацієнти священників.
– Проникаючі удари більш смертоносні, ніж рубаючі удари – останні виведуть супротивника з бою, але вони не завжди його вб’ють напевне

У цьому трактаті ви й не побачите випадків обезголовлювання або розсічення голови, тіла надвоє – це посібник із хірургії, а не судової медицини. З цієї причини подробиці самих сутичок і дуелей, на жаль, дуже мізерні, якщо тільки вони не вплинули на лікування. Тепер же, перейдемо до викладу матеріалу.

Проникаючі удари в голову, нанесені мечами

Удари клинком в голову, які наносяться з великою силою, можуть проникнути до мозку суто через очниці, ніс або рот і викликати швидку смерть. Так, двоє сержантів полку Лувіньі мали сутичку в кабаре. Один з них отримав удар шаблею в ніздрю, і впав замертво. Після розтину, мною було виявлено, що наконечник шаблі проломив губчасту кістку (Прим. ред.: тобто пазуху) і глибоко проник в мозок.

Деякий час по тому, в мій госпіталь був доставлений солдат (Прим. ред.: з полку, або ж роти) Талларта, якому було завдано удару клинком, в рот. Він втратив свідомість, у нього почались судоми і він помер через три години. Під час розтину було виявлено, що наконечник проник в мозок через великий отвір в потилиці.

Наступний випадок, який трапився на моїй практиці: два офіцери бились у лісі недалеко від Ландау. Один з них отримав удар палашем, який увійшов прямо над внутрішнім краєм правого ока біля носа і впав замертво. Зовнішній отвір був настільки невеликим, що, навіть враховуючи думку майора полку, його товариші сумнівались, що це була єдина причина смерті. Мене просили розібратись, та після розтину було виявлено, що мозок офіцера був проколотий наскрізь. Слід вказати, що ті проникаючі удари, які не дістають мозку, можуть при тому сильно травмувати кістки черепа та викликати ускладнення пораненого. Якщо ж вони пробивають кістку, вони впливають тільки на м’язи, зокрема язик, і не тягнуть по собі сильних крововиливів. Припускаю, бо мені такі випадки просто не траплялись, що при ураженні очного яблука ви можете втратити здатність використовувати цей орган.

Проникаючі удари клинком в горло, з ураженням спинного мозку, артерій і нервів, смертельні або дуже небезпечні для життя. Ті удари, які досягають стравоходу й трахеї, тягнуть за ускладнення. Всі інші удари в область коміра, які зачіпають тільки плоть або жирові тканини, натомість заживають добре. Я бачив безліч ран, завданих багнетом в кістки черепа, які, хоча і були поверхневими, дуже тяжко загоювались, оскільки сила удару викликала струс мозку.

Г. Раватон описує ірландського солдата з полку Ділона (Прим. ред.: ірландський полк французької армії, який брав участь у битві при Фонтенуа), який отримав удар багнетом у верхню астину голови та оголив частину тім’яної кістки.

Боєць Королівського полку отримав під час дуелі удар шпагою в праве око, який пробив слізну кістку. Він прибув до госпоіталю, із витріщеними та запалених оком, і йому тільки наклали пов’язку. На наступний день я оглянув його особисто, оскільки стан його погіршувався. В результаті, мною були видалені залишки роздробленої кістки, та оглянуте запалене око.

У вересні 1736 р., офіцер полку де ла Марка отримав під час дуелі удар шпагою, яка увійшла в середину правої щоки, та вийшла з-під лівого вуха. Логічно, що офіцер сильно стікав кров’ю через рот. Після кількох днів перев’язок і лікування, рана закрилась, але рухи шиєю залишились .

Солдат з ельзаського полку отримав під час дуелі укол мечем під праве вухо, поруч з скронево-нижньощелепного суглобом. Потім послідувала сильна крововтрата. Раватон використовував всі способи з книги, щоб спробувати зупинити кровотечу протягом семи довгих годин, включаючи порошки купоросу, бинти з драконовою кров’ю (деревної смоли рослин), бандажі, але все безрезультатно. Чоловік помер у нього на руках. Розтин показав, що укол повністю розсік сонну артерію.

У березні 1735 драгунів з полку Бофремона вдарили мечем в рот. Меч пройшов через стравохід і вийшов прямо поруч з шийним хребцем зліва з мінімальним кровотечею. Солдат вважав себе небіжчиком, але дуже швидко поправився і через кілька днів вписався. Раватон призводить два аналогічні випадки, коли солдати досить швидко зцілювалися від уколів в шию, в тому числі з пронзаніем трахеї.

Що можемо винесни по прочитаному? Передусім те, наскільки складно дотягнутись до мозку (використовуючи палаші, шаблі або багнети). Череп для них досить стійкий, і є кілька випадків, наведених Г. Раватоном, коли клинок заледве знаходив шлях туди, пробивши певні частини очниць, пазухи або – пройти через ротову порожнину, в той час як супротивник тримав голову під таким кутом, щоб зуміти досягти потилиці. Досвідчений фехтувальник може дістати очі, але інші цілі здаються занадто складними, щоб їх навіть можна було розгледіти при поєдинку.