Протягом усього правління англійського короля Генріха IV, хірург Джон Бредмор працював придворним лікарем. У 1403 і 1406 рр. він отримував виплати від королівського двору на оплату мит та одягу, а також, мабуть, ще й 10 марок на рік від принца Уельського. У 1408 р. він був призначений митним доглядачем у Лондонському порту, що принесло йому виплати ще в розмірі 10 фунтів на рік. Збереглись також записи про те, що йому оплачували вартість ліків для лікування короля. Ну ах хірурги в той час займались ще й роботами по металу, самостійно створюючи хірургічні інструменти для себе і на продаж.

Між 1403 і 1412 рр. Джон Бредмор створив трактат з хірургії, написаний на латині та названий «Philomena». Переклад його на англійську мову був виконаний близько 1446 р. В даний час рукопис зберігається в Британській бібліотеці.

У своєму трактаті Бредмор описує кілька випадків зі своєї хірургічної практики. Найвідомішим з них є порятунок життя принца Уельського – майбутнього короля Англії Генріха V. Принц Генріх під час битви при Шрусбері в 1403 р. був важко поранений – стріла потрапила в голову під ліве око поруч з носом, застрягши в кістці черепа (можливо, принц підняв забрало шолома в бою). Повністю стрілу витягти не вдалося, в кістці залишився наконечник, який застряг в черепі на глибині 6 дюймів. Пораненого принца перевезли в замок Кенілворт, де кілька лікарів спробували витягти наконечник, проте їх спроби успіхом не увінчались. Після цього на допомогу покликали Бредмора.

Для вилучення стріли він створив спеціальні щипці. У «Philomena» наведено їх докладний опис і ескіз. Щипці були порожніми, з тонкими кінцями, ширина яких не перевищувала ширину наконечника стріли. На кінці кожного важеля була гвинтова різьба. Крім того, в щипцях був окремий гвинтовий механізм, що проходив через їх центр. Але перш ніж використовувати інструмент, потрібно було розширити краї рани. Для цього лікар засунув в рану поруч з наконечником тонкі довгі «зонди» із серцевини старої бузини, загорнуті в очищену лляну тканину і просочені медом, який володіє антисептичним ефектом. Коли, за його розрахунками, зонди досягли кінця рани, хірург ввів у неї інструмент. Гвинтовий механізм дозволив розширити щипці і зафіксувати їх, після чого вдалося зачепити наконечник стріли і, розхитавши його, дістати.

Щоб рана не загноїлась, Бредмор залив рану білим вином, яке мало сильний, хоча і недовгий антисептичний ефект. Щоб гарантувати загоєння рани, доктор помістив в рану тампони із лляної тканини, просочені звареної їм маззю на основі меду. Через день він видалив верхню частину тампонів, дозволивши рани закритися. Через 20 днів Бредмор застосував інше зілля – Unguentum Fuscum. Воно являло собою комплекс з більш ніж 20 трав, воску, олії та деяких смол, але точний рецепт автор трактату не повідомляє. Лікування принесло результат: принц вижив, а рана затяглась, хоча і залишився шрам.

Інший відомий випадок, наведений Бредмором – лікування майстра королівських павільйонів, який зробив невдалу спробу покінчити життя самогубством. Він завдав собі дві рани в живіт, одна з яких була досить обширна. Лікування тривало 86 днів і закінчилось успішно, пацієнт вижив. Спроба самогубства, судячи з усього, відноситься до першого року правління Генріха IV, тобто до 1399 або 1400 р. На момент вступу Генріха IV на престол, цей пост займав Вільям Вінслоу, але вже 8 жовтня 1399 р. його замінили на Джона Дрейтона. Хоча ім’я свого пацієнта Бредмор не називає, але найімовірніше їм був Уінслоу, оскільки Дрейтон, який займав посаду до своєї смерті в 1408 р., виявляв достатню активність в перший рік правління нового короля. Можливо, звільнення Вінслоу було викликано неможливістю виконання ним своїх обов’язків, оскільки його лікування зайняло більше 2 місяців. При цьому, Вінслоу був живий ще в 1403 р., що підтверджує успішність лікування.