Найбільш доступним та масовим захистом для регіону на час правління імператора Максиміліана І (1508-1519 рр.), були кіраси без наспинника (тобто нагрудники). Цінною при опрацюванні теми, а також матеріальних пам’яток, став доробок зброєзнавця І.М. Петрухіна, який ставив перед собою завдання систематизувати за типологією піхотні обладунки Священної Римської Імперії першої третини XVI ст. Музеї Німеччини, Австрії та Польщі мають достатню кількість збережених до наших днів артефактів, а деякі з них навіть мають позначки арсеналу Нюрнберга, що для нас особливо цінно.

Згідно типології, застосованої І. Петрухіним, для досліджуваного нами періоду найбільш характерними будуть типи №1, №2 та №3.

Вивчаючи варіанти можливого кріплення ременів, ми зіткнулися з тим, що ми не маємо достатньо повного розуміння того, яким чином носили на практиці нагрудники даних типів. Нами були вивчені артефакти кінця XV – початку XVI ст., переважно німецького та італійського виробництва. На підставі емпірично отриманих даних, можемо виділити три можливих варіанти кріплення ременів на нагрудниках.

Варіант I.

Найбільш широко представлений в сучасних реконструкціях, проте, мабуть, не особливо поширений в історичному періоді. Нами було виявлено один автентичний нагрудник із таким варіантом розташування кріплень. Пошук по образотворчих джерелах поки не дав результатів. У даному типі, закріплення нагрудника на тілі здійснюється за рахунок перехрещення плечових ременів. Фіксація їх здійснюється через пряжки, розташовані у верхній частині нагрудника та з боків корпусу. На талії, фіксація здійснюється поясом, який одягається окремо. Додаткові фіксатори у вигляді ременів, приклепаних до талії нагрудника, відсутні.

Варіант 2.

Є, мабуть, найпоширенішим варіантом носіння тодішніми солдатами міської варти та територіальних ополчень. На це вказує як величезна кількість матеріальних свідчень, так і образотворчі джерела. Фіксація на тілі здійснюється двома ременями – вгорі на пряжках, які розташовані у верхній частині нагрудника, внизу через петлю на кінці ременя, в яку, в свою чергу, протягнуто пояс, який фіксується на талії.

Варіант 3.

Менш поширений у досліджуваний нами період, навідміну від варіанту №2 – попри це, наявні докази його застосування на практиці. Варіант №3 є по суті модернізацію варіанту №2. Модернізація полягає в установці пряжки з поясом для фіксації нагрудника, на талії. Поза цією деталлю, схема кріплення аналогічна варіанту №2 – тобто використовуються два плечові ремені з подальшою фіксацією через петлю на вже встановленому поясі. Ми висуваємо припущення, що даний варіант є еволюцією варіанту №2, оскільки часто зустрічається на нагрудниках першої третини XVI ст.