Наприкінці XV ст. становище Нюрнберга, його околиць, та і всієї Південної Німеччини можна було описати просто: непрості взаємини із сусідами, які переросли у терор. Все почалось із територіальних претензій Міста на містечко Ротенбург з околицями. Відбувалось це все на фоні того, що у 1497 р. бургграфом Ротенбурга став Конрад Шотт, тим самим ставлячи хрест на планах магістрату Нюрнберга – простими словами, місто можна було приєднати до пори, поки посада міського голови була вакантною. Тепер, щоб отримати бажані землі, Нюрнберг мав перевершити Ротенбург загалом та Шотта зокрема в політичному, а, при необхідності, і у військовому впливі.

Деякі дослідники вважають, що за цим конфліктом стояли маркграфи Бранденбурга, з якими у Нюрнберга також були не дуже теплі стосунки, проте ніяких прямих доказів цьому немає. Цілком можливо, що даний конфлікт міг розгорітись самостійно, без участі північних сусідів.

«Перша кров» у цьому водовороті пролилась у 1498 р. Незрозуміло, хто був ініціатором конфлікту, сторони з цього епізоду надавали суперечливі відомості. В будь-якому випадку, ротенбуржці поранили кількох вартовиз Нюрнберга. Спроба врегулювати конфлікт провалилася, і в квітні 1499 р., люди Конрада Шотта викрадали з власного будинку патриція та бургомістра Нюрнберга Вільгельма Деррера. К. Шотт відсік йому праву руку та відправив знівеченого бургомістра назад з листом, де високопарно повідомив, що так буде відбуватись у подальшому з кожним його ворогом. Крім того, Шоттом та його людьми було влаштована справжнє полювання на городян Нюрнберга. Грабежам та підпалам були піддані околиці міста, трупи жителів знаходили зі стрілами. Магістрат закономірно звернувся до вищої інстанції – німецького короля Максиміліана Габсбурга, який оголосив Шотта злочинцем.

Шотт так і не буде спійманий, навіть попри те, що на поміч Нюрнбергу перейде єпископ Бамбергу із підданими йому землями та людьми. Більше того, у 1503 р. розгориться Війна за ландсухтську спадщину, він буде битись на боці Нюрнберга, і навіть буде відзначений вже імператором Максиміліаном І.

Однак, К. Шотт не був єдиним, з ким у міста не склалися відносини. Напади на городян носили масовий характер і стали серйозною проблемою. Наприклад, залишився безкарним перевізник Кунц Кельтш із Брюка, який ворогував з Нюрнбергом через відмову від сплати мита за коней, а в подальшому займався грабунками та вбивствами в околицях; Хайнц Баума, який потрапив в’язниці внаслідок фінансових махінацій, пізніше втік звідти, ну й оголосив війну рідному ж місту, це вже як у Священній Імперії водиться. Так, у вересні 1503 р. він захопив у полон патриція Ганса Тюхера, вимагаючи викуп в 3 тис. гульденів за його звільнення. Суму на викуп патриція шукали однак півроку.

Городяни розуміли, що з тим слід щось робити – під загрозою була не тільки торгівля у місті, а спокійне життя у ньому. Магістрат організував облаву на вищевказаного Кунца в січні 1502 р., зруйнував застави Бухенклінген та Бозенбрюнн, недалеко від Емскірхена, в околицях якого знайшов собі притулок розбійник. Але проблема була в тому, що ці застави стояли на землях маркграфа Бранденбурга. І добре, маркграф Фрідріх не мав особливого бажання проливати кров у таких дрібних, здавалось би, суперечках. А от його син Казимир…

Вже 19 червня того ж в каплиці селі Аффальтербах, яка належала єпархії Айхштатт, повинно було відбутись щорічне свято та ярмарок, на який прибула велика кількість паломників, торговців, ремісників з усієї округи. Нюрнберг здавна відповідав за збереження порядку на цьому ярмарку і стягував за це відповідну плату. Але з 1499 р. це право маркраф культурно присвоїв собі, при цьому не втручаючись у хід ярмарку – за виключенням податків. Серед жителів ходили чутки, що все скоро має змінитись. Тому, для забезпечення захисту майбутнього заходу, магістрат направив туди загін з 2 тис. осіб під керівництвом Анцеля на прізвисько «Пушкар» (Прим. ред.: в оригіналі Anzahl von «Feldschlangen»), який, відповідаючи прізвиську, взяв із собою в обоз артилерію – добре, Гуситські війни все ще були на слуху. Маркграф так само підготувався, та зібрав 6 тис. піших воїнів, додав до того гурту 700 імперських лицарів та 300 ландскнехтів.

Казимир виступив із Швабаха, маючи потрійну перевагу, однак не пішов відразу на Аффальтербах. Замість цього він зайняв позицію недалеко від Нюрнбергу, в лісі Лоренц, перебуваючи при цьому на своїй території і паралельно, маючи можливість перекрити прохід нюрнбержцям. До того ж, як він міркував, йому було би простіше знайти слабкі місця супротивника. Для цього він направив загін із 60 кіннотників до околиць Нюрнберга, аби ті вивідали яку-небудь інформацію в місцевих селян, ну і худобу би покрали, це вже по ситуації. Серед цих вершників, до слова, був і 22-річний Гьотц фон Берліхінген.

На той момент він все ще володів обома руками – у 1505 р. його права кисть буде відірвана ядром нюрнберзької, що характерно, гармати, і замість неї він до кінця днів буде носити залізний кулак, який принесе йому більшу славу, ніж будь-яке його діяння.

Так чи інакше, зі стін міста невдовзі можна було бачити, як в сусідньому селі Ліхтенгоф безчинствує авангард маркрафа. Магістрат наказав відкрити вогонь із фортечних гармат, але незабаром припинив стрілянину і надав вказівку командиру міської варти, Ульману Штрьомеру розігнати прибульців. Він успішно прогнав кінноту, але, захопившись гонитвою, потрапив у засідку людей Казимира. Щоб врятуватися від позгрому, він намагається розгорнути вагенбург, аналогічно тому, як це робили гусити, аби зібрати розсіяні війська та перегрупуватись. Пізніше Гьотц у своїх мемуарах напише, що перемога була здобута завдяки його рішучому удару по першому возі вагенбургу.

В цей же час, дізнавшись що основні сили маркграфа були націлені не так на ярмарок, а на Нюрнберга, загін з Аффетельбаха повертається назад. Але, це все проходило у дуже великому сум’ятті – люди Анцеля падали в рів, під міськими воротами відбувається тиснява. Стрільці, розташовані на вежах та стінах, не могли вести вогонь по людям маркграфа.

Під час усіх цих веселощів було втрачено стяг Нюрнберга – прапороносець Петер Шмід з честю захищав його до кінця, в буквальному сенсі вчепившись в нього зубами. Зараз цей штандарт висить у каплиці Розенберга, в міській церкві Швабаха, де в той же вечір Казимиром була проведена урочиста служба з нагоди перемоги. В результаті цього дня, який увійшов в історію, як «Битва в Нюрнберзькому лісі», з обох сторін загинуло в цілому 500 осіб. На наступний день магістрат Нюрнбергу, визнавши свою поразку, відправив посла в Ерфурт для замирення. Невідомо, як маркграф Фрідріх сприйняв звістку про зухвалий вчинок свого сина. Після переговорів було досягнуто мирової угоди 1 липня того ж року. Нюрнберг був зобов’язаний заплатити 16 тис. гульденів маркграфу, отримавши натомість замок Шварценбрюк.