Наприкінці 1428 р. у листі до імператора Сигізмунда Люксембурга, великий князь литовський Вітовт висловив думку про власну коронацію, а вже в січні 1429 р. відбувся з’їзд в Луцьку, на якому були присутні володарі Центрально-Східної Європи: імператор Сигізмунд I Люксембург, польський король Ягайло та великий князь Вітовт-Олександр (друге ім’я він отримав по хрещенні, а хрестився і по західному, і по східному християнському обряді). Там прозвучала пропозиція коронувати Вітовта королем Литви. Першим про це згадав Сигізмунд, бажаючи обзавестись цінним та статусним союзником. Ягайлу нічого не довелось, як жваво підтримати цей задум. Останнє можна пояснити його становищем – синів у Вітовта не було, і Ягайло, відповідно отримував можливість зробити королем і другого свого сина. Архієпископ Гнєзно не дав однозначної відповіді з цього питання, але Краківський єпископ Збігнєв Олесницький різко запротестував. Повторила його дії й інша польська шляхта. На цьому, польська делегація покинула Луцьк, 29 січня відбув Сигізмунд Люксембург, та з’їзд завершився. Питання про коронацію Вітовта необоротно призводило до конфлікту з Польщею…. Але ж можна було й оминути Польщу, чи не так?

В цій ситуації, Вітовт припускав, що його намір коронуватись переросте у велику дипломатичну війну та демагогічну бурю (недарма опонентом його виступав не просто духовник, хоч і статусний – він, як і Вітовт, був учасником Грюнвальдської битви). Зрозумілим було і те, що поляки, полишені прямої підтримки короля, на війну підуть лише у крайньому випадку – остання війна із Польщею була хоч і давно, проте за неї не забули. Одним словом, ідея Сигізмунда князем була прийнята.

Вже у 1429 р. представники Вітовта – литовські шляхтичі Румбовд, Георгій Гедговд та секретар Мальджик прибули до Польщі, аби отримати від Ягайла одобрення. Дипломатичний тиск все ж змусив Ягайла зайняти компромісну позицію між своєю знаттю і Вітовтом. Він запропонував відкласти обговорення питання про коронацію Вітовта до скликання сойму. Представники Литви негайно цим скористались та заявили, що Вітовт буде коронуватись в будь-якому разі, навіть при неодобренні польської шляхти. В результаті, під час особистої аудієнції Ягайло вів себе більш рішуче і, слідуючи зокрема своїм династичним інтересам, повідомив, що вважає Вітовта вільним у виборі.

Незважаючи на зв’язки Вітовта із Священною Римською імперією, в міжнародній
сфері Литва не могла позмагатись з Польщею. Особливо слабкими були позиції Литви в Римі, і польська дипломатія цим вміло користалась. Папа Римський Мартін V, після історії з гуситами зробив висновок про необхідність польської гегемонії в регіоні. Саме така точка зору була висловлена ​​в листах Папи Сигізмунду Люксембургу та Вітовта. Конкретно у сварці між двоюрідними братами-Гедиміновичами, Мартін вважав не відкривати велосипеда, назвав винним імператора, та на цьому його участь в даному процесі підійшла до кінця.

Вітовт же ризикнув випробувати Сигізмунда Люксембурга. На початку літа 1430 р. він направив імператору лист, в якому вказувалось, що при поточних обставинах коронація нереальна, тому він відмовляється від корони. У посланні від 4 липня імператор підкреслював серйозність своїх намірів, та вмовляв Вітовта не відмовлятись від задуму. І справді, в Нюрнберзі вже були підготовлені королівські регалії. Залишались, звичайно ж, сумніви щодо єпископів, оскільки Мартін V не підтримав коронації.

Однак, остаточно переконавшись у непохитності Сигізмунда Люксембурга, Вітовт наважився на рішучий крок. Він запросив князя московського Василя II Темного, золотоординського хана , великого магістра Тевтонського ордена. Коронація була намічена на 15 серпня, в день Успіння Богородиці, з огляду на особливе шанування Вітовтом Діви Марії. Це було задумано не як приватне нагородження Вітовта регаліями, а як демонстрація сили та суверенності Великого князівства Литовського.

Але, Сигізмунд Люксембург в цій грі помилився, вважаючи, що поляки не наважаться перешкодити делегації імператора. Корони для литовської монаршого подружжя були необачно вислані через Польщу. Авангард делегації, серед якого був імператорський уповноважений Сигізмунд Ротт, був зупинений та побитий. Решта членів делегації, дізнавшись про те, що трапилось, не стали перетинати кордон, тому корони полякам не достались, але і в Литву не потрапили. Намічені коронаційні торжества були згорнуті.

Дізнавшись про це, Вітовт переніс коронацію на найближче свято Діви Марії – Різдво Пресвятої Богородиці, 8 вересня. Однак поляки посилили охорону кордонів, і спосіб доставки не був знайдений. Була скасована і друга дата коронації. У пошуках виходу минув і третій термін – 29 вересня (день Св. Михайла). Тим часом Мартін V направив єпископу Кульма заборону на коронацію Вітовта. Це означало, що Вітовт не міг розраховувати на послуги як своїх, так і прусських єпископів. Невблаганна Польща почала брати верх.

Однак не залишилися марними і зусилля Вітовта. Було з’ясовано, що в самому крайньому випадку, із санкції імператора, корони можуть бути вироблені і в Вільнюсі. Вітовт відіслав листа Мартіну V; була досягнута нова домовленість із Ягайло: король Польщі підтримав Вітовта, а великий князь гарантував престол для його сина. Сигізмунд Люксембург вирішив відправити корони через Бранденбург, підкріпивши посланців військовим загоном, про що повідомив Вітовта.

Вже 9 жовтня до Великого князівства прибув Ягайло в супроводі членів коронної ради. На нараді 10 жовтня він, незважаючи на протести Збігнєва Олесницького, підтримав Вітовта. Чималу частину радників Вітовт підкупив. Надалі, 16 жовтня, Ягайло послав своїх радників додому. Терези нарешті почали хилитись на користь коронації, однак в той же день Вітовт занедужав. Його відвезли в Тракай, але він вже не піднявся з ліжка і 27 жовтня помер.

Цит. по: Гудавичюс Эдвардас. История Литвы с древнейших времен до 1569 года.