В добу національного романтизму, король франків та імператор Заходу Карл Великий став значущою фігурою не тільки для французів, а й для німців. Британець Х. Чемберлен у своїй відомій у вузьких колах книзі 1899 р., навіть назвав його “засновником Німеччини”. Втім, за часів Веймарської республіки, серед серед німців розгорнулися суперечки.

Романіст Фелікс Дан вважав Карла “кривавим завойовником з величезною жагою влади”, який, просто вчитайтесь “труїв саксів за допомогою слов’янських банд”. В. Дарре, один з ідеологів НСДАП, негативно оцінив долю 4,5 тисяч саксів у Вердені (782 р.), назвавши це катастрофою старої аристократії, яку замінили люди “сумнівної ціни крові”. На його думку, “порятунок” для майбутніх німців прийшов пізніше, у вигляді Генріха I Птахолова, переможця слов’ян та мадярів. Негативну оцінку Карлу давав науковець від режиму Альфред Розенберг, який входив в урядові кола Третього Рейху. Його не менш відома у вузьких колах книга “Міф XX століття” 1930 р. зачіпала боротьбу вождя саксів Відукінда з франками. Риторикою автор не перебирав – там були пасажі і про “криваве хрещення” і “винищувача саксів. Чудово розуміємо, що для борців із християнством (а таких тоді було повно), такі речі були бальзамом на душу.

Реакція від академічних істориків не заставила себе довго чекати: у 1934 р., медієвіст К. Хампе підкреслив цінність “збирання” земель майбутньої Німеччини, а історія із Верденом… історичний процес ішов, так як він ішов. Відчуваючи наступ ревізіоністів, історики вже в 1935 р. випустили брошуру в нейтрально-змирливому ключі. Цікава вона тим, що включала 8 статей від різних авторів. Той же К. Хампе у ній зазначив, що “Карл відчував себе як германець, якого романізація не зачепила”. Ще один дослідник, М. Лінтцель продовжив лінію, згідно з якою Карл та Відукінд німці, так би мовити, порівну. Бракманн зазначив, що коронація 800 р. не стільки була символом залежності від Риму, скільки заклала фундамент для створення Священної Римської Імперії, вважайте Першого Рейху. К. Ердманн підкреслював роль Карла в об’єднанні Європи, відзначаючи: “коли до влади прийшли Каролінги, наші предки – баварці, шваби, тюринги, франки були різними народностями”.

Ось тільки після 1935 р. критика діянь імператора Заходу та його персони припинилась. Причиною тому стала позитивна оцінка історичного діяча… так, ви здогадались, ким саме. Ще одним діячем, який вирішив творити історію. Але не так вдало, як Шарлемань.

Список джерел та літератури:

1. Хряков А.В. Историк г. Данненбауер versus А. Розенберг. Немецкая медиевистика и расовый взгляд на историю.
2. Хряков А.В. Карл Великий или “истребитель саксов”?: борьба за франкского императора в нацистской Германии.
3. Хряков А.В. В поисках могилы короля. Немецкий историк Карл Эрдман против одного нацистского мифа.
4. Хряков А.В. Карл Великий и немецкая историография 30-40-х гг. XХ века