Наша сьогоднішня історія бере свої початки від серпня 527 р., на східних кордонах Ромейської імперії. Як і завжди, на них не було спокійно: не так давно до влади у Константинополі прийшов племінник покійного базилевса Юстина І, Юстиніан, якому тільки належить в подальшому стати Великим, проголосити курс на відновлення Римської імперії, попутньо спустошивши казну та завоювати добру частину відомого тоді світу. Одним словом, після останньої війни із Персією, пройшло 20 років, але конфлікт в регіоні назрівав ще з часу правління вже покійного до того часу Юстина. Він, як і належить всякому римському імператору, брав під захист народи з метою зробити їх своїми союзниками у подальших збройних конфліктах. Не став виключенням і народ івірів на чолі із деяким Гургеном, які здавна були християнами.

Проблема полягала в тому, що до недавньої пори той народ був підданими персидського шахіншаха Кавада, який виношував плани, не менш амбіційні ніж Юстиніан. Хотів він зокрема об’єднати Сасанідську Імперію під однією вірою. Спочатку, це була течія зороастризму, маздакізм – аналог НЕПівського соціалізму (з поділом всього майна, рідних) в реаліях VI ст. Ахурамаздині діти цього не оцінили, і скинули Кавада, повернувши його на престол через кілька років – коли в нього вже не було проблем із ортодоксальним зороастризмом. Загалом, Кавад у цьому водовороті подій, послуговувався дуже неприємними методами. Так, у християн, яким непощастило опинитись в Сасанідській Персії, була безперспективна доля – їм, як і будь-яким представникам недержавного культу, підсікали жили на ногах.

Ромеї розуміли, чим може закінчитись для них захист івірів – на кордоні із Сасанідами почали рости фортеці. Так, ще у 505 р. було закладено новий аванпост біля містечка Дара. Загалом, фортецям в наступній кампанії відводили дуже суттєву роль, оскільки вони слугували базами для здійснення кавалерійських рейдів на ворожу ториторію – як це робили ромеї у 527-28 рр. Такими рейдами командували воєначальники середньої ланки, і одним із таких був виходець із провінції Германія Дакійська на ім’я Велізарій.

І власне, коли Юстиніан став єдиним імператором, Велізарій починає свій кар’єрний ріст. Так, у 530 р. він був призначений командуючим однієї з 5-и постійно діючих римських армій, та єдиної на Сході – magister militum per Orientem. З ним рушив секретар полководця, елінізований сирієць Прокопій. В подальшому, останній опише подвиги свого керівника у своїх «війнах». Так чи інакше, під командуванням Велізарія, в тій-таки Дарі, знаходилось близько 20 тис. воїнів, третину з яких становила кіннота – 1,2 тис. гуннів, які були кінними лучниками, три сотні дунайських заробітнчан герулів, та буцеларії – власне ромейські тяжкі кавалеристи, закуті в метал.

Логічно, перси не могли ігнорувати такої масивної концентрації ворожих військ – в червні того ж року проти римлян виступив корпус, який нараховував близько 40 тис. осіб. Командував ним Фіруз, виходець із знатного роду Міранів, з якого вийшло так багато сасанідських командирів, що ромеї, недовго думаючи, стали називати вищих командирів персів «Міранами». Кажуть, що під Дарою майже вся сасанідська кіннота була тяжкою та складалась із катафрактів – вони хоч і були озброєні луками, але за необхідності втсупали у ближній бій. Був під рукою у Пероза і резерв, названий на честь перської гвардії  Ахеменідів – в сучасній літературі і тих, і тих, помилково називають «безсмертні».

Підступивши до Дари, сторони зайнялись тим, за що ми любимо баталії епохи – боксом по переписці. Тут передаю слово Прокопію:

«…перси були у найвищій мірі самовпевнені, коли їх військо стало табором перед позиціями римлян. Перси не тільки переважали своїх супротивників числом, їх надмінність підтримувала думка про те, що в останні десятиріччя вони перемагали римлян у всіх битвах… Фіруз відправив посланця, наказавши Велізарію приготувати йому ванну на наступну ніч. Однак, це було честолюбство – насправді Фіруз та його командири розгубились, побачивши римську армію, підготовлену до битви…»

А боятись персам було чого – Велізарій вибрав позицію впритул до головних воріт Дари. Зліва від ромеїв знаходився пагорб, завдяки якому оборонці посилили свої позиції – в центрі йшов прямий рів, від обох кінців якого прорили ще по одній канаві під прямим кутом. До цих, перпендикулярних траншей, додавались ще дві, паралельно з ними.

Позаду траншей Велізарій розмістив піхоту та частину кавалерії, яка була резервом для відбиття персів, які прорвались. По флангах, вишикувались гунни. В стратегічному ж плані, ромеї готувались до відбиття фронтальної атаки, оскільки стіни фортеці знаходились поблизу оборонців. Саме собою, що і Дару без розбиття ворожої армії, Фіруз взяти штурмом не міг. Звісно, що Велізарій, спорудивши таку загадку, не був новатором – до нього, немало римлян використовували оборонні споруди для прикриття позицій – і Сулла, і Цезар захищали фланги насипами та фортами, але Велізарій пішов далі. Він буквально вирив траншеї на всю ширину фронту. В іншому випадку, такий крок би утримав супротивника від атаки, але у Фіруза не було свободи дій – Кавад наказав йому взяти Дару, виділивши «більше половини військ, відправлених проти Риму». Воєначальнику не було куди діватись – цитуючи Прокопія, перс «..почав запевняти своїх воїнів, що траншеї свідчать про глибокий страх римлян…».

Спочатку Фіруз не мав бажання ризикувати, та дві армії кілька годин стояли одна навпроти другої. Однак, наказ царя царів не можна було ігнорувати – потрібно було шукати слабкі місця в обороні. Ближче до вечора загін перської кінноти рушив на лівий фланг римлян. Атакуючій стороні це не дало особливих результатів – вони потрапили в засідку. Також, Прокопій Кесарійський описує епізод за той же час, який вказує на характерну особливість сасанідських воїнів тієї доби – ромеїв за рівню собі вони не рахували, в результаті чого були дуже необережними. Одним словом, того ж вечора молодий перський кавалерист виїхав до стану римлян і почав просити в них герцю:

«Виклик прийняв деякий Андрій, який навіть не був солдатом, а інструктором з боротьби… попри це, він вбив перса з вражаючою легкістю. Опісля він вбив і другого, більш досвідченого воїна, який вийшов замість першого…».

В результаті, дві армії розійшлись по позиціях, а ромеї, обрадувані звитягою Андрія, почали співати пісень на ніч.

Наступного дня воєначальники почали обмінюватись листами – Велізарій переконував персів відвести сили, Фіруз стверджував, що римляни порушували мир. Переговори не вдались, перси отримали підкріплення у ще 10 тис. та почали перешиковуватись для атаки. Основна фаза Битви при Дарі починалась.

Фіруз розташував «безсмертних» у резерві, зайнявши при тому місце з піхотою в центрі – цьому угрупуванню призначалось відволкати ромейських піхотинців та прикривати кінотту. Правим крилом персів, яке складалось із народності кадісинів, командував воєначальник Пітіакс, лівим – Варесман. Зайнявши позицію для атаки, перси чекали декілька годин. Оскільки битва відбувалась у червні-місяці, та ще й на півдні сучасної Туреччини, розуміємо, що Фіруз склав два і два, та хотів знесилити ромеїв. Тим часом римський офіцер з флангового угрупування на ім’я Фара, діставшись до Велізарія, заявив:

«Я вважаю, що залишаючись тут зі своїми герулами, я не зможу вчинити ворогам великої шкоди. Якщо ж ми сховаэмось быля цього схилу, то опинимось в тилу персів, і почнемо їх бити, завдаючи великої шкоди… Це сподобалось Велізарію та його соратникам…»

Битва почалась в обід, коли перська кіннота атакувала фланги римлян. Армії засипали одна одну градом стріл, але перси стріляли проти сильного вітру. Коли кавалерія персів з першого ряду атакуючих вичерпувала боєприпаси, їй на заміну ставав другий ряд, аби не ослабляти обстріл. Через деякий час, сторони почали зближатись – атака катафрактів прорвала ліве крило ромеїв. Ліквідувати прорив вислали гуннів, і паралельно з цим, Фара вивів своїх герулів з-за пагорбу, аби напасти на кадісинів ззаду. Правий фланг персів охопила паніка – частина відступила за строєм власної піхоти. Прокопій пише, що на цій стадії битви загинуло близько 3 тис. персів.

Настала черга лівого флангу – Фіруз вислав резерв для посилення вже наявної на ньому кінноти. Помітивши передислокацію сил ворога, Велізарій наказав перекинути на цю частину фронту всіх гуннів. Бійці Варесмана зрештою змогли прорватись, але їм в тил вдарили гунни – знамененосця перського командира вбили. Перси почали пробиватись до своїх, не маючи достатнього місця для маневру. Чим закінчуються такі історії, нам знайомо не по одному прикладі – Варесман не мав можливості контратакувати, не відкривши для цього свій фланг або тил для ворога. На цей раз, командира все ж вбили, полишивши катафрактів залишків бойового духу.

Полишившись основного атакуючого ядра, Фіруз почав відступати. І хоч Велізарій постарався, аби його воїни не особливо захопились переслідуванням ворога, результат баталії був очевидним – в ході неї, перси втратили ще близько 5 тис. бійців.

Але на цьому війна не закінчилась – через рік, перси атакують ромеїв вкотре.

Список використаних джерел та літератури:

1. Банников А., Морозов М., Византийская армия (IV-XII вв.). (Санкт-Петербург: Евразия, 2013): 688.
2. Браунворт Л. Забытая Византия, которая спасла Запад. (Москва: Астрель, 2016): 416.
3. Величко А., История византийских императоров. От Юстина І до Феодосия ІІІ. (Москва: Вече, 2012): 448.
4. Васильев А., История Византийской империи. Том 1, Время до Крестовых походов до 1081 г. (Санкт-Петербург: Алетейя, 1998): 202.
5. Дашков С., Цари царей. Сасаниды. Иран III-VII вв. в легендах, исторических хрониках и современных исследованиях (Москва: СМИ-Азия, 2008): 352.
6. Диль Ш. История Византийской империи (Государственное издание иностранной литературы, 1948): 167.
7. Диль Ш. Юстиниан и Византийская цивилизация в VI веке.  (Санкт-Петербург.: 1908): 687. Отримано доступ 9 вересня 2020, URL: https://azbyka.ru/otechnik/Istorija_Tserkvi/yustinian-i-vizantijskaja-tsivilizatsija-v-6-veke/
8. Лиддел Гарт Б. Энциклопедия военного искусства. (Санкт-Петербург: АСТ, Терра Фантастика, 2003): 656.
9. Мишин Д. Е. Хосров I Ануширван (531–579), его эпоха и его жизнеописание и поучение в истории Мискавейха. (Москва: Институт востоковедения РАН, 2014): 696.
10. Прокопий Кесарийский. Война с персами. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 9 вересня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Prokop/framepers11.htm
11. Пигулевская Н., Византия и Иран на рубеже VI и VII вв. (Москва-Ленинград: Издательство АН СССР, 1946): 293.
12. Пигулевская Н., Месопотамия на рубеже V-VI вв. н. э. Сирийская хроника Иешу Стилита как исторический источник. (Москва-Ленинград: Издательство АН СССР, 1940): 176.
13. Феофан Исповедник. Летопись византийца Феофана от Диоклетиана до царей Михайла и его сына Феофилакта. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада,отримано доступ 9 вересня 2020, URLhttp://www.vostlit.info/Texts/rus2/Feofan/text4.phtml?id=9630
14. Феофан Споведник. Хронография. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 9 вересня 2020, URL:http://www.vostlit.info/Texts/rus2/Feofan_2/frametext1.htm.
15. Фрейберг Л. (отв. ред.), Памятники византийской литературы IX-XIV веков, (Москва: Наука, 1969): 480.