Це питання виникає часто в студентів-істориків молодших курсів та любителів теми. Давайте в ньому розбиратись.

Королі Англії як королі не були васалами королів Франції, так як займали одинакове місце в ієрархії правителів. Вони справді володіли фьєфами (землями) на континенті, тобто на території королівства Франція, а вже за ці землі справді приносили оммаж королям Франції і були їх васалами, але не як королі, а як герцоги і графи . Щоб прояснити це досить плутане, але точне пояснення, нам доведеться зробити екскурс в XII ст. та подивитись на матримоніальні відносини англо-французької еліти, які й призвели до утворення недовговічної, але дуже цікавої держави, яку зазвичай називають Анжуйська імперія або імперія Плантагенетів. Ця політія склалалась в результаті шлюбу графа Анжу Генріха Плантагенета та герцогині Алеонори Актвітанської, а також ряду інших складних династичних обставин. Простежимо їх:

Почнемо з Алеонори. 9 квітня 1137 р. помирає Гійом X, герцог Аквітанії, правитель найбільшого територіального князівства (це термін з французької історіографії, узагальнюючий найбільші герцогства та графства) в королівстві Франція. Його єдина спадкоємиця – Алеонора, дівчина 15 років. Опікунство над сиротою та володіннями герцога, з волі покійного, отримує сюзерен Гійома, король Франції Людовик VI Товстий. Людовик VI природньо вирішив видати дівчину за свого сина, спадкоємця та співправителя, теж Людовика і тим самим збільшити володіння корони. Це відбулось 25 липня того ж року. В серпні король Людовик VI помер, а молодий Людовик VII успадкував Королівство. Відносини Людовика та Алеонори були непрості – занадто вони розходились характерами й вихованням. До того ж, Аленора ніяк не могла дати йому спадкоємця чоловічої статі. Під час Другого хрестового походу відносини подружжя остаточно погіршились. В результаті, проживши в шлюбі 14 років, вони розлучились 21 березня 1151 р. Аленора відповідно до закону отримала назад свої володіння в Аквітанії. А вже 18 травня 1152 р. Алеонора Аквітанська вийшла заміж за графа Генріха Плантагенета, який був молодший за неї на одинадцять років, та приєднала свої немалі володіння до його держави.

Тепер простежимо лінію Генріха Плантагенета. Від 1066 р. королем Англії є герцог Нормандії. Спочатку це Вільгельм Завойовник, а потім його сини. І як герцоги Нормандії, але не як королі Англії вони є васалами королів Франції. У листопаді 1120 р. відбувається неочікувана подія, яка змінює історію Англійского королівства, та й не тільки його. У морі біля порту Барфлер в Нормандії зазнає аварії Білий корабель. У катастрофі гинуть кілька дітей короля Англії Генріха I Боклерка. І перш за все, його єдиний законний спадкоємець чоловічої статі Вільгельм Аделін. Король Англії викликає з Німеччини свою єдину законну дочку Матильду, вдову імператора Священної Римської імперії Генріха V. Він вимагає від своїх васалів присяги – визнання Матильди законною спадкоємицею трону. У 1128 р. відбувається ще один шлюб. Король Генріх I видає свою дочку Матильду за молодого спадкоємця графств Анжу та Мен, Жоффруа Красивого. Від цього шлюбу буде троє синів. У 1129 р., у віці шістнадцяти років, Жоффруа стає графом Анжу. Його досі живий батько, Фульк V, їде в Святу землю, де одружується на спадкоємиці престолу і стає королем Єрусалимським. Вже 1 грудня 1135 р. помирає король Англії Генріх I. Всупереч клятві, місцева знать проголошує королем племінника Генріха, Стефана Блуаського, вихованого при дворі. Починається довга і кровопролитна династична війна між королем Стефаном I та Матильдою (1135 -1154). Опускаючи цю довгу історію, скажемо лише, що боротьба в Англії йшла з перемінним успіхом. Однак Жоффруа V фактично завоював на континенті для сина Генріха герцогство Нормандія, яке перейде до останнього у 1151 р. В результаті протистояння, по Воллінгфордскому договорі 1153 р., король Стефан I, все ж погодився визнати своїм спадкоємцем графа Анжу Генріха. Король Стефан помер 25 жовтня 1154 р. На престол Англії вступив король Генріх II Плантагенет. Алеонора Аквітанська, колишня королева Франції, стала таким чином королевою Англії.

А тепер подивимось на карту: все червоне з рожевим різних відтінків (включно із герцогством Бретань, яке отримав син Генріха II Жоффруа) – це імперія Плантагенетів. Тут ще не показали королівство Англія та залежні від неї Уельс, Шотландію і Ірландію. Зверніть увагу: домен, тобто прямі володіння короля Франції – це тільки те, що забарвлене в темно-синій. За всі землі, що входили в королівство Франція, Плантагенет приносив оммаж королю Франції і був його васалом, але не як король, а як герцог чи граф – правитель тих чи інших територіальних князівств.

Доля цієї імперії була невесела. Внутрішні негаразди, війни в сімействі Плантагенетів, гідні певно вже окремої розповіді, сприяли тому, що королі Франції з династії Капетингів перехопили політичну, а потім і військову ініціативу. Якщо Генріх II та Річард I грали з сином Людовика VII, французьким королем Філіпом II Августом, на рівних, то Іоанн I Безземельний цього зробити вже не міг. В результаті, володіння Плантагенетів у Франції скоротились до герцогства Гієнь – частини Аквітанії. Наявність цієї непідконтрольної королю Франції території стало однією з причин Столітньої війни. Плантагенети не тільки претендували на трон Франції як родичі династії Капетингів, а й намагались повернути втрачені території.