Прим. ред.: даний матеріал є перекладом статті публіциста Олексія Антонова та логічно продовжує тему оглядів історичних стрічок, задану на сайті ще восени минулого року.

Стародавній Рим в літературі та кінематографі висвітлювався неодноразово. У різний час висвітлювалися різні епохи: війна з Ганнібалом, епоха Цезаря, правління Августа, військові кампанії Траяна, загибель IX Іспанського легіону. Виходили і виходять у світ роботи різного змістового наповнення та якості. Одні показують епоху та людей, які живуть у ній (“Клеопатра” 1961 р., “Бен-Гур”» 1959 р. та ін.); інші беруть тільки знайомий образ і на його основі створюють щось своє, тим самим створюючи фентезі або кіно за мотивами («Спартак» 2010-2013 рр., “Помпеї” 2014 р., “Бен-Гур” 2016 р.), яке при цьому не може похвалитися гарною якістю або міцним сюжетом. До якої групи належить фільм «Орел дев’ятого легіону» 2011 р., знятий за однойменним твором С. Розмері?

Фільм починається із прибуття глядача до безіменного табору IV когорти II Августового легіону. І все би нічого, перші хвилин сорок поставлені й показані добре. Але в таборі майже всі легіонери поголовно одягнені в шкіряні lorica segmentata. На кількох можна знайти lorica hamat’у, але на загальному тлі вони губляться. Хоча, всі воїни носять металевий шолом типу Вейзенау. Чому не можна було хоча б половину воїнів одягнутися в металеві обладунки складно зрозуміти, хоча у фільмах “Гладіатор” та “Центуріон” більшість бійців носять сталеву lorica segmentata, хоча і не без винятків. У “Бен Гурі” 2016 р. легіонери теж носять металеві обладунки, але не без огріхів. Шкіряні обладунки мали місце, але говорити про подібні аналоги пластинчастого панцира не доводиться – хоча дехто вважає, що такий панцир міг застосовуватись [8. С. 174.].

Головний герой картини, Марк Флавій Аквіла, носить то лляний панцир, то musculat’у, коли сам є центуріоном, тобто представником прошарку римського офіцерського корпусу [9. С. 18.]. Видно, що у Марка є парадні та повсякденні обладунки, як і у будь-якого офіцера. Однак, сумнівно, що центуріон IV когорти з платнею в 4,5 тис. денаріїв на рік, навіть при врахуванні факту, що з часу правління Доміціана легіонер отримував стипендію в 300 денаріїв, а звичайний центуріон – в 15 разів більше [13. С. 60-61], міг обзавестись таким дорогим обладунком. Lorica-musculata використовувалася старшими офіцерами: трибунами, префектами, легатами, полководцями та імператором [8. С.148]. Альтернативою міг послужити лляний панцир (на марші в ньому, а в бій в парадних обладунках), в який одягнені центуріони на деяких могильних плитах.

Із lorica musculata теж не дуже зрозуміло – чому вона, а не hamata? У римській армії був великий вибір обладунків: від кольчужної сорочки до ламелярного панцира. Втім, це припущення не критичне, оскільки центуріона від простого легіонера можна відрізнити по його шолому. Але на загальному історичному тлі це виглядає дико.

Аквіла приймає командування табором. Форт невеликий, та помітно, що він розрахований на малий підрозділ – не вексиляцію легіону, однак напевне не на допоміжні війська. Така практика була звичною для римлян на зайнятій території. Наприклад, в Камулодунумі стояв загін римських військ достатній, щоб тримати в покорі околиці міста [7]. Але і командувати ним повинен префект табору або один із трибунів, а не центуріон однієї з когорт. Аналогічна ситуація з опціонами. У фільмі показані старші офіцери, але опціонів (помічників центуріонів) не показують. Під час бою команди передаються, але не зрозуміло хто це робить. Функції опціонів в бою зводилися до того, щоб керувати частиною людей поставлених під командування центуріона і втілювати його накази на одному з флангів когорти, коли її командир був на іншому.

В будь-якому разі повернемось до сюжету: у форті закінчується зерно, і наш герой вирішує відправити патруль по навколишніх селах, аби зібрати фураж і провести реквізиції, незважаючи на діяльність друїдів, які очевидно піднімають народ проти римлян. Зрештою, у ворожі до римлян села відправляється аж цілий контуберній (10 осіб). Чи варто говорити, що командир, який насправді би піклувався про своїх людей, відправив би на збір провіанту кілька загонів, які могли за себе постояти? Паралельно з цим, відправивши гінців в найближчі форти з проханням про підкріплення, наприклад. Ну а якщо вжиті заходи не дали результату, то слід було б зібрати все що можна в табір і тримати оборону, при будь-якому зручному випадку відправляючи гінців в сусідні табори. В умовах облоги легіонери змогли б протриматися якийсь час. Такі ситуації час від часу траплялися [3. 39. 1 .; 6. III. 1-2, V. 39-40; III. 48-49].

Словом, контуберій, висланий за фуражем, був захоплений, а на табір зроблено нічний напад. На ранок друїд виводить бриттів в поле, кричить на римлян, волає аби вони забралися з островів. Здійснює він і ритуальне вбивство, чим провокує вилазку легіонерів. Вилазка питань майже не викликає. Ось тільки чому легіонери атакували черепахою, а не спробували вести бій на дистанції? У нічному бою пілуми широко використовувалися, а вдень атакують черепахою, коли супротивник не намагається обстріляти колону. Черепаха застосовувалася в основному під час облог, і в рідкісному випадку в польовій битві, якщо у противника велика кількість стрільців. Так, наприклад, в битві при Іссі (193 р.) легіонери Септимія Севера йшли в атаку за підтримки лучників, утворивши черепаху, оскільки війська Песценнія Нігера були розміщені на вигідній позиції.

«… На добре укріпленому пагорбі поставив (Песценній Нігер) попереду добре озброєних піхотинців, потім метальників дротиків та метальників каміння, а позаду всіх – стрільців з луків, з тим щоб передні ряди, борючись врукопашну, могли стримувати своїх супротивників, в той час як інші вели б обстріл на відстані поверх їх голів. <…> Коли супротивники зійшлися в сутичці, одна частина воїнів Севера виставила свої щити перед собою, а інша підняла над собою, утворивши «черепаху», і таким чином вони наблизились до ворога ». [2. LXXV. 7. С. 237-238.]

Але не в цьому випадку. Отже, атакуюча колона прорваласm до полонених, (Прим. ред.: бритти, певно, не дійшли розумом бранців зарізати), утворили нетривке кільце і утримували супротивника скільки потрібно. Кінець сутичці поклали колісниці (які виїхали з лісу, певно).

Тут виділимо кілька уточнюючих моментів: кельтські колісниці, есседи, не є власне бойовими колісницями в звичному розумінні. Обгородженого майданчика для візника та воїна не було, замість нього обмежувались горизонтальною перегородкою, на якій стояв воїн (представник знаті). Такі, по суті, вози були не пристосовані для прориву ворожого строю та, швидше за все, використовувались бриттами для доставки знатних воїнів до передової лінії ворога. Іншим варіантом може бути те, що воїн метав дротики. Або, міг використовуватися комбінований варіант: спочатку лінію супротивника обстрілювали, а після вичерпання метальних засобів воїни доставлялись на передову [1. V. 29. 1-2 .; 14.]. У фільмі ж показані серпоносні колісниці, що не були поширені у кельтів Британії, а в останній раз використовувалися в битві при Залі (46 р. до н.е.). Кельтські есседи ж застосовувалиья проти римлян під час експедицій Цезаря (55-54 рр. до н.е.) на Острів. Згадують їх також Діон з Тацитом у описі повстанні Боудікки (60-61 рр.), щоправда, в бойових діях вони не застосовувались.

У фільмі ж візники направляють колісниці на масу бійців. Ніякого організованого відходу, дисципліни не видно. Маса солдат біжить від коней, які тягнуть за собою вози з косами.

Аквіла отримує поранення, але досить дивне. Центуріона придавила есседа, а він відбувся лише раною на нозі, через що його демобілізували й відправили аж за 200 ліг від табору. Польовий лікар, очевидно, нічого не зробив. Наклав пов’язку, та й на тому. Річ же в тому, що римські польові хірурги були здатні проводити складні операції:

«Безліч наборів медичних інструментів, що використовувалися військовими лікарями, вдалося виявити у Фракії, в Дакії, в Паннонії і в багатьох інших колишніх римських провінціях» [8. С. 211. Про деякі види медичних інструментах розповідається на С. 211-212.]

Певно, хірург виявився п’яним, а значить, рана загноїлась. Одним словом, дядько Марка витратив великі гроші на приватного лікаря. Що заважало провести операцію в таборі, а потім відправити героя знайомиться з родичем?

Поки Марк Аквіла мучився від болю в нозі, він встиг зберегти життя бритту на арені, отримати повідомлення про своє нагородження та звільнення. Місцевий амфітеатр виглядає убого. Тамтешній «герой арени», це секутор або фракієць, який щоправда напнув собі на голову дві маски. Зрозуміло, що цей маскарад символізує бога Януса (бог початку та кінця), але гладіаторів не екіпірували такими шоломами. Зрештою, врятований бритт стає рабом нашого головного героя, а згодом вільновідпущенником та другом. Не зрозуміло, чому у центуріона не було своїх рабів. Римські офіцери могли мати одного-двох слуг, в стрічці натомість жодного раба або слуги в межах римського табору немає, немов війни обходились без них:

«Захоплені полонені здебільшого ставали табірними служками, а частково продавались. З епітафій відомо про існування особистих рабів, перш за все серед вершників. Імператор Адріан (117-138 рр.) дозволив солдатам звільняти рабів (Digestae XLIX. 17. 13) і тим самим визнав право легіонерів бути патронами (що традиційно вважалося прерогативою patris familias). За даними ж епіграфіки, вільновідпущенники легіонерів відомі вже з початку Імперії. Ймовірно, Адріан узаконив давно існуючу практику». [9. С. 29.]

Після пригоди на арені наш герой отримує ті самі звістки про нагородження й демобілізацію. З нагородами питань немає. У римській армії справді існували різного роду нагороди, починаючи з нагрудних фалер, закінчуючи різного роду вінками та нагородними списами. Самому підрозділу дали лавровий вінок, що теж не суперечить дійсності [8. С. 215-221; 11. С. 80-83; 13. С. 412-418; 4. VI. 39; 5. II. 89. 2.]. Але демобілізація? Далі по фільму Марк Аквіла буде бігати, їздити на коні і махати шабелюкою, ніби й не було поранення, а тут його демобілізували. З військової служби легіонерів та центуріонів звільняли при серйозному каліцтві або вислузі повного терміну (25 років), в інший спосіб покинути армію можна було тільки через смерть – під час бою, або як дезертира. Звідси не зрозуміло, чому він був звільнений зі служби, хоча його знання були б дуже корисні в легіоні, якщо йому не підібрали заміну. Та і чому Аквілу демобілізував сам імператор, а не легат легіону або намісник провінції? Хоча, це могла бути почесна відставка:

«Нагородою, можливо, могло служити і дострокове звільнення в почесну відставку. Так в записі від 71 р. н. е. згадуються воїни, які за проявлені на війні хоробрість і старанність були достроково відпущені зі служби. Центуріони, які доброчесно виконували обов’язки, могли бути зараховані до прошарку вершників ». [13. С. 417.]

Далі глядача чекає оповідка про орла IX легіону та пошуки святині.

У розмові про орла, було сказано, що ніхто за стіною (Адріановим валом) не виживе. Дивна заява, бо лімес представляв собою мережу форпостів на території варварів, які служили базами для розміщених там військ і опорними пунктами для військових операцій проти кельтських племен Каледонії. Вал Адріана не є крайньою точкою римського панування на островах. За правління Антонія Пія (Прим. ред.: події фільму розгортаються в 140 р.) на північ від валу був зведений ще один (вал, як можна здогадатись, Антоніна), який на час правління Септимія Севера був відновлений (вал Севера). Лімес служив не тільки як оборонна лінія, а й був відправною точкою для каральних експедицій в Каледонії [12. С. 165-167.].

Саме рішення героя відправитись в супроводі одного раба, якому й те не можна цілком довіряти, це натуральна дурість. У схожій історії, з твору Р. Фаббрі “Веспасіан. Полеглий орел Риму”, на пошуки орла XVII легіону відправляють великий кінний загін (Прим. авт.: кавалерійська ала батавів, які знають мову зарейнських германців), а не одного Сабіна та його брата Веспасіана (в книзі він легат II Августового легіону). Та й самі пошуки орла в романі Фаббрі описуються на порядок краще. У фільмі 2011 р. на пошуки орла відправляються тільки двоє. Як їх не пограбували і не вбили в першому ж гаю, нам не збагнути. Втім, інакше б сюжет не склався.

Творцям очевидно не давала спокою слава “Володаря кілець” – наступні сцени, це їзда по Каледонії (сучасній Шотландії). Щоправда, на героїв один раз напали, і були це пікти, але не зовсім пікти. Нападники чомусь носять солом’яні спідниці і ніяк не намагаються себе захистити обладунками або простим щитом. Взагалі, в той час справді були воїни, які йшли в бій голими, оскільки вірили, що боги їм протегують і захистять їх. Тільки проблема в тому, що це були кельти. Ми не будемо вдаватись в деталі, чи треба мати клепку в голові, аби ходити голими в горах, констатуємо те, що жителі Каледонії поголовно так, як у стрічці, точно не ходили. Ще дивніше, що бритт називає їх кочівниками. Які кочівники в гірській області, та ще й без коней? (Прим. ред.: певно, то авари, які в швидкому часі стануть аварцями й переберуться на Кавказ) Кочовий спосіб життя передбачає наявність пасовищ, апріорно.

Інше плем’я, показане у фільмі, судячи з усього, втекло зі зйомок фентезі: всі дорослі чоловіки племені вимазані брудом. Для чого? На початку фільму були показані нормальні кельти, що заважало показати інші племена бриттів такими ж, але з відмінними рисами для кожного племені? У самому фільмі побуту провінціалів або варварів практично не показують, а якщо показують, то роблять це невміло.

Зрештою, святиню легіону, Орла, знайшли в одному з «святилищ» того іншого племені (назва останнього так і не була озвучена). Святилище представляє собою печеру з купами кісток та власне орлом на ціпку, з якимись прикрасами в центрі жаровні. Починаючи з цього моменту фільм поспішає закінчитись.

Як орел IX Іспанського легіону потрапив до варварів? Племена Каледонії об’єднались, та подібно германцям у 9 р. н.е., знищили римський легіон в непрохідних лісах. Панорама поля бою, розповідь вцілілого легіонера та бачення головного героя, (Прим. авт.: дивне рішення авторів, краще би змонтували їх на розповідь воїна), показують атмосферну картину загибелі легіону. В розкиданих по полю бою кістках, фрагментах обладунків, жертовників, чітко бачимо натхнення Тевтобургом. Втрата орла супроводжувалася самопожертвою легата (Прим. авт.: чомусь названого пріміпілом) Аквіли, батька Марка, який захищав святиню підрозділу до останнього.

Підведемо підсумки: загальна картина така, що стрічка не витримує критики з низки питань. Початок історії вище всяких похвал, але обіцяних пригод на дві години глядачеві так і не подали. Монотонні поїздки на кобилах – не пригода, а всього лише подорож з точки А в точку Б. Значні для сюжету події трапляються рідко, а проблеми виникають перед героями зі схожою частотою.

Додамо також, що на нашу думку, в творців кінофільму було все, аби розповісти нам цікаву історію, але енергії, сил сценариста та режисера вистачило тільки на перший акт. Припускаємо, що далі їх почали заміняти учні середньої школи із завданням написати сценарій до стрічки, внаслідок чого маємо: похмурий, нудний сюжет; плутанину із званнями; відсутність духу епохи та дійсно живих персонажів. Все це ставить під питання художню цінність кінофільму, а з історичної точки зору, культурно промовчимо.

Список використаних джерел та літератури:

1. Диодор Сицилийский. Диодор Сицилийский. Греческая мифология (Историческая библиотека).// М., Лабиринт, 2000: http://ancientrome.ru/antlitr/t.htm?a=1454005000]
2. Дион Кассий. Римская история. Книги LXIV-LXXX// СПб. : Нестор.История, 2011.

3. Плутарх. Сравнительные жизнеописания в двух томах// М.:«Наука», 1994.

4. Полибий. Всеобщая история. Т. II (кн. VI-XXV). // М., 1890-1899.

5. Тацит. Корнелий. Сочинения в двух томах. Т. 2. «Ладомир», М., 1993.

6. Цезарь. Записки Юлия Цезаря и его продолжателей о Галльской войне, о Гражданской войне, об Александрийской войне, об Африканской войне.// «Ладомир» — «Наука», Москва, 1993.

7. Барышников. А. Е. Camolodunum colonia victricensis: рождение и гибель провинциального центра // «Античный мир и археология», вып. 15. Саратов, 2011.

8. д`Амато. Р. Воин Рима. Эволюция вооружения и доспехов 112 г. до н. э. — 192 г. н. э.// Эксмо. М.: 2012 г.

9. Колобов. А. В. Римские легионы вне полей сражений (Эпоха ранней Империи)//: – Пермь, 1999.

10. Ле. Боэк. Я. Римская армия эпохи ранней империи // М.: «Российская политическая энциклопедия», 2001.

11. Махлаюк. А. Римские войны. Под знаком Марса. // М. Центрполиграф. 2010.

12. Моммзен. Т. История Рима // СПб.: «Наука» — «Ювента», 1997.[Электронный ресурс: http://ancientrome.ru/publik/article.htm?a=1507417757]

13. Махлаюк. А. Негин. А. Римские легионы в бою // М.: «Эксмо», 2009.

14. Нефедкин. А. Тактика эссед – кельтских боевых колесниц [Электронный ресурс: http://parabellum.vzmakh.ru/n8_s4.shtml]