В продовженні нашої серії записів, присвяченої Нюрнбергу, ми ознайомимось із торговими шляхами, якими нюрнберзькі купці послуговувались у торгівлі із Францією, Піренеями та Угорщиною.

Перша частина: https://cutt.ly/8jinmYg– роль Нюрнберга, як торгового центру щодо Саксонії, Богемії, Сілезії та Польщі
Друга частина: https://cutt.ly/VjjkKA9 – Нюрнберг як ринок між Північчю та Півднем Священної Римської імперії

Наступний значимий торговий тракт з Міста пролягав через Дінкельсбюль та Штутгарт, і далі через західну Швейцарію до Ліону, який з XV ст. став одним з головних ринків обміну південних товарів на північні. Тут, наприклад, фрукти і вино обмінювали на шкури, хутра і віск, спеції на галантерею і металеві вироби всіх видів.

Масштаби цих торгових угод важко оцінити, але той факт, що нюрнберзькі купці однозначно були у Південній Франції, мали свої власні представництва та філії в Ліоні, говорить багато про що. Крім того, в місті було засновано так зване братство Якоба (Прим. ред.: в оригіналі Jakobs-Bruderschaft) – об’єднання німецьких торговців, яке виконувало функції торгівельної корпорації.

Послуговуючись ринками Ліону, торгові шляхи з Нюрнберга охоплювали центральну та південну Францію, і навряд чи було інше настільки відоме місце між Роною та Луарою, яке було би настільки переповнене представниками найбільших торгових домів Нюрнберга. Станом на 1400 р., тільки Ліон з декількома іншими французькими містами займався постачанням Іспанії та Португалії, поки боротьба з маврами не вщухла до такої міри, що дозволило би забезпечити торгівлю у великих масштабах з іншими містами Західної Європи.

Перша згадка про нюрнберзьких торговців на Піренеях фіксується за 1383 р.; крім цього, відомості про інфраструктуру й мита в Іспанії були представлені в автобіографії засновника першого виробництва паперу в Нюрнберзі, Ульмана Штрьомера (Ulman Stromer), з чого можна зробити висновок про його тісну взаємодію з барселонськими купцями. Вже з 1415 р. жителі Нюрнберга разом з іншими південнонімецькими (особливо швабськими) купцями стали отримувати пільги та супровідні листи від іспанських королів. З іберійських країн, в свою чергу, доступ до німецьких товарів отримав і Новий Світ: з подорожніх нотаток відомо, що латунні вироби (а такого роду продукти в Осінь Середньовіччя могли йти суто з Нюрнберга) потрапляли в руки індіанців в якості предметів обміну.

Одним з перших жителів Нюрнберга, які прожили частину свого життя в Америці, був Бартель Блюмляйн (Bartel Blümlein). У Мексиці ж зустрічаються згадки про німця Лазаря де Норімберга (Lasarus de Norimberg), зятя Якоба Кромберга (Jakob Cromberg), який прославився як перший друкар Америки. Приблизно в цей же час нюрнберзьке сімейство Веллер починає масштабні інвестиції в американські підприємства, однак додаткової інформації про їх доходи поки не знайдено.

Говорячи ж про тракти, які вели на схід, не можна оминути увагою землі Угорщини та Румунії. Так, перші проникнення німецьких поселенців на територію Трансільванії датуються 1211 р., коли угорський король Геза II привіз рудокопів з німецьких земель для розвитку гірничої промисловості та захисту південних рубежів від нападу кочовиків.

Важливу роль у захисті рубежів Угорщини зіграв Тевтонський Орден, який заснував фортеці на перевалах та утворив так зване Семиграддя (Siebenbürgen, на латині Septem Castra) – область компактного проживання німецьких колоністів, захищена наступними фортецями:

• Bistritz (рум. Bistriţa)
• Hermannstadt (рум. Sibiu)
• Klausenburg (рум. Cluj)
• Kronstadt (рум. Braşov)
• Mediasch (рум. Mediaş)
• Mühlbach (рим. Sebeş)
• Schässburg (рум. Sighişoara)

Однак, через побоювання посилення влади Ордену, його закономірно “виселяють” з Угорщини, а наступні його діяння пов’язані з дещо іншим регіоном. В будь-якому разі, німецька колонізація обмежувалась не тільки мечем та хрестом – для торговців Нюрнберга східний напрямок мав вкрай важливе значення. На це вказує факт того, що принаймні два патриціанських роди Міста – Геллери й Тухери мали свої постійні представництва в Буді. На перший план, серед іншого, виходили, безумовно, срібні рудники Трансільванії. До того ж, в даному регіоні проживали вже кілька століть етнічні німці – ще з часу Хрестового походу селян 1096 р. Загалом, варто підкреслити, що дана колонія має безпрецедентну культурну особливість – за всю свою майже 800-річну історію вона не втрачала зв’язку з метрополією та сприймалась як частина німецького культурного світу.

Так, легендарному лицарю Герману з Нюрнберга (Ritter Hermann aus Nürnberg) приписують заснування промислового і торгового центру в Сібіу. З родоводу книги Лазаря Хольцшухера (Lazarus Holzschuher) дізнаємося, що в 1511 р. багато хто з членів нюрнберзького сімейства Штрьомер переїжджають саме в Сібіу та Клуж для організації торгових представництв.

В подальшому, в Ранньомодерну добу, у XVI ст. суттєву роль в житті колонії зіграв ще один представник патриціанської сім’ї Нюрнбергу – Петер Галлер. Він прибув у Трансільванію в якості агента сім’ї Фуггерів для управління срібними рудниками у Рідні та Семиградді. За час перебування він робить воістину запаморочливу кар’єру – спочатку він входить до Ради, після стає бурграфом Сібіу, і нарешті графом саксів (Sachsengraf), найвищим титулом, який можна було отримати в регіоні.