Нижче ми бачимо живого бога війни Барона Унгерна-Штернберга. Це не служака Тіллі, не лютий звір Паппенхайм, і не безпринциповий найманець Мансфельд. Ці персони прості духи, на фоні Альбрехта фон Валленштайна. Доба Тридцятилітньої війни став для нашого Героя періодом стрімкого злету та падіння. Його зірку вдалось лише трохи пригасити «Північним Левом» – Густавом ІІ Адольфом, королем шведським.

Зосередимося на персоні Альбрехта. Основні події першого етапу Тридцятилітньої війни відбувалися в центральних і північних областях Імперії. На півдні Імперії, в імперському домені Австрії відбувся сплеск бандитизму, та мадярський заробітчан, котрі грабували всіх та вся. На відбиттю цих набігів Альбрехт піднімається, поступово роблячи кар’єру. Він зумів довести свої особисті статки до 30 мільйонів гульденів (3-х тисячний полк найманців обходився в 500 тис. на рік). Війна стрімко розоряла країну, Валленштайн стрімко скуповував землі і забезпечував силою зброї хоч якийсь порядок. Крім того, мудро розуміючи що воювати будуть ще довго, він налагоджує в своїх володіннях виробництво всього що потрібно для війни, і багатіє ще й на цьому

Війна годує війну – Валленштайн отримує титул герцога, опісля імперського князя. Потім пропонує імператору власні послуги, та армію в 50 тис. людей. Сама армія здатна прогодувати себе за рахунок грабунків місцевого населення, та власних доходів Валленштайна. Імператор погоджується, бо Валленштайн нічого не просить за свої послуги

Іронія вся у тому, що в той момент (1625 р.) війна в звичному для нас розумінні не велась , здавалося що протестантів добили і настав мир. Проте Валленштайн негайно починає розганяти чисельність своєї армії і доводить її, на піку, до 140 тис. осіб. Годують її ті області, де вона розміщена. Фактично, Валленштайн своїми ландскнехтами окупував мало не всю імперію, всюди розставив на постій свої війська і гріб з цього гешефт. При цьому, поки в його руках були такі сили, ніхто йому нічого не міг заперечити, Альбрехт якось одномоментно стає другою людиною в імперії.

Імперією тоді правила дуже специфічна людина на ім’я Фердинанд II Габсбург, котрий був католиком до самих кісток. Імператор бажав об’єднати та централізувати імперію під своїм контролем. Не слід забувати про те, що об’єднання імперії мало відбутись тільки на основі католицизму. Як і католицизм, та централізація не подобались князям, та адептам протестантизму, що тоді активно поширювався Європою. Валленштайн запропонував імператору свій меч, для того, аби розірвати «гордіїв вузол» взаємостосунків в самій Імперії. Навіщо домовлятись з чисельними князьками, та герцогами коли Альбрехт став цією людиною, котра на певний час змогла «заспокоїти» Імперію.

Поки Франція і Швеція ще не вступили у війну, Валленштайн багатіє. Імператор руками Валленштайна робив жахливі, але корисні, в централізації імперії речі – послаблював імперських князів та формально підпорядковував їх волі Імператора. В князів був вибір – або підкорятись Фердинанду, або голодні орди ландскнехтів Валленштайна прибували у їхні володіння на постій.

В 1630 р. шведський король Густав II Адольф на французькі субсидії від Рішельє починає свій протестантський “хрестовий похід” в імперію. Протестанти сприймають шведів, як визволителів від жахливих католицьких орд імперських ландскнехтів. Шведам йде на руку їхня залізна дисципліна, та те що вони не грабують місцеве населення, а платять йому за провізію та фураж. Тепер шведський король всіх переграв та знищив. Північна Німеччина повністю перейшла під контроль шведського короля, котрий отримав прізвизько «Північний лев». За кілька місяців до вторгнення шведів Імператор знімає Альбрехта з всіх посад. У Валленштайна багато заздрісників та недругів серед князів, котрі нашіптують Імператору те, що він сам хоче замінити Фердинанда на престолі Імперії, так і єзуітів – Альбрехт лише у віці підлітка перейшов у католицизм. Орди ландскнехтів, котрі лишились без командування розбрітаються по імперії, та починається тотальна різанина та грабіж. З собою ландскнехти розносили ще і різні хвороби. Картина світу стала, воїстину, апокаліптичною.

Альбрехт повертається на службу в 1632 р. Вимагає повернення собі всіх титулів та привілеїй – імператор радо погоджується, бо на той час дисципліна війська шведів лякала його більше. Одразу під орудую Валленштайна знаходиться біля 140 тис. солдатів – всім було за честь служити під його знаменами, і трішки збагатитись за рахунок грабежів мирного населення. Саме через це, бойові якості навонабраної армії були не найвищого рівня. Валленштайн постійно ухилявся від бою зі шведами, чим почав нервувати імператора. В 1634 р., при Лютцені, шведи змогли розгромити армію Альбрехта, хоч і втратили свого короля. Це був початок кінця прославленого Валленштайна. Удар алебардою в груди, в місті Егер, завершив його життя.

Після вбивства Валленштайна війна протривала ще 14 років. Імперія була спустошена війною, і здавалось, що має явитись Христос, для Страшного суду над всіма людьми. Після стількох рік пролитої крові в ім’я католицизму/протестантизму стало зрозуміло, що Імперію тепер ніяк не централізувати. Відбулись зміни у військовій тактиці та стратегії – на полях битв почала домінувати «лінійна тактика», котра замінила неповороткі терції. Доля Валлештайна – ця шлях авантюриста, «пса війни» для якого війна стала чудовою можливістю у життю. Правда, він таких самих авантюристів він і загинув. «Бог війни», Валленштайн є одним з відомих представників чеського народу. Проте, військові лихоліття настільки в’їлись в народну пам’ять, що Бравий солдат Швейк є значно популярнішим за нього.