Історію про “Папессу Іоанну”, жінку, яка нібито керувала Католицькою церквою в IX ст., хоча б краєм вуха чули майже всі. Сьогодні розберемось, скільки там правди, а скільки брехні. Останньої, звичайно, більше.

Перший виклад цієї байки виник на початку XIII ст., і тоді папессу відносили за часом до XI-XII ст. Імені їй автори не придумали, зате вже була деталь про походження. Нібито вона була німкенею – саме тому німців більше понтифіками не обирали. Останнє, до речі, цікаве зауваження. В XI ст., починаючи з Бруно Каринтійського, був цілий ряд Римських понтифіків німецького походження. Але потім їх і справді перестали обирати аж до 2005 р. – тільки, зрозуміло, не через Іоанну.

У легенду, слід сказати, відразу ж широко повірили, багато авторів хронік про ту жінку говорять абсолютно серйозно. Незабаром у неї з’явилось й ім’я – Іоанна, хоча зустрічаються іноді інші варіанти (наприклад, Агнеса – саме так її називав Ян Гус, скажімо), і найбільш загальноприйняті дати правління – між Левом IV і Бенедиктом III, тобто після 855 р. і десь до 858 р.

Одним словом, легенда забавна, та тільки ось аргументи… По-перше, на ділі не було ніякого часового проміжку у очоленні Святого Престолу поміж Левом IV та Бенедиктом III. Так, Бенедикта висвятили не відразу після обрання, а лише через кілька місяців, але це сталось зовсім не через міфічну Іоанну, а через чергового антипапу, який оскаржував Престол. Проте самі по собі вибори пройшли відразу, це факт.

По-друге, до XIII ст., ніяке джерело не згадує гучний “скандал” із Іоанною. І добре, джерела католицькі: скажемо, як завжди “історію переписують”, замовчують правду від торувальників горезвісного рівноправ’я, прости-Господи. Але про це нічого не знали, скажімо, у Візантії – яка вже була до римського престолу негативно налаштована, і таку чутку просто би мала роздути. Це вже набагато пізніше протестанти цю легенду зі зрозумілих причин дуже полюбили.

Загалом, ніяких підстав довіряти легенді у нас нема. Розглянути залишається тільки існування тих самих стільців з діркою, за допомогою яких нібито, перпрошуємо, перевіряли понтифіків. Сама така процедура, знову ж таки, не описана ніким. Однак стільці є. Найбільш адекватна версія – що це дуже старі, ще римські пристосування для справ гінекологічних, які зберегли в якості артефактів минулого, заради підкріплення зв’язку з римськими часами.

В цілому ж вся ця легенда – насмішка та зведення до абсурду подій вельми похмурої для римської церкви “порнократії”, яка знадобиласть її ворогам, особливо в Модерну добу.