Любов, як вам напевно відомо – страшна сила. А вже якщо трапляється вона з коронованою особою, то тут можуть вийти і трагічні речі. Ось взяти Інес де Кастро, нібито короновану вже після смерті. Отже: Португалія, 30-і роки XIV ст…

Країною править Афонсу IV, вкрай стурбований питанням зміцнення дружби його королівства з сусідньою Кастилією. А що може бути краще для вирішення цього завдання, ніж династичний шлюб? Вірно: два династичних шлюби.

Раніше Афонсу вже видав свою доньку Марію за короля Кастилії Альфонсо XI Справедливого (який сам був сином португалки, до речі). Однак у правителя Кастилії була і колишня дружина: Констанса Мануель. Констанса з династичної точки зору була цінна тим, що була онукою короля Арагону Хайме II і правнучкою короля Кастилії Фернандо III. Не людина, а – ключ до об’єднання всього Піренейського півострова. І у Афонсу IV якраз був неодружений син, інфант Педру, майбутній король Педру I.

Афонсу склав два і два та й прийняв рішення, яке обіцяло країні великі можливості. У 1339 р. Педру і Констанса одружились. Шлюб дійсно примирив королівства, між якими все було дуже непросто. Вже через рік кастильці й португальці разом бились під Ріо-Саладо (після цих подій, від ісламу на Піренеях залишиться одна Гранада).

Здавалося би все добре? На жаль, все було не так просто.

У тому ж 1340 р., коли португало-кастильскі війська громили маврів, до португальської столиці прибула головна героїня нашої оповідки, Інес де Кастро – дочка дуже впливового галісійського феодала. Педру непощастило в неї закохатись – мало того, що він, будучи одруженим, знайшов собі іншу жінку, так ще й з усіх жінок Піренейського півострова інфант Педру вибрав найбільш невідповідну на роль коханки – потенційний вплив рідні Інес не можна було ігнорувати.

У 1345 р., Констанса померла, встигнувши прямо перед цим народити Педру законного сина Фернанду. Тепер Педру відкрито жив з Інес, маючи при тому законного спадкоємця, але й не забував обзавестись бастардами від коханки – а вийшло їх аж чотири.

Ми не будемо аналізувати, чим керувався Педру в цю пору, однак сміємо пропустити, що точно не головою та навіть банальною логікою. Від такого династичного бардаку, що в Кастилії були в шоці – забагато португальців в рідні, що в Португалії – настільки строкате і рясне потомство Педру практично гарантувало країні громадянську війну. Ніякі вмовляння на Педру не діяли: він був без розуму від Інес і зовсім відмовлявся розуміти, що королі все-таки можуть не все.

Загалом, до 1355 р. виникла ініціативна група на чолі з самим Афонсу IV – люди поставили за мету фізичне усунення Інес. На той час Педру стверджував, що таємно обвінчався з нею – хоча доказів тому немає.

Далі починаються легенди, яких дві.

Перша – трагічна сцена смерті Інес, яка нібито на колінах благала короля помилувати її, в якості додаткового аргументу демонструючи його онуків. Це не допомогло, звичайно: фаворитці інфанта очікувано відрубали голову. Педру це, ясна річ, не оцінив. Все ледь не закінчилось повстанням, але якось вляглось, і начебто всі зітхнули спокійно.

Двоє з убивць Інес були арештовані, одного з них Педру вбив своїми руками. Тільки третій вчасно зник в Кастилії і прожив там ще багато років. А потім, згідно з другою легендою, Педру наказав витягти тіло Інес із могили, посадив труп на трон, одружився на ньому та й коронував його. Ясна річ, що це напевно вигадка – настільки дурнувата подія залишила б у документах більш виразні сліди. Однак вкоренилась ця легенда у свідомості португальців намертво.

Так чи інакше, любов до Інес король Педру I проніс через все життя. І навіть поховати себе звелів поруч з нею, причому таким чином, що коли він постане в день Страшного Суду, відразу побачить її. Красиво, нічого не скажеш. Але проза життя не така романтична. Війна, якої так побоювався португальський двір, в результаті дійсно почалася.