Темні віки. Період, який почався із падіння Риму, й завершився відродженням Імперії Заходу Карлом Великим. Час, коли антична цивілізація остаточно відійшла в небуття. Варварський світ переміг і світло цивілізації погасло, люблять ще казати. Люблять ще забувати про римлян східних. Та й Бог з тим.

Античність віджила своє і впала під тягарем протиріч – це ми розуміємо. Але пішла вона не повністю, адже після себе вона залишила паросток Нового світу, який прийнято звинувачувати в загибелі тієї ж таки Античності. Так, мова про римські релігійні перетрубації.

Імперія протягом століть перемелювала інші культури, приводячи їх до спільного знаменника. Якщо ти жив у Імперії, то рано чи пізно повинен був стати римлянином. Але романізація працювала рівно до того моменту, поки Імперія мала культурну перевагу. Імперія Боеція та Аеція не могла ні нав’язати свою культуру, ні продемонструвати її переконливу перевагу, бо самі римляни перестали розуміти, що таке Рим. Матеріальні символи його колишньої величі вони вже не могли повторити, а більше нічого Імперія дати не могла. Окрім релігії.

Навідміну від римського культурного диктату, християнство того часу було гнучким. Приходячи в нові землі, проповідник міг підлаштувати доктрини Святого Писання під місцеві реалії. Десятки культур, далеких одна одній, вплітали щось нове в християнські ідеї, тим самим вступаючи в культурний обмін, навіть не контактуючи один з одним. І в той же час всі вони отримували уніфікуючу прошивку. Єдина мова – латинь, єдиний спосіб мислення і система понять. При цьому ці найважливіші речі, по суті, йшли додатково до важливішого – легітимізації влади через віру. Так, християнство несло в землі варварів знання і технології, воно дарувало крихти Античності народам, до яких остання не дотяглась.

І при всьому цьому, християнство не перемелювало і не ламало культури, куди приходило, а навпаки. Вандали, вестготи, остготи, франки отримали свій розквіт, прийнявши через християнство латинські закони і норми. Імперія всіх дістала з могили. Опиратися християнству було безглуздо, тай вимагало воно дрібниці – повірити в те, що твого життя є вища мета. При цьому християнізація не означає відмови від звичаїв предків, оскільки вони органічно вплітались в нові догмати віри. І ще недавно дикі германські варвари, прийнявши християнство, починали думати себе не просто як сакс або бургундець, але і як християнин. І ця ідентичність через віру зробить Європу реально єдиною – майже на тисячу років твоє походження стане вторинним.

І все це саме собою, без легіонів і вирізання всіх незгодних. Люди з фанатичною вірою зробили більше, ніж римські імператори разом узяті. Рим був прогресором, але заганяв у світле майбутнє побоями палицею. Християнство ж робило це словом. І робило успішно.

Тому ці 400 років між падінням Риму та Каролінзьким відродженням, це не втрачені століття, а час генези нової Європи. Європи, яка мала куди менше ресурсів, але зуміла і в культурному і в технологічному плані за наступні 500 років відновитись до рівня Риму, а потім зробити ривок, для нього недосяжний.

P.S.: Навіяно статтею Умберто Еко “Середньовіччя вже почалось”. Знайти її в Мережі доволі просто – можете прочитати, наприклад, за цим посиланням: https://booksonline.com.ua/view.php?book=101412