Емоційні люди, дізнавшись про наш фах, мають звичку запитувати про горезвісних “попаданців”: мовляв, як в такій ситуації варто було би поводитись? Що реалістично, а що ні? Ну і тому подібне.

Відразу обмовимось. Ми, як читачі можуть зауважити, спеціалізуємось на західноєвропейському Середньовіччі, ранній Візантії та дуже дотично – Модерній добі. Тому про реалії Київської держави та удільні князівства судити не будемо.

Тепер давайте спробуємо відповісти на питання “що робити, якщо Ви потрапили в Середні віки?” Почнімо із банального. За “свого” ви зійти не зможете ніяк. Навіть, будучи доктором наук по вузькій темі саме того періоду, куди “потрапили”, або світилом реконструкції. З цим просто потрібно миритись відразу – Вам так чи інакше слід видати себе за чужинця, створивши якусь хорошу легенду. Тут потрібно одразу зробити важливу замітку на полях: це зараз турист нікого не дивує, хіба що в зовсім глухих місцях. А вже в великому місті зустріти людину звідки завгодно – взагалі норма. А от суспільство нашої епохи мало в цілому дуже низьку мобільність. Мандрівників було небагато, ті хто реально їздить по Європі – це торговці та посильні, які рухаються витоптаними шляхами.

Тому, навіть вирішивши банальні запитання на кшталт одягу, ми будемо привертати загальну увагу. І викликаємо питання: хто це, нащо сюди прийшов? Нехай документів ще немає, але всі один одного знають на місцевості. І незручних питань вульгарною латиною буде немало. Отож, розумний для нас вибір – великі торговельні міста. Краще порти. Там з цим хоч трохи простіше, постійно хтось приїжджає здалеку або приходить із села. У сільській місцевості вам точно ніхто не буде радий, а у великому місті є варіанти.

Що стосується мови: треба розуміти, що навіть професійне володіння сучасною англійською, скажімо, не дозволить вам нормально спілкуватись й жити в Англійському королівстві XV ст. І навіть в модерній Англії буде не дуже. Вбережіть себе заздалегідь, і не потрапляйте в тодішню Іспанію чи німецькі землі! В цих краях і досі є велика різниця по діалектах. Можете спробувати дроблену Італію, скажімо Венецію чи Геную.

Так чи інакше, легенда – хто Ви, і звідки прийшли – потрібна. Причому вона повинна бути і переконлива, і не піддаватись критиці. Тезово – Ви походите із дуже далеких країв (землі Пресвітера Іоана для цього дуже годяться), а як сюди потрапили, тут питання. Ну, радимо читачам очевидне – Ви слов’янин, який втік із рабства. У тій же Італії пройде за милу душу.

Далі виникає питання, чим Вам зайнятись?

Будь-яке уповання на прогрес одразу залишимо для книжок в м’яких палітурках. Це навіть несерйозно (Прим. авт.: та куди вже серйозніше…) обговорювати. Майже всі технічні знання виявляться марними, через загальний рівень технологій і, що найголовніше, виробництва. Технічний прогрес йшов так, як він йшов, не через те, що предки були недалекими, ніколи в світі. Якщо Ви марите про лаври Леонардо да Вінчі – то майте на увазі, що на одного да Вінчі була купа людей з нікому непотрібними ідеями.

Більш-менш цікавий варіант медика. Навіть без антибіотиків Ви, в принципі, зможете досить багато – як мінімум по санітарії та основах асептики (Ви хоча би знаєте про мікроби). От тільки біда в тому, що диплом середньовічного університету у Вас відсутній.

Багато, звичайно, одразу починають думати про військову кар’єру. Але знову ж таки, любов до прогресу тут нікому не потрібна (в кращому випадку це шлях Макіавеллі, але навряд чи Ви настільки переконливі – а в нього вийшло не дуже). Тут постає питання, чого Ви від свого попаданства хочете? Якщо вижити – то варто мати на увазі, що середній термін життя солдата становить всього кілька років. Тобто Ви, швидше за все, швидко помрете – і, ймовірно, не героїчно, а від дизентерії або чуми.

Те ж стосується ідеї стати матросом. Найнятись на судно відносно легко, але вижити там складніше, підходить це далеко не всім. Можете спробувати, в принципі. Не так складно прибитись до банди найманців, а якщо Ви мітите в кондотьєри, тут ще, з обумовленням, можна розійтись. Тим паче, як зі зброєю вмієте поводитись й на коні їздити.

Спокушає також церква: головний соціальний ліфт епохи. Якщо точніше, то шанси піти в монастир у вас є. Героїчного мало, але це спокійне життя в непоганих умовах. Однак, знову ж таки, залежить від вашого везіння, вимагає дуже хорошої роботи із легендою, бо ненароком можна стати єретиком.

Найбільш адекватно – це володіти ремеслом, причому саме в форматі реконструкції, і на високому рівні. Різноробочим в місті ще можна якось прожити. А ось якщо Ви реально вмієте щось робити добре саме так, як робили тоді – то велике місто із цехами надає можливості. Туди постійно хтось приходить, Ви особливо нікого не здивуєте (за умови того, що вище описано). Люди із золотими руками завжди в ціні, а далі – вже куди виведе.