Розкопки курганів – це завдання, яке забирає багато сил та часу. Зрозуміло, що з часом методи розкопок змінювались і модернізувались, сучасним дослідникам потрібно шукати різні варіанти, щоб можна було якнайкраще дослідити дані пам’ятки з різних аспектів. В XIX ст. курган являв собою в першу чергу місце з великою кількістю дорогоцінних речей, що приваблював шукачів скарбів. Перші згадки про кургани можна побачити у працях Геродота, де він розповідає про поховання скіфів. В більш пізні періоди тему курганів ніхто особливо не розглядав, наукові дослідження беруть початок із XIX ст. Так як кургани є частиною поховального обряду, а саме ця тематика є джерелом для вивчення степових культур починаючи з епохи енеоліту, тому за все XX ст. на території України було розкопано велику кількість курганів.

Кургани являють собою таку собі етнографічну ознаку давнього степового населення і це чи не єдине за чим можна простежити ретроспективну будову.

Бурхливий розвиток розкопок курганів розпочинається у 30-х роках XIX ст. У 1837 році Вадим Пассек розгорнув масштабні розкопки: “щоб відкрити новий шлях для історичних досліджень про ті віки, про які не записано у літописах” – зазначив дослідник. У Російській імперії завжди була зацікавленість до вивчення старожитностей сучасної території України. У 1859 р. у Петербурзі була створена Імператорська Археологічна Комісія, метою якої було вивчення курганів на півдні імперії. У 50-60 рр. XIX ст. найбільші розкопки проводились під керівництвом І. Забєліна, а у 1861 р. він почав досліджувати курган Чортомлик – велику могилу скіфського часу. Він зробив дуже багато для вивчення скіфських курганів на території українського степу. Велика кількість скіфських курганів була пограбована ще скіфами, і дослідник навчився визначати, пограбований курган чи ще ні перед тим як відкриття поховання.

Це була одна із перших спроб наукової критики археологічного джерела, а у даному випадку курганного насипу, а також спроби розробок наукових прийомів для розкопок. Він звернув увагу на вивчення земляних шарів, які складали насип, на вивчення курганних розрізів та навчився розрізняти земляний насип від землі, яка була викинута із могильної ями. Його можна вважати новатором наукових розкопок та засновником вивчення курганної стратиграфії.⁹

Велику зацікавленість у археологів завжди привертали території Північного Причорномор’я. У 1839 році було організовано Одеське товариство історії і старожитностей, яке зіграло одну із головних ролей у вивченні історії давнього населення в тому числі і вивчення курганів. Був створений музей товариства, проводили зібрання на яких вирішували питання історії бронзового часу, розглядались поховальні типи в курганах Дністра та Південного Бугу та були проведені аналогії з іншими пам’ятками.¹⁰ У ці роки починають формуватись основні вимоги у фіксації археологічного матеріалу, а саме, польові дослідження, складання наукового звіту та його публікація. У 1874 р. Л. Івановським, Д. Самоквасовим та В. Антоновичем на Археологічному з’їзді у Києві була складена “Інструкція для опису та розкопок курганів, опису городищ та печер”.¹¹

У1879 році в пошуках могил кіммерійських царів професор Д.Самоквасов оглянув північне та південне узбережжя Дністровського лиману, де відмітив п’ять найбільш великих курганів, а у 1908 році дослідник опублікував монографію, яка являла систематичний звід щоденників розкопок.¹²

Кінець XIX і перші два десятиліття XX ст. відзначені збереженням цікавості у дослідженні великих курганів, найбільше в даній тематиці зробили Д.Яворницький та М.Макаренко. Також великих масштабів набирають розкопки курганів простого скіфського населення. Тут потрібно виділити таких дослідників, як Д.Самоквасов, О.Спіцин, Д. Щербаковський. Підсумував все це вивчення скіфських курганів, яке проводили у XIX – на початку XX ст. відомий археолог М.Ростовцев у своїх роботах, найбільш відомою з яких є праця “Скіфія та Боспор”. Масштабними і плідними польовими дослідженнями у довоєнний період були розкопки курганів у Тираспольському повіті (зараз Одеська область) проведені І.Стемпковським. З незначними перервами розкопки відбувались з 1896 до 1911 рр. На великій території лівобережжя Дністра та району Тирасполя було досліджено більше 400 курганів різних історичних епох. У 1912 році був досліджений Одеський курган, стратиграфія якого виявилась доволі важкою. Археологи М. Шкадишек та А. Добровольський підготували та видали достатньо кваліфіковано та повну як для того часу публікацію матеріалів пам’ятки.

Ознайомившись із цією роботою археолог В. Городцов присвятив окрему статтю класифікації поховання із цього кургану. Ця стаття має велике значення для вивчення курганів, так як у ній була представлена універсальна періодизація курганних пам’яток степу території України бронзового часу. Вважається, що саме з праць В.Городцова розпочинається нова сторінка у вивченні курганів півдня України. Найбільшим внеском вченого в розвиток археологічної науки є виділення трьох нових археологічних культур – ямної, катакомбної та зрубної. Опубліковані матеріали розкопок В. Городцова використовують і сучасні дослідники. Він також вивчав інші археологічні пам’ятки на території України починаючи із середнього палеоліту і закінчуючи добою українського козацтва.

У XX ст. методика розкопок курганів поступово покращується. Все більше уваги звертається не тільки на речові матеріали, але і на вивчення дрібних особливостей поховального ритуалу і структури курганних насипів.

Якщо підсумувати перший етап у досліджені курганів, то його можна датувати від початку досліджень і до Першої світової війни. Поряд із досвідченими  археологами,  розкопки  проводять  любителі  старовини.  Але потрібно розуміти, що велика кількість розкопок та публікацій були на низькому науковому рівні.

Пріоритетним напрямком археологічних досліджень у Нижньому Подніпров’ї протягом XIX – першої половини XX століття було пошук і розкопки курганів скіфської знаті. Систематичні наукові дослідження в цьому регіоні пам’яток епохи бронзи були обумовлені будівництвом промислових об’єктів у тридцятих роках. До прикладу, на Нікопольському курганному полі було проведено ряд розкопок під керівництвом таких відомих археологів, як Ф. Кіранов, Л. Дмітров, Б. Граков. У результаті досліджень було розкопано 79 курганів, 11 з яких віднесли до епохи енеоліту-бронзи. Такі розкопки дали краще розуміння генетичного зв’язку ямної та катакомбної культур.

Нову методику розкопок, за якою уважно вивчається нашарування, вся споруда та здійснюється фіксація речей, запропонував Б. Фармаковський. Він також писав про необхідність вивчення структури курганного насипу при розкопках на знесення всього об’єкта. Вже у 20-50-х роках XX ст. проводились розкопки довгих курганів, які проводились за новою удосконаленою методикою. Так тривало до середини століття, а далі вивчення почало різко зростати через інтенсивне будівництво.

Подальші дослідження розширили джерельну базу про довгі кургани, і почала збільшуватись кількість публікацій. Вивчення поховальної обрядовості скіфів було відновлене після невеликої перерви аж у 1930-ті роки, а вже масштабні польові дослідження почали проводити швидкими темпами лише з початку 50-х. Наприклад з 1911 до 1963 року скіфські кургани у Подністров’ї не досліджувались. Із часом збільшується кількість публікацій на тему курганної археології, які привертають багатьох дослідників до вивчення даної тематики. Всі ці обставини збільшують кількість розкопок курганних могил.

У зв’язку із будівництвом гідроелектростанцій на Дніпрі у середині XX ст. перед археологами було поставлене завдання вивчення пам’яток, які потрапляли в зону, яку мали затопити. Серед цих пам’яток основні розкопки припали на кургани. Але проблема полягала у тому, що не було правильної методики у розкопках пам’яток, і через це велика їх кількість була втрачена. Якраз тоді і стало зрозуміло, що потрібно знайти шляхи, як адаптувати землеробську техніку до розкопок курганів. З того часу з’являється низка статей на дану тематику і з кожним роком все ширше впроваджуються у археологію екскаватори, автокрани, бульдозери і т.д.²⁰

Масштабні дослідження 60-80-х років XX ст. в степах України значно збагатили кількість поховального матеріалу часів скіфів. Нараховується близько 4000 поховань, а у регіоні Північної Таврії – 645 поховань, відкриті у 349 курганах. Забігаючи наперед можна сказати про те, що конструкції скіфських курганів були більш багатокомпонентними, грандіозними та збереглись в непоганому стані, якщо порівнювати їх з більш пізніми курганами інших народів. Також вони зведені за єдиним задумом та в короткий проміжок часу.²¹ Скіфські кургани у цей час досліджували такі археологи, як М. Шмаглій, В. Ольховський, А. Мелюкова. Під керівництвом останньої на території Одеської області працювала Західно-Скіфська експедиція, яка в ході розкопок дослідила три кургани з чотирма похованнями та два безкурганні могильники. У цей час відбувались археологічні дослідження курганів у Причорномор’ї, які допомогли отримати нові уявлення про культурно-хронологічний характер курганних поховань, особливо часів ямної культури. Необхідно також зазначити, що з часом осмислення попередніх результатів розкопок розвивались і методика дослідження курганів. Спочатку кургани розкопувати свого   роду глухими    траншеями, а   вже різностороннє дослідження потягнуло за собою розкопки, через які кургани повністю зносили. Насип кургану до цього часу уявляли купою надмогильного ґрунту.

Це питання підняв у 1960 р. М. Грязнов, який відзначив необхідність вивчення архітектури насипу. Відтоді археологи починають все більше фіксувати профілі пам’ятки з метою отримання уявлення не тільки про план кургану, а і його об’ємну структуру. У цьому їм допомогло широке введення в процес розкопок техніки, яку надавали будівельні організації.

В останній чверті XX ст. в Україні кожного року досліджувалось понад 100 курганів. Їх дослідження не обходилось без використання тогочасної землекопальної техніки, що прискорювало досліднику роботу, але ставило перед ним певні вимоги, а саме вдосконалення розкопок.

На півдні України у степових областях кургани становлять найчисленнішу групу археологічних пам’яток, що підлягають обліку та охороні. Великою проблемою для археологів є знищення курганів внаслідок інтенсивного розорювання земель та інколи неможливо встановити їх чисельність та місцезнаходження. Недостатнє використання картографічних джерел викликало труднощі в уточненні даних про кургани. Через такі проблеми на облік та охорону береться мала кількість курганів. За цей період, крім вивчення стратиграфії кургану, археологів починають більше цікавити й інші аспекти і деталі поховального обряду, такі як планування курганів, будова перекриття та поховальних ям. Окремо вивчається інвентар і його положення у похованнях, аналізується орієнтація померлого, розглядається питання про колективні поховання тощо.

Підсумовуючи період 70-80-х рр. ХХ ст. можна сказати, що це були роки росту джерелознавчої бази. За рік у середньому розкопувалось до 150-200 курганів у яких виявляли велику кількість поховань. Вивчення курганів у зонах меліорації не завжди було якісним, але в цей період мали змогу розкопувати кургани будь-яких розмірів. Відкриваються також нові центри вивчення степової археології. Поряд із Київським центром, виникають схожі у Дніпропетровську та Запоріжжі. Великою проблемо після років піднесення курганної археології постає охорона курганів, так як вони стають об’єктами, які зацікавлюють любителів скарбів, а такі великі степові території на жаль дуже важко охороняти. Унікальні речі, які можуть дати знання для науковців, потрапляють у приватні колекції. Найбільше для вивчення даних об’єктів зробили такі науковці, як: М. Чмихов, С. Ляшко, С. Іванова, Ю. Шилов, І. Ковальова, В. Даниленко, Д, Телегін.

Вивчення курганів, особливо степової частини України, відбувались виключно науковими археологічними методами згідно з польовою методико, яка напрацьовувалась роками. Кургани повністю зносили, фіксували стратиграфію та всі елементи цієї складної конструкції. Тільки, якщо взяти території Подністров’я, то можна побачити масштаби розкопок, так як за два десятки років було досліджено 236 скіфських курганів. Вже у XXI столітті кількість розкопок курганів на всій території України збільшується та вдосконалюється методика дослідження. Але все ж порівняно із минулим століттям, було розкопано менше курганів. Пов’язано це із тим, що на даному етапі археологи акцентують свою увагу на окремих пам’ятках і більше не копають заради кількості. На сучасному етапі розвитку археології напрацьовані власні методичні підходи для кожного історичного етапу і все з часом буде тільки вдосконалюватись. Технології дозволяють фіксувати пам’ятки за допомогою сателітної системи загального позиціонування, таким чином дослідження виходять на новий рівень.

Отже, розвиток курганної археології дав можливість зрозуміти необхідність розкопок усього насипу, а не тільки того, що знаходиться всередині. Висота кургану залежала від соціального стану померлого: для знатних скіфів зводили великі кургани, які досягали величезних розмірів у діаметрі. Курганний насип таких поховань відрізняється залежно від того, у який час їх використовували для поховань. Маленькі кургани в процесі розорювання взагалі зникають, а великі залишаються. Однак, розораний курган не втрачає своєї цінності як пам’ятка, бо знахідки можуть знаходитись на глибині.

Список використаних джерел та літератури:

1. Даниил Авдусин, Полевая археология СССР. (Москва: Высшая школа, 1980), 10.
2. Ирина Алексеева, Курганы епохи палеометалла в северо-западном причерноморье. (Киев: Наукова думка,1992),5-6.
3. Конспект лекций по дисциплине “Методика полевой археологии” (Луганськ, 2003) , 5-7.
4. Евгений Яровой, Древнейшие скотоводческие племена юго-запада СССР. (Кишинев: Штиинца, 1985), 10-12.
5. Яровой, Древнейшие скотоводческие племена юго-запада СССР, 11-12.
6. Валерій Скирда та Іван Скирда, “Дослідження В.О.Городцова на Харківщині,” Древности 2012 (2012): 343.
7. Валентин Седов, “Раскопки славянских курганов и жальников: инструкция.” (Москва: Наука, 1983), 14.
8. Людмила Черних та Марина Дараган, Курганы эпохи энеолита-бронзы междуречья Базавлука, Соленой, Чертомлыка: монография. (Київ:Олег Филюк, 2014), 8-9.
9. Андрій Макаревич, “Нагальні завдання вивчення видовжених курганних споруд”, Академічні студії,27. (Київ: Магістеріум,2007.),36-37.
10. Николай Тельнов и Виталий Синика, “Скифские пам’ятники в степном поднестровье: история изучения и современное состояние”, Русин №2 (36) (2014): 32.
11. Валерий Ольховський, Погребально-поминальная обрядность населения степной Скифии. (Москва: Наука, 1991), 8.
12. Лесков, Курганы – находки, проблемы, 4-5.
13. Болтрик, Підземні поховальні споруди курганів скіфів (2005), 60.
14. Ізраїль Ратнер, “Картографічні матеріали як джерело для обліку курганів,” Археологія 4 (1971) ,99.
15. Сергій Пустовалов, “Степова курганна археологія доби бронзи: підсумки та перспективи”. Магістеріум 5 (2000): 126-127.