Серед політичного хаосу, задекларованого Вестфальським миром 1648 р., із середовища усіх німецьких держав поступово виділились два центри: Австрійський (включно із католицькими Саксонією та Баварією) та власне Пруський, який представляв собою територію курфюршерства Бранденбург та приєднану ще в XVII ст. державу колишнього Тевтонського ордену.

Відносини між ними в першій третині XVIII ст. випливали передусім із обіцянки попередника Фрідріха ІІ, його батька Фрідріха-Вільгельма І, про визнання Прагматичної санкції 1713 р. – документу, який гарантував успадкування престолу Священної Римської імперії непрямими спадкоємцями імператора Карла VI, порушуючи таким чином Салічний закон. Після династичних перетрубацій в середовищі австрійських Габсбургів у 1713-40-х рр, престол успадковувала старша донька Карла, Марія-Терезія в жовтні 1740 р.

Власне, новоспечений пруський король Фрідріх ІІ почав своє царювання (із червня того ж року) із того, що, всупереч обіцянки батька визнати спадкоємицею австрійського престолу Марію-Терезію, зажадав від Австрії промислово-розвинений регіон Сілезії, зважаючи на тодішнє становище Прусії в економіці. Коли Австрія йому відмовила, він вступив до союзу із Францією, Іспанією, Баварією, Саксонією та Неаполем проти новоспеченої престолонаслідниці. Наступним кроком монарха стали збори 25-тис. війська із подальшим його поділом на два корпуси під командуванням Курта Крістофа фон Шверіна та Леопольда ІІ, князя Ангальт-Дассау, для відправлення на два стратегічні напрями: на Прагу та Глотау. Так, в листопаді 1740 р., почалась Перша Сілезька війна, за сумністицтвом перша кампанія Фрідріха.

 «Не кажіть мені про велич душі! – сказав монарх з цього приводу одному англійському дипломату – «Государ повинен мати на увазі тільки свої вигоди».  Цей вислів вцілому відбився на становищі Прусії, як міжнародної сили, особливо із заграванням Фрідріха щодо укладення Німфермбурзького договору (за яким, трон СРІ успадковував курфюрст Баварії Карл Альбрехт), та Бреславльського миру (фактично, суто між Прусією на Австрією). Не вдаючись у міжнародне значення такої гри монарха, скажемо тільки, що вона зіграла роль в подальшому «європейському концерті» дипломатії та падіння міжнародного авторитету Королівства, як союзника для європейських держав.

Щодо баталій Першої війни, варто відмітити передусім Битву при Мольвіці 10 квітня 1741 р., стратегічний маневр корпусу баварців Карла Альбрехта та французів під очоленням маршала Бен-Іля із подальшим взяттям Праги 26 листопада того ж року, та перемогу прусаків при Хотузиці 17 травня 1742 р. В подальшому, аж до червня 1745 р., події т.зв. «Війни за австрійську спадщину» проходили без участі Прусії, яка, отримавши за умовами Бреславльського миру Сілезію, не була зацікавлена у продовженні конфлікту. Його поновлення розпочалось з огляду на тиск, який чинили на Фрідріха його нещодавні союзники у війні, французи.

Другий етап «пруського втручання» у Війну за спадщину позначився битвами під Гогенфрідбергом 4 червня 1745 р., Соорі 30 вересня та Кессельсдорфі 15 грудня, аж до укладення Дрезденського та Аахенського договорів, які поза правами Марії-Терезії на престол земель Імперії, закріпили за Прусією Сілезію.

При розгляді перелічених баталій Сілезьких воєн, не уточнюючи співвідношення сил (орієнтовно, в усіх цих, переможних для прусаків битвах, сходились армії приблизно рівні числом – від 20 до 60 тис.), варто зробити узагальнюючі ремарки:

1. У всіх вказаних битвах суттєва (до 2 тис.) перевага у кінноті належала австрійцям; при Мольвіці, пруських кірасирів розбили повністю; загалом, початкові невдачі кінноти приведуть Фрідріха до структурної реформи кавалерії;
2. В плані дій сухопутних сил, прусаки застосовували загальноприйняту для «Галантної епохи» тактику – батальйон, розділений на 8 рот (плутонгів), вів вогонь по супротивнику; протягом 20-ти секунд слідували один за іншим залпи всіх рот батальйону з почерговою їх перезарядкою, утворюючи те, що вже у ХХ ст. теоретики назвуть «чистим поклонінням перед вогнем, та повним його відкиданням».
3. Дана тактика була продиктована як дальністю (не більше 100 кроків) тодішньої вогнепальної зброї, так і потребою «підрівнювати» залповий вогонь, що сприяв покращенню дисципліни на рівню полку-батальйону. Однак, не є проблемним припускати, що в умовах бою лише перші залпи були дружніми.
4. Зважаючи на близьку дальність перестрілок, перед командирами Новітньої доби існувала постійна спокуса перейти в штикову атаку, для компенсації малих ворожих втрат від залпів з мушкетів. Пізніше це доповнилось введенням в пруську армію гренадерських полків (які для враження ворога гранатами, мали підійти до строю супротивника на 30 метрів і менше), а також аргументами Моріца Саксонського в дусі «інтерес піхоти диктує їй лізти на ворога», що на час Семирічної війни підхопить і Фрідріх Великий. Підкреслимо при цьому, що практично кожна літографія чи повномірна картина ХІХ ст., яка зображує битви часу воєн Фрідріха, ілюструє штикову атаку пруської піхоти щільним строєм на ворога;
5. Щодо славнозвісного маневру Фрідріха, із концентрацією сил для атаки на фланзі «ударним крилом» (продемонстрованому вперше при Мольвіці), пруські полководці не були новаторами. Специфіка такого маневру була описана за 30 років до Війни за спадщину, французьким маркізом Пюї-Сегюром, а реально він застосовувався ледь не з часу Античності, з метою вбереження цілісності строю. Разом з тим, ми вказуємо на те, що Фрідріх був усвідомлений у наявності такого прийому раніше та перейняв його, хоч і виробивши власну специфіку («атака каскадами», де кожен полк знаходився на відстані у 50 метрів вправо від іншого).
6. В плані артилерії, тактика Фрідріха Великого примітна утворенням перед «ударним крилом» бойового порядку із кількох батарей, які своїм вогнем підготовляли рішучу атаку (2,5 гармати на 1 тис. штиків при Мольвіці). Взагалі, починаючи саме із епохи Фрідріха, німці сходять до традиції використання важких гармат в польових боях. Такий характер, з яким пізніше велась Семирічна війна, суттєво позначився на збільшенні артилерії серед армій. Ініціатива збільшення належала, однак, не прусакам, а їхнім ворогам, які прагнули займати укріплені позиції.
7. Прийом атаки «ударним крилом» дозволяв прусакам протягом фактично всіх переможних для себе баталій тієї доби, провести як концентрований удар, так і можливість виходу в тил ворогу. Разом з тим, траплятимуться випадки (Соор), коли даний маневр буде здійснено без належних для цього причин, та він призведе до непропорційно великих втрат.
8. Постачання в пруської армії, як атакуючих сил, було дуже неякісним, що призвело до малого числа походів вглиб ворожих територій – так, протягом описаних двох кампаній, Фрідріх лише один раз заглибився у Богемію в 1744 р. Не будемо забувати також і те, що практично кожна армія Новітнього часу була скована в плані ведення бойових дій взимку – виключенням не стала і пруська, на час Сілезьких воєн.

В будь-якому разі, отримавши Сілезію, Фрідріх із своїми генералами протягом наступних десяти років зайнявся втіленням у життя своїх подальших задумів щодо змін у війську – вже у 1743 р. було введено новий армійський Статут; число гусарських полків збільшилось із 9 до 80 (кірасирських на той час було 12), а кавалерії, з метою економії, було заборонено використовувати вогнепальну зброю. Поза тим, монарх-полководець спробував себе і в укладенні трактатів із війського ремесла. Для нашого дослідження примітний віршований уривок із «Військового мистецтва» Фрідріха від 1750 р., де вказується: «Не вступайте ніколи без серйозних підстав до бою, де смерть збирає такі жахливі жнива…». Ця думка дуже характерна для стратегії XVIII ст. й  різко суперечить доктрині, яка стала домінуючою вже через півстоліття – знищенням живої сили ворога, та потребою у генеральній битві, як єдиного засобу для цього. Опираючись на таку обережність полководця-монарха, ми сміємо припускати, що станом на середину XVIII ст. Фрідріх ІІ ще не оформився як полководець.

Разом з тим, Прусія на чолі з Фрідріхом в близькому часі отримала можливість продемонструвати еволюцію збройних сил. Марія-Терезія, яка за втрачені сілезькі землі тепер «була готова віддати останню спідницю», готувалась до нового протистояння. Для неї стало очевидним, що відтепер найнебезпечнішим супротивником для Габсбургів в Німеччині були прусаки. Наближалась нова війна, яка отримає статус загальноєвропейської.

Список використаних джерел та літератури:

1. Анти-Махиавель, или опыт возражения на махиавелеву науку о образе государственного правления, сочинён славно владеющим королём прусским Фридрихом II (Пер. Я. Хорошкевича. Санкт-Петербург, 1779).
2. Архенгольц И.В., фон. История Семилетней войны. Москва: ACT, 2001): 560.
3. Вольтер Ф.М. Памятные записки (Собр. соч.: В 3-х т. Москва: Литература, 1998): 245-305.
4. Последние мысли Фридриха второго короля прусского. (Санкт-Петербург., 1789).
5. Семилетняя война. Материалы о действии русской армии и флота (Под ред. Н.М. Коробкова. Москва: Военное издательство, 1948): 915.
6. Восточная Пруссия. С древнейших времён до конца второй мировой войны. (Калининград: Калининградское издательство, 1996): 538.
7. Дельбрюк Г. История военного искусства в рамках политической истории. Санкт-Петербург.: Наука, Ювента, 1997. Т. 4): 367.
8. Дюпюи Р.Э., Дюпюи Т.Н. Всемирная история войн. (Санкт-Петербург.: Полигон, 1997): 894.
9. Ивонин Ю.Е. Два монарха эпохи Просвещения (Фридрих II и Иосиф ІІ) ( Смоленск: Русич, 2004): 427-461.
10. Искюль С.Н. “Немец по рождению, образованием француз”. Фридрих Великий под пером французской писательницы. Новый Часовой (Русский военно-исторический журнал). (Санкт-Петербург., 2000): 187.
11. История внешней политики России: XVIII в.: от Северной войны до войн России против Наполеона (Ред. кол. A.B. Игнатоев, В.Н. Пономарёв, Г.А. Санин. Москва: Международные отношения, 1998): 303.
12. Кони Ф.А. Фридрих Великий. (Ростов-на-Дону: Феникс, 1997): 544.
13. Коробков Н.М. Семилетняя война. (Москва: Воениздат, 1940): 348 с.
14. Маколей Т.Б. История. Фридрих Великий (Звезда. 1996. № 3): С. 23-159.
15. Меринг Ф. История войн и военного искусства. (Санкт-Петербург.: Полигон, 2000): 528.
16. Перцев В.Н. Гогенцоллерны. (Минск: Харвест, 2003): 304.
17. Перцев В.Н Очерк истории Германии XVIII века. (Минск: Издательство БГУ, 1959): 79 с.
18. Прокопьев В.П. Государство и армия в истории Германии Х-ХХ вв. (Калининград: Издательство КГУ, 1998): 547.
19. Пуцило М.П. Начало дружественных сношений России с Пруссией. Русские великаны в прусской службе (1711-1746). (Москва, 1878).
20. Туполев Б.М. Фридрих II Прусский и Священная Римская империя. Европейские монархии в прошлом и настоящем. XVIII-XX вв. (Санкт-Петербург, 2001): 5-13.
21. Фенор В. Фридрих Вильгельм I. (Москва: Транзиткнига, 2004): 382.
22. Фрейзер Д. Фридрих Великий. (Москва: ACT, 2003): 604.