Перед тим як розглядати кургани з точки зору зовнішніх характеристик та приступити до аналізу матеріальних пам’яток, доцільно визначитись із поняттям “курган”, та що саме він собою представляє. Давні поховання поділяються на дві основні групи. Першу групу складають похованнях в ямах без будь яких насипів. Кілька таких могил складають могильник.

У другу групу входять поховання в ямах, або без них, над якими насипані пагорби. Нас буде цікавити другий тип, який називають курганом, а їх скупчення – курганною групою. Курган міг бути насипаний не обов’язково над ямою, а й безпосередньо над тілом померлого або над його прахом. Також кургани відносять до рельєфних типів археологічних пам’яток [1].

Справа в тому, що термін “курган” вже ставить запитання та зберігає у собі таємницю над якою до нашого часу немає однозначної відповіді. Щоб розібратись у власне цьому понятті можна звернутись до словників, за допомогою яких знайдемо найбільш поширені визначення. У етимологічному словнику української мови вказано, що слово «курган» запозичене із половецької мови, що означає: твердиня, насипний вал, фортеця; також пов’язане із словом gurxane, що з перської означає: gur – могила, xane – дім. За версією, яку надає Ю.О. Шилов, слово «курган» походить не із тюркської мови, а від шумерської “кур-ан” та “кур-галь” – “гора неба” та “гора велика”. Він також зазначає, що курганний обряд вперше був розвинений Північному Причорномор’ї в IV-II тис. до н.е. і пізніше його перейняли носії культур епохи бронзового часу. З часом розвитку дослідження та накопичення знань про курганні могильники, розуміння про них поступово змінювались.

У 1961 році М.П. Грязнов сформулював ідею про те, що курган – це не лише насип, а й стародавня архітектурна споруда, яка втратила свій первісний вигляд і прийняла з часом форму пагорба. Власне ця ідея, яка б могла покращити дослідження даного типу пам’яток, не була до кінця допрацьована [2]. У Енциклопедії історії України вказано, що у тюркських мовах слово “курган” означає: кругла могила; могильний пагорб, насип. Ці споруди з’являються у пізньому неоліті та енеоліті у каспійсько-чорноморських степах, в цей час вони поширюються і на територію України. Поховання в них здійснювались різними народами, які змінювали один одного протягом тисячоліть, починаючи із III тис. до н.е. , власне коли у степу з’являються перші кургани і аж до XV ст. н.е.

Відповідно до того, що по території українського степу рухались різні етнічні утворення – згасала та спалахувала традиція зведення даних могил [3]. В епоху міді та бронзи, коли була споруджена більшість археологічних пам’яток , поховальний обряд та вірування були порівняно одноманітні та прості. Відмінності простежуються якщо брати за основу географічні умови. Бідний поховальний інвентар та обмежений у кількості матеріалу призводить до масштабних розкопок пам’яток археологами вже у наш час, адже для вивчення тогочасного населення потрібно багато знахідок, щоб на його основі зробити порівняння та скласти картину того, що відбулось. В результаті розкопок курганів на великій території був добутий матеріал, який зміг краще показати життя носіїв ямної, зрубної та катакомбної культур.

Процес інтенсивного спорудження курганів доби бронзи в степу закінчується приблизно в XII ст. до н.е. У період X – VI ст. спорудження курганів у степовій зоні України практично не відомі. А кургани V-IV ст. до н.е. чітко показують панування на просторах степу скіфів. У вивченні цього народу, кургани є чи не головним джерелом. На даному етапі їх досліджено більше 4000 [4]. Та все ж потрібно розуміти, що кургани символізують та показують культову, поховальну практику, яка є обмежена відповідними канонами, які не можуть всебічно відобразити побут та культуру первісного населення [5].

Логічно, кургани різнились своїм внутрішнім вмістом та розмірами. Це залежало від періоду та соціального стану населення. Висоти сильно різняться від 0,3-0,6 м. при діаметрі 3-4 м та до 20 м з діаметром більше 100 м. За формою зазвичай напівкруглі, але інколи трапляються із прямокутною та овальною формою. Ось до прикладу розміри курганів ямної культури доволі значні, діаметр досягав 20 м, а висота 7-8 метрів. Для того, щоб насипати такий курган, потрібно було прикласти значні зусилля, так як треба було підняти тисячі кубометрів землі. З цього можна зробити висновок, що такі значні зусилля були виправдані, так як поховальному обряду надавали великого значення. Курганами відзначені всі ямні поховання, а над деякими з них височіли кам’яні антропоморфні стели.

Для археології курган – це складне та багатокомпонентне джерело відомостей про вірування і культи давніх народів та їх матеріальну культуру. Протягом багатьох століть вітри та дощі, а за останні століття інтенсивні розкопки розгладили круті схили даних об’єктів і тепер досить важко зрозуміти, якими вони були спочатку. Але зрозуміло точно, що це не просто насипи землі, а справжні архітектурні пам’ятки, тому і потрібні детальні дослідження та поступова фіксація кожного шару [6]. У гірських та лісових районах вони зустрічають не часто, все ж головна мета у тому, що насипали велику гору землі для того, щоб курган можна було побачити з далекої відстані, у лісових районах це неможливо.

Серед усіх типів пам’яток стародавньої історії України курганні поховальні споруди є найчисленнішими. Зараз на території України нараховують понад 50 тис. таких будівель споруджених протягом кількох тисяч років. На даний момент мета археологів – дослідити стан збереженості та причини руйнації курганів України, так як велика кількість із них вже була досліджена протягом двох століть. “Так склалось історично, що кургани на території України розміщені нерівномірно, це залежало від багатьох чинників, але в основному через географічний. Найбільші за розмірами і чисельністю кургани енеоліту – раннього залізного віку розташовані у степовій зоні, менше – у лісостеповій. Наприклад, у Херсонській області, за даними Інституту пам’яткоохоронних досліджень Міністерства культури і туризму України, в 1990 р. налічували понад 5 тис. цих поховальних пам’яток, Запорізькій – 4 тис., Дніпропетровській – понад 3 тис., Луганській – близько 3 тис., Криму – 4 тис [7].

Велике значення має датування цих пам’яток та їхній типологічний аналіз. У різні історичні епохи кургани мали свої особливості. Наприклад, одні являли собою колективні могильники з десятками різних поховань. Такі кургани утворені шляхом багаторазових підсипок, і кожен насип означав окрему могилу, а їхні розміри залежали від багатств і знатності похованого [8]. Під насипом, крім могил, бувають і додаткові споруди – перегородки з каменю, цегляні або глинобитні стіни і склепіння. Під час обряду трупоспалення померлих спалювали або безпосередньо на місці насипу, або на стороні, а під курганом ховали прах. Крім основних поховань у курганах часто знаходять впускні поховання, зроблені пізніше від часу насипу. Інколи кожне нове поховання супроводжувалось підсипанням землі, за рахунок чого і збільшувались розміри кургану.

Таким чином, при будівництві кургану була поставлена мета – створити помітний і довговічний пам’ятник померлому. Варто зазначити, що аж до середньовіччя у степових районах кургани були основними місцями поховань. Із часом змінювались лише культури. Могили бронзового часу поступово перетворювались у пагорби і заростали травою, на зміну їм прийшли кургани скіфські, сарматські і т.д.

Особливо великими розмірами та масштабними конструкціями вирізнялись скіфські кургани, мова про яких буде у наступних розділах.

Список використаних джерел та літератури:

1. Даниил Авдусин, Курганы, городища, клады… Лекция прочитанная в Полтехническом музее. (Москва:Знание, 1970), 11.
2. Михаил Грязнов, Курган как архитектурный памятник. В: Тезисы докладов на заседаниях, посвященных итогам полевых исследований в 1960 г. (Москва: Наука, 1961), 22-25.
3. Віталій Отрощенко та Юрій Болтрик, “Культурнохронологическое и территориальное распределение могильников Днепро-Молочанской степной области,” Материалы по хронологии археологических памятников Украины. (Киев, 1982), 41.
4. Юрій Болтрик, Підземні поховальні споруди курганів скіфів (2005) 59-60.
5. Александр Лесков, Курганы – находки, проблемы. ( Москва: Наука, 1981), 4.
6. Александр Формозов, Памятники первобытного искусства на территории СССР. (Москва: Наука, 1980), 99-100.
7. Надія Гаврилюк та Іван Михальчишин, “Деякі проблеми пам’яткоохоронної справи в Україні (охорона курганів)” Археологія №1 (2008) : 82-83.
8. Михаил Артамонов, Сокровища скифских курганов. (Ленинград: Артия, Советский художник, 1966), 10-11.