Види Саларського моста в північно-східній частині Риму станом на 1760 р.:

Та нинішній час:

Цей міст цікавий не тільки тим, що він стояв з незапам’ятних часів, і відповідно – неодноразово руйнувався і перебудовувався (практично повністю втративши згодом свій антично-середньовічний вигляд), але і тим, що має пряме відношення до однієї вельми цікавої, і згадуваної раніше нами теми.

В ході запеклих Готських воєн між Імперією та Королівством остготів (535-554 рр.) Саларському мосту вкрай не пощастило, і він був зруйнований королем Тотілою. Після завершення війни, імператор Юстиніан Великий оприлюднив т.зв. “Прагматичну санкцію”, в якій, серед інших пунктів, досить прозоро натякалось, що було б непогано привести в порядок громадські споруди Вічного Міста. Саларський міст був якраз прикладом виконання цієї санкції. Споруда була відновлена ​, отримала відразу два хвалебні написи на адресу знаменитого євнуха Нарсеса, за наказом якого міст і привели до нормального стану. Так, один з тих написів засвідчував:

У царювання государя нашого, благочестивійшого і непереможного Юстиніана, Батька Вітчизни й Августа, на 39-у році його правління, Нарсес, знаменитий муж, екс-препозит священного палацу, екс-консул і патрицій, після перемоги над готами, коли царі їх з дивовижною швидкістю, у відкритому бою були знищені та повалені, а свобода була знову повернута Місту і всій Італії, очистив русло річки і відновив зруйнований нікчемним тираном Тотілою міст Саларської дороги, причому привів його в кращий, ніж раніше, вид.

Певно, з таким ентузіазмом, Прагматична санкція виконувалась і щодо інших споруд Риму? Відповідь, швидше за все, буде негативною. Не те, щоб Юстиніан і Нарсес прямо обманювали римлян, обіцяючи їм відновлення міста. Той же євнух витратив чимало років і сил, приводячи Італію в нормальний вид по закінченню війни, особливо в плані організації оборони північної частині півострова (що виявилось абсолютно марним в ході вторгнення лангобардів: https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2020/09/20/володимир-лагодич-військове-управлі/ ). Однак, з огляду на суттєве зменшення населення Риму через військові дії, голод, чуму, а також злидні, серед населення, яке й так животіло, все це призвело до того, що постанови імператора, за винятками на кшталт Саларського моста, практично не виконувались. Старі будівлі не тільки приходили в занепад, а й використовувались як джерело матеріалів для відбудови церков та житлових будівель.

Приблизно те ж саме можна сказати і про сенаторів Вічного Міста. За роки війни їх частина була взята в заручники і перерізана остготами. Інші ж вирішили, що чекати клинків германців у себе в животах їм зовсім необов’язково, а тому, як тільки була така можливість, бігли в Константинополь. Ті ж сенатори, які уникли остготських мечів і не поїхали до столиці, опинились в тих же злиднях, що і решта населення міста. Саме їм присвячений крик душі Папи Римського Пелагія I, який різко контрастує на тлі написів Нарсеса:

Злидні в місті так великі, що на людей, яких ми колись знали за осіб благородного походження і заможних, не можна дивитись без сердечного болю і душевного мук.

Так що про благоденство Римі станом на другу половину VI ст. в реальності говорити не доводилось. Повинно було пройти ще кілька століть (ледь не десять), аби колишня столиця найбільшої Імперії Античності прийшла до нормального стану. А поки що Вічному Місту треба було пережити немало вкрай неприємних моментів в ході своєї ранньосередньовічної історії. Те ж саме чекало і Саларський міст, до якого ще й додали вежу, орієнтовно у VIII ст. для більш зручної оборони.

Список використаних джерел та літератури:

1. Банников А., Морозов М., История военного флота Рима и Византии. (Санкт-Петербург: Евразия, 2017): 592.
2. Бородин О., Византийская Италия в VI-VIII веках (Равеннский экзархат и Пентаполь): (Барнаул: День, 1991): 366.
3. Бородин О., Равеннский экзархат. Византийцы в Италии. (Санкт-Петербург: Алетейя, 2018): 474. 
4. Бородин О., Византийская Италия в борьбе за независимость. Встречи с историей. Вып. 2. (Москва, 1988): 16-24.
5. Браунворт Л. Забытая Византия, которая спасла Запад. (Москва: Астрель, 2016): 416.
6. Васильев А., История Византийской империи. Том 1, Время до Крестовых походов до 1081 г. (Санкт-Петербург: Алетейя, 1998): 202.
7. Величко А., История византийских императоров. От Юстина І до Феодосия ІІІ. (Москва: Вече, 2012): 448.
8. Диль Ш. История Византийской империи. (Государственное издание иностранной литературы, 1948): 167.
9. Диль Ш. Юстиниан и Византийская цивилизация в VI веке.  (Санкт-Петербург.: 1908): 687. Отримано доступ 20 вересня 2020, URL: https://azbyka.ru/otechnik/Istorija_Tserkvi/yustinian-i-vizantijskaja-tsivilizatsija-v-6-veke/
10. Летопись от Диоклетиана до царей Михаила, и сына его, Феофилакта [Електронний режим доступу]: https://www.history.vuzlib.su/book_o054_page_4.html?fbclid=IwAR35BB_sv7rcPnu6YHzIcnGOnME7so6dmLm9qbqlsV7l-UXXV-eN-LlSRLY
11. Лиддел Гарт Б. Энциклопедия военного искусства. (Санкт-Петербург: АСТ, Терра Фантастика, 2003): 656.
12. Люттвак Э. Стратегия Византийской империи. (Москва: Университет Дмитрия Пожарского, 2016): 656.
13. Успенский Ф. И. История Византийской империи, VI – IX вв. (Москва: Мысль, 1996). [Електронний режим доступу]: http://www.sedmitza.ru/lib/text/442721/?fbclid=IwAR23Oh95VHWK0OK7honPIw-MduGXMMPtE3-XGfPSrAquW9E4MVL0JZk50S0
14. Успенский Ф. И., История Византийской империи. Крушение. (Москва: Аст, 2011): 576.
15. Павел Диакон. История лангобардов.Книга ІІ. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 20 вересня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Diakon_P/frametext2.htm
16. Прокопий Кесарийский. Война с готами. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 20 вересня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Prokop_4/text11.phtml?id=13012