Після укладення договору з ромеями у 558 р., кочовий народ аварів розселився між Тисою та Дунаєм. Цей союз до пори приносив користь обом сторонам – Візантія отримала легку федератську кінноту (такий фортель раніше був прокручений з тими ж аланами), яка того ж року погромила племена залів, савірів та утигурів, авари ж – щорічні виплати у вигляді “золотих лож та коштовних тканин”, як і просили в Юстиніана посли кочовиків.

Першим дзвіночком того, що план базилевса дав збій, стали зіткнення аварів із антами – останні були союзниками римлян добрих 15 років до того. До 550-х рр., по антських землях пройшлись протоболгари, що також не додавало першим снаги продовжувати животіти в ранньосередньовічних реаліях. Основне джерело з цих подій, “Історія” Менандра Протектора, дає свідчення про аварські набіги на антів суто за 558 р., а опісля антів не згадує впринципі – на фоні чого читач може зробити очевидний висновок, що з антами сталися авари. Такий сценарій згодом повториться із низкою інших племен.

Приблизно того ж часу стосується повідомлення з “Повісті временних літ”. Тут передаю слово Нестору Літописцю:

Слов’яни, як говорили, жили на Дунаї й пішли від скіфів, а болгари сіли по Дунаю, і були насильники слов’янам. Потім прийшли білі угри і заволоділи землею слов’янською… У той час були і обри, що воювали проти царя грецького і трохи його не захопили. Ті обри воювали і проти слов’ян, та примучили дулібів – творили насильство жінкам дулібським: як поїде куди обрин, то не дозволяв запрягти коня або вола, а наказував впрягти у віз три-чотири жінки, й везти його, обрина… Були ж ці обри великі тілом, а розумом горді. Бог винищив їх, і померли всі, і не залишилося жодного обрина. І є приказка на Русі до цього дня: «Загинули як обри», – їх же нема ні племені, ні потомства…

Для розуміння ареалу цих подій – дуліби (вони ж волиняни/бужани), проживали у Прикарпатті, й така експансія зі сторони новоприбулих, нікому невідомих аварів, викликала, певно, деяке занепокоєння. Але всі літописці про це мовчать про це – бо банально не застали описуваного.

Так чи інакше, у вас виникне справедливе запитання – чому Візантія, із здавалось би, таким великим військовим потенціалом, потужним дипломатичним корпусом, про це не довідалась? Джерела нам про це нічого не кажуть, і залишається здогадуватись – так, Менандр, який жив сотнею років по описуваних подіях, детально описує і аваро-антську війну, і подальші військово-політичні веселощі. Письменник мав справу із дипломатичними архівами, тому ромеї знали і про зраду з боку авар, і про загибель антів – тільки не могли перетягнути на Балкани свої сили в умовах одночасної війни із лангобардами на заході та персами на сході (які чудеса творились на Балканах зі слов’янами, вже описували – картина там надто схожа). Одним словом, немолодого вже Юстиніана до пори влаштовував такий стан справ – ну, гризуться між собою федерати, не чіпай, та і смердіти не будуть. Ну а дуліби… Он, ледве зі склавинами розібрались, добре що перебили їх. От-от піднажмемо, й Імперію відновимо!

Роки ішли – настав 562 р. Менандр, який хоч того і не застав, але радо продовжує свою розповідь, переймаючись за співвітчизників. А вони досягли немало: уклали мир із Сасанідами на сході, прославлений Нарсес надавав по шапці лангобардам, загнавши тих в гори за заході. Константинополь продовжує контакти зі своїми союзниками, і в Другий Рим знову приходять аварські посли – “оглянути землі, обіцяні ним базилевсом”. Тут потрібно зробити ремарку – твір Менандра не дійшов до нас у повному вигляді, і немало в контексті тогочасних подій треба додумувати (але не вигадувати, тут ще більш-менш виходимо із синтезу і аналізу). Очевидно, авари за 558-561 рр. немало допомогли римлянам, в результаті чого:

Базилевс… хотів, аби [авари] селились на землях ерулів (германського племені, яке сповідувало аріанство – Юстиніан із тією єрессю всіляко боровся, і очевидно, ерулів до того часу позбавили аріанського тягаря шляхом їх винищення). Тепер ці землі називаються Паннонією… але авари не зхотіли селитись за межами Скіфії, тому все залишилось, як і було до цього.

Тут в нашу оповідь втручається згадуваний раніше (наприклад, тут: https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2020/11/01/володимир-лагодич-ми-найславетніший/ ) стратиг Юстин, який всіляко протегував аварів ще з часу кампаній 558 р. Він завів знайомство із аварським послом Ікунімоном, який двозначно натякнув на малодушність співвітчизників:

Ікунімон розповів, що авари одне кажуть, а інше ж роблять, а також… приховують свої наміри. Говорячи, що вони вислали послів через Істр (Дунай), вони мають намір перейти його всім своїм військом.

Юстин чимдуж побіг з цим до базилевса, і за такі витівки послів, логічно, ув’язнили. Тримали їх принаймні протягом року, і це супроводжувалось різночинним боксом по листуванні між Юстиніаном та аварським каганом Баяном, котрий: “всіляко підкреслював, що посли мають прибути назад вчасно, а базилевс же всіляко робив так, аби їх затримати в столиці”.

І хоч римляни все ж залишили живими дипломатів, і надали їм щорічні дарунки, з того часу, продовжує історик, почалась ворожнеча між ромейями і аварами. По всій видимості, вона вилилась спочатку в суто ослаблення контактів між союзниками.

З приходом на престол наступника Юстиніана, Юстина ІІ у 565 р., авари зробили спробу отримати від імператора дарунки, дещо краще за коштовності – вони хотіли земель. Однак, вони не врахували ні тяжкої вдачі ще здорового Юстина, ні того, що римляни придадуть увагу словам Іконімона.

Наближалась нова війна, про яку ми поговоримо в циклі, який стосуватиметься наступників Юстиніана Великого.

Список використаних джерел та літератури:

1. Хатуев Р., Хроника аланских царей, (Черкесск, 2007): 57.
2. Васильев А., История Византийской империи. Том 1, Время до Крестовых походов до 1081 г. (Санкт-Петербург: Алетейя, 1998): 202.
3. Памятники Средневековой Истории народов Центральной и Восточной Европы. Феофилакт Симокатта История, науч. ком. Пигулевской Н., (Москва: АН СССР, 1957): 9-14.
4. Евагрий Схоластик. Церковная история. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Evagrij/frametext1.htm
5. Krumbacher K., Geschichte der Byzantinischen Litteratur von Justinian bis zum oströmischen Reiches, 527-1453 отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: https://archive.org/details/geschichtederbyz00krumuoft/page/n7/mode/2up
6. Пасхальная хроника. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus16/Pasch_chr_2/frametext.htm
7. Константин Багрянородный. Об управлении империей. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Konst_Bagr_2/text31.phtml?id=6391
8. Феодор Синкелл. О безумном нападении безбожных аваров и персов на богохранимый град и об их позорном отступлении благодаря человеколюбию Бога и Богородицы.Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2019,URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus16/Sinkell/text1.phtml
9. Жданович О., “Посольства аваров у Менандра Протектора (комментированный перевод фрагментов источника)”, Золотоордынское обозрение, 2016, Т.4, №4: 882-883.
10. Византийские историки. Менандр Византиец. Библиотека Якова Кротова, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://krotov.info/acts/05/marsel/ist_viz_06.htm.
11. Пилипчук Я.,“Аварский каганат в системе международных отношений раннего средневековья”, Arhivum Eurasiae Medium Aevi, (№ 22, 2016): 130-132.
12. Князький И., “Анты и авары”, Международный Научный Журнал “Символ науки”, (МЦИИ Омега-Сайнс, №2/2016): 24-25.
13. Феофан Исповедник. Летопись византийца Феофана от Диоклитана до царей Михайла и его сына Феофилакта. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus2/Feofan/text4.phtml?id=9630
14. Монемвасийская хроника // Свод древнейших письменных известий о славянах. Т. 2. Москва: Наука, 1995. http://www.vostlit.info/Texts/rus14/Chron_ Monemvasia/text2.phtml?id=2032
15. Евагрий Схоластик. Церковная история. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Evagrij/frametext1.htm
16. Павел Диакон. История лангобардов.Книга ІІ. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Diakon_P/frametext2.htm
17. Дашков С., Цари царей. Сасаниды. Иран III-VII вв. в легендах, исторических хрониках и современных исследованиях (Москва: СМИ-Азия, 2008): 166-168.
18. Пигулевская Н., Византия и Иран на рубеже VI и VII веков (Москва: АН СССР, 1946): 165-166.
19. Иоанн Скилица. Обозрение историй. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL http://www.vostlit.info/Texts/rus/Skyliza/text2.phtml?id=1339
20. Давыденков О., Догматическое богословие, (Москва.: Изд-во ПСТГУ, 2017): 231.
21. Краткая история со времен царствования императора Маврикия. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL:http://www.vostlit.info/Texts/rus/Nikifor/frameNik1.htm