Існує стійке уявлення про Середньовіччя як про “нерозвинений, поганий час”, напротивагу згаслій Античності та прекрасному Новому світу. Звичайно, в низці областей життя з падінням Римської імперії стався занепад. Однак, не можна переносити ідею такого занепаду на соціальний устрій середньовічного суспільства за ознакою наприклад того, що середньовічні європейці втратили освіченість або зовсім її не отримали. Даний погляд виникає із сумнівної ідеї соціального прогресу, що бере початок завдяки працям філософів Просвітництва. Зміст цієї ідеї, ідеї соціального прогресу полягає в уявленні про лінійний розвиток суспільства, причому кінцем цього розвитку виступає, як правило, або якась ідеальна демократія, або комуністична утопія. Незалежно від того, чи вважають прихильники соціального прогресу феодальне суспільство більш розвиненим порівняно з античним, або навпаки, вважають його провалом в варварство, або думають, що зі “Свободою, рівністю й братерством” знову піднялась цивілізація, не можна не відзначити той факт, що вони говорять про перевагу сучасного егалітарного устрою суспільства в порівнянні з нібито варварським, феодальним.

Ще Х. С. Чемберлен справедливо відзначав, що “найбільшим з усіх помилок є припущення ніби наша цивілізація і культура висловлюють загальний прогрес людства. Для такого тлумачення немає жодного факту в історії” [1]. Таким чином, феодальне суспільство не є якимось “кроком назад”, або “регресом”. Це товариство є іншою формою організації і не слід таврувати його за ті недоліки, які обумовлені скоріше часом і супутніми на той момент умовами, а не самою суттю феодальної ієрархічної організації. Більше того, оцінка минулих епох і таких недоліків з позиції сучасності є, поза всякими сумнівами, упередженою і необ’єктивною. Сучасна людина оцінює епоху Середньовіччя, її соціальну організацію з позиції егалітарних освітянських цінностей, які, як і всякі цінності, не виводяться тільки з сущого, як показав це Девід Юм [2], що іронічно, представник Шотландського Просвітництва. Інакше кажучи, оцінка інших епох і їх громадської організації заснована на уявленнях про належне, які базуються на тих аксіологічних підставах, які висять в повітрі сучасності. *

В цьому плані традиціоналістична школа представляє більш задовільний метод, заснований на розтині одвічних сакральних елементів позачасової Традиції, яка проявляє себе в часі у різних людських суспільствах [3]. Природно, що і даний метод не уникає суб’єктивізму, але він дозволяє звузити його до прийнятних масштабів. Застосовуючи даний метод, можна виявити, що навпаки, соціально-політичний устрій більшості держав Середньовіччя більшою мірою відображає Традицію, ніж сучасні держави-Левіафани, які представляють собою підсумок інверсії традиційних цінностей. Так, стає видно, що, навпаки, Егалітарий устрій якраз є регресом, або, висловлюючись словами Юліуса Еволи, результатом регресії каст.

Але критика епохи Середньовіччя і соціально-політичного устрою більшості держав даного часу заснована не тільки на сучасних уявленнях про права. Також часто порушується питання стійкості середньовічних феодальних структур. Вказується на слабку централізацію. І хоча сама централізація є беззаперечною підставою стійкості, васалітет існував і за принципом “Васал мого васала – мій васал”. Крім того, як централізуюча сила, виступало Папство. Відносно Папства, щоправда, слід зазначити, що воно як інститут відповідно до філософських устоїв традиціоналізму, не відповідало європейській Традиції в повній мірі. Навпаки, ідеї, більшою мірою відповідні традиціям європейських народів, знайшли місце на стороні гібелінів, а не гвельфів. Однак, сама ідея феодальної ієрархії, елітаризм і становий характер суспільства, поза всякими сумнівами, являють собою вираз справжньої Традиції.

Чи не є Середньовіччя, таким чином, орієнтиром для сьогодення? Чи не варто нам “відчинити ворота Нового Середньовіччя”, як закликав до того представник Консервативної Революції Юліус Юнг [4]? Думаю, відповідь на таке питання залежить від обраної перспективи, але, якщо вже обрано перспектива традиційна, то й відповідь ми знаємо.

Список використаних джерел та літератури:

1. Чемберлен Х., Основания девятнадцатого столетия (Пер. Е. Колесниковой, В 2 т. Т I. – Санкт-Петербург.:”Русский Мир”, 2012): 186.

2. Данто А., Ницше как философ, (Пер. с англ. А. Лавровой Москва: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2001): 165.

3. Эвола Ю., Восстание против современного мира (Москва: Тотенбург, 2013): 476 с.

4. Jung, E.J. Die Herrschaft der Minderwertigen. Ihre Zerfall und ihre Ablosung durch ein Neues Reich (Berlin, 1930): 86.