В заключній частині статті, присвяченій постаті святої націоналістки – Жанни д’Арк, поговоримо про її роль в політичній культурі Франції

Вже через чотири роки після страти Жанни – у 1435 р., на театральні підмостки Франції виходить п’єса народного театру «Містерія про облогу Орлеану», в якій налічується понад двадцять тисяч віршів. Після гучного реабілітаційного процесу Жанни 1456 р., документи судового процесу багаторазово переписуються, і станом на кінець XV ст. мають більше тридцяти примірників, що свідчить про велике значення цієї події для сучасників.

Уже в XVI ст. Жанна стає об’єктом історичних трактатів, наприклад, Жирара дю Айана «Про стан справ Франції» (1570 р.), праць Франсуа де Белльфоре, написаних в період релігійних воєн у Франції, де образ Орлеанської діви вперше набуває ідейний зміст – покровительки католиків у війні проти протестантів. В цей же період Жанна стає також героїнею французької літератури, наприклад, в «Зерцалі доброчесних жінок» (1546 р.) Алена Бушара або в трактаті «У пошуках Франції» (1580 р.) знаменитого юриста Етьєна Паскьє, де автор вперше представляє апологію особистості Жанни і говорить про неї, як про національну героїню.

З початку XVII ст. в середовищі французького дворянства починається романтизація та міфологізація особистості Жанни, з’являються романтичні версії її благородного походження і «чудесного порятунку», навіть стає модним зараховувати себе до «нащадків» Діви. Наприклад, Жан Ордаль, Шарль дю Ліс складають свою генеалогію, виводячи її до Жанни д’Арк (воно й не дивно, зважаючи на “франкське” походження аристократії). В цей же час з’являються перші солідні історичні праці про неї, наприклад, Жана-Батіста Массона, Едмона Ріше, особливо фундаментальні роботи Дені Гоффруа та Бодо де Жюлле. В цей же період виникає жанр історичної міфології Шаплена, званого “Вергілієм Рішельє”, який створив історію Жанни в формі міфологічної епопеї і заклав основи національного міфу для наступних поколінь французів.

Дружність до особистості Жанни французького суспільства часу XVII ст. несподівано змінюється ворожістю до неї Просвітництва, що досягла апогею в сатиричній пародійній поемі Вольтера «Орлеанська діва», офіційно видану в 1762 р. у Женеві. Десятки років цей літературний пасквіль хвилював кращі уми Франції та витримав згодом понад шістдесят перевидань. З чисто ідеологічних позицій Просвітництва, Вольтер абсолютно суб’єктивно облив брудом образ Жанни, представивши її як «монархістку і релігійну фанатичку». Вольтер і його послідовники – філософи епохи Просвітництва – виявились абсолютно нездатні осягнути справжню натуру Жанни, вони бачили в ній лише інструмент політичної гри ненависної їм Католицької Церкви та Французької монархії. Негативне ставлення до Жанни філософів епохи Просвітництва вплинуло на ставлення до неї й ідеологів французької революції 1789 р. Революціонери заборонили свята в її честь і переплавили її статуї. Незабаром Наполеон Бонапарт реабілітував Жанну д’Арк, назвавши її втіленням французького генія, який «може творити чудеса, коли незалежність у небезпеці».

Французький націоналізм початку XIX ст. вперше бачить у Жанні символ національної ідентичності народу, на володіння яким відтепер претендують всі ідеологічні напрями та політичні сили країни. З часу Третьої республіки складається навіть своєрідний союз між республіканським французьким націоналізмом та католицьким монархізмом внаслідок поразки Франції у війні з Пруссією в 1870-1871 рр. та загальною кризою французької демократії (яка почалась, дай Боже, від 1854 р.). Для обох політичних таборів Жанна стає стягом французького національного опору пруській інтервенції, а для французьких католиків до того ж ще й символом католицького опору протестантам-пруссакам. Раніше французькі католики відмовлялись використовувати термін «нація», оскільки він асоціювався у них із революцією. Культ нації і батьківщини був характерний для їх політичних антагоністів – антиклерикальних республіканців. У період поразки Франції в Прусській війні слово «нація» починає також входити в ужиток французьких католиків, але означає воно все ж не весь народ Франції, а тільки суспільство французьких католиків. І символом французької католицької нації періоду Третьої республіки була, зрозуміло, Жанна д’Арк.

Потужний розвиток французького націоналізму призводить до появи у Франції наприкінці XIX ст. великої кількості пам’ятників Жанні – кожне французьке місто, кожен департамент хоче встановити їй власний монумент, і для політики “буланжизму” це цілком нормально. Французька армія під час Першої світової війни проголошує Жанну своєю покровителькою, хоча в цей час вона оголошена Католицькою Церквою поки ще тільки блаженною. Із закінченням війни, горда перемогою Французька республіка визначає 8 травня як щорічне свято Жанни д’Арк – свято французького патріотизму. Беатифікація Жанни папою Бенедиктом XV від 16 травня 1920 р. в Римі відбувається через 8 днів після національного свята Жанни д’Арк в Орлеані 8 травня того ж року, на якому особисто присутній національний герой Франції в Першій світовій війні маршал Фош.

Під час Другої світової війни Жанна стає як символом опору німецьким окупантам «Вільної Франції »де Голля, що був католицьким патріотом і в цілому противником французького політичного націоналізму, так і радикальних французьких націоналістів із Action française, які підтримали уряд Віші.

Сьогодні Орлеанська діва – ікона радикальних французьких правих з Національного фронту, які встановили для неї власний день пам’яті – 1 травня. В широких прошарках французького населення особистість Жанни д’Арк до сих пір користується великою популярністю, хоча значення її образу як політичного міфу для створення національної ідеї французького народу в сучасній Франції, представляє також на політичному рівні інтернаціональний проект ЄС, й відповідно ослабла. Зрештою, алегоричним образом Республіки ще із 1792 р. є ще одна дівчина – Маріанна, але суто в контексті ідеологеми “свободи-рівності-братерства”. Але це вигаданий образ, а фрігійський ковпак в неї на голові відсилає до визволення Франції з-під монархії. Таким чином, Маріанна в основі своїй повторює образ римського раба-вільновідпущенника.

Жанна д’Арк натомість стала для французького народу і Франції абсолютно унікальною особистістю, подібної до якої не було більше в жодного іншого народу. Але її образ належить не тільки Франції, але і християнській Церкві та вцілому Європейській цивілізації.

Список використаних джерел та літератури:

1. Блок М. Феодальное общество, (Москва: Изд-во им. Сабашниковых, 2003): 504.
2. Буланин Д. Жанна д’Арк в России: Исторический образ между литературой и пропагандой, (Москва; Санкт-Петербург: «Альянс-Архео», 2016): 720.
3. Дюби Ж. История Франции. Средние века. От Гуго Капета до Жанны дАрк. 987—1460, (Москва: Международные отношения, 2001): 416.
4. Лот Ф. Последние Каролинги, (Санкт-Петербург: Евразия, 2001): 240.
5. Мартен Э., Менан Ф., Мердиньяк Б., Шовен М. Капетинги история династии (987 – 1328),(Санкт-Петербург: Евразия, 2017): 688.
6. Тейс Л. Наследие Каролингов, IX—X века, (Москва: Скарабей, 1993): 274.
7. Гвиберт Ножанский. Памятники средневековой латинской литературы X—XII вв. (Москва: Наука, 1972): 563.
8. Гугон из Флери. Деяния современных королей франков. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 10 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Hugo_Floriacensis/frametext1.htm
9. Зальцбургские анналы. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 15 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Ann_Juv_Salz_II/ann_salisburgenses.phtml?id=7387
10. Левандовский А., Жанна д’Арк, (Москва: Молодая гвардия, 1962; (1-е издание)): 135.
11. Малые анналы Святого Германа. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 15 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus16/Ann_S_Germani_min/text.phtml?id=4005
12. Оболенский С., Жанна — божья Дева (Москва: Международная Ассоциация «Русская культура», 2013): 496.
13. Перну Р., Клэн М.-В. Жанна д’Арк (Пер. Т. Пошерстник, О. Ивановой, Москва: ИД «Прогресс», Прогресс-Академия, 1992): 560. 
14. Райцес В., Жанна д’Арк: Факты, легенды, гипотезы, (Сакт-Петербург: Евразия, 2003): 244.
15. Ромм Ф., Жанна д’Арк: Загадки Орлеанской девы, (Москва: НЦ «ЭНАС», 2008): 216.
16. Тогоева О., Еретичка, ставшая святой: Две жизни Жанны д’Арк, (Москва: Центр гуманитарных инициатив, 2016): 576. 
17. Эрлихман В., Жанна д’Арк: Святая или грешница?, (Москва: Вече, 2014): 224. 
18. Флодоард. Анналы.Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 15 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Flodoard/cont.phtml?id=6697