Другий Рим ще з часу Констянтина Великого був політичним центром Римської імперії. Продовжилось це й після переходу регалій західних імператорів у 476 р. до базилевсів – Константинополь розширювався, збільшувалась і його політична та культурна вага. Новий поштовх збільшенню політичного значення Константинополя відбувся з проголошенням Юстиніаном Великим курсу на відновлення Імперії – приєднання до Візантії земель Західного Риму, розорених варварами вже як добре століття. Концентрація стольним градом політичної ваги чергувалась і з внутрішніми проблемами, як то повстанням “Ніка”, розгорнутим ультрас зразку VI ст.

Словом, до столиці Юстиніана прибувало немало дипломатів – від остготів, які наприкінці V ст. вирішили помиритись, постійних ворогів Риму – Сасанідів, до вандалів, які в припадках гніву писали спорадично. Станом на 558 р. Візантія суттєво розрослась, а її імператор справедливо розширив свій титул до Цезаря Алеманів, Готів, Франків, Германців, Антів, Аланів, Вандалів та Африки. Здавалось би, ще кілька років, й наш герой втілить свій план.

Однак проблем у Візантії, попри значне територіальне розширення, було немало, й під загрозою було не те що втілення ідей Юстиніана, а звичний порядок життя ромеїв. Так, на імперію обрушилась хвиля природних напастей ще від початку його правління. В Сирії стався потужний землетрус у 526 р., в результаті якого в одній Антіохії загинуло (за даними вигадника, однак все ж видатного хроніста Малали) 250 тис. осіб, а місто було начисто зруйноване. У 551 р. суцільна хвиля землетрусів прокотилася від Дунаю до Палестини, причому були зруйновані фортеці в Балканських горах і Довгі стіни (здавалось би, до чого тут успіхи склавинів у війнах з ромеями?). Витрати державної скарбниці на відновлення зруйнованої інфраструктури міст при Юстиніані були більше військових витрат, а імператор, едиктом створюючи посаду діскуссора (наглядача за фінансовою діяльністю міських курій), немов вибачаючись, пише, що “державній скарбниці доводиться фінансувати значну частину міських витрат”. Були ще інші негаразди, як виверження Везувію в 516 і 526 рр. Зрештою, завдяки серії вивержень, клімат змінювався в глобальному масштабі. Наприкінці 530-х рр., після майже синхронного виверження найпотужніших вулканів в Індонезії та Америці наступила катастрофа – аерозольний екран та конденсована пара перекрили тропосферу, призвівши до різкого похолодання. Іоанн Ефеський описував буденні негаразди побуту співвітчизників таким чином:

“Сонце померкло, і залишалось таким 18 місяців. Кожен день воно світило тільки чотири години, і світло його був лише слабким мерехтінням… Фрукти не визрівають, вино мало смак скислих грон”.

Були й холодні зими з рясним снігопадами в Месопотамії, повені в Дельті Нілу, наслідком чого став голод в житниці Імперії. Вдобавок, в той час в Середземномор’я прийшла чума, повернувшись через 10 років і забравши до половини населення Візантії.

Дехто справедливо запитає – Як в цих умовах імператору вдавалося більш-менш успішно воювати на різних театрах військових дій, та ще й здійснювати грандіозні будівельні програми? Безперестанною, нелюдською державною роботою та волею до перемоги, яка керувала і його сподвижниками. Його спадкоємці такої волі, за рідкими виключеннями, не матимуть. Однак, повернемось до Константинополя в 558 р. – столичний двір веде дипломатичну переписку зі своїми федератами, іраномовними кочовиками аланами, та їхнім царем Саросієм. Ті алани на середину століття оселились у Лазіці – регіоні на заході сучасної Грузії, яка була полем бою між ромеями та персами не одне десятиліття. І як у всілякій війні того часу, легка кавалерія була дуже доречною силою. Саросій був на хорошому рахунку в римлян (і швидше всього, заслужено, як і анти), тож аланам на допомогу надіслали корпус під командуванням римського консула Юстина.

Юстин був родичем (сином двоюрідного брата) імператора, та другим претендентом на візантійський престол. Зрештою, імператором він не став, трон зайняв інший Юстин (ліпше би не ставав, але це інша історія), однак був талановитим стратигом, командуючи військами на північно-східному рубежі.

Одним словом, не перший рік тривають бойові дії з персами – перемога близька, в 562 р. Лазіка перейде до ромеїв, і тут до ставки Саросія та Юстина приходять якісь незрозумілі хлопці з дарами, зарікаючись, що хочуть прибути посольством до Константинополя. По ходу справи, ці хлопці виявились кочовиками та вказали свою самоназву, авари. “От і потенційна федератська кіннота”, потираючи руки, думав Юстин. Він відправив гінця в столицю із проханням до Юстиніана прийняти прибульців. Базилевс це одобрює, і того ж року в імператорський палац приходять дипломати від нових кочовиків. Передаю тут слово тодішньому історику Менандру Протектору:

“Посланця, від народу, який назвав себе аварами, звали Кандіхом. Він прийшов і сказав імператору, що до нього прийшов найбільший, найхоробріший з народів і що плем’я аварів непереможне. Вони легко виженуть та знищать ворогів імператора, тому базилевсу слід бути з ними в союзі. Але вони будуть лагідними до ромеїв тільки тоді, якщо імператор дозволить ним оселитись на родючих землях та щороку отримуватимуть дари…”

Юстиніан, як продовжує Менандр, не молодів – померла його улюблена Феодора, яка немало допомагала чоловіку у прийнятті політичних рішень, і “колись войовничий дух імператора змінився вмиротворенням”. Зрештою, більша частина його правління прийшлась на війни, і ще одного ворога, навіть у цих хамовитих кочовиках з Азії, він не хотів бачити – хоч і міг їх легко вирізати, за повідомленням історика:

“Він вирішив оволодіти аварами не силою, ораторствуючи перед Кандіхом, і це підтримали ромеї. Одразу ж надіслали дарунки – інкрустовані золотом ложа й шовкові тканини… І зараз (автор жив сотнею років по тому) видається, якби Юстиніан прожив би трохи більше, він би переміг аварів – не силою, а своїм розумом…”

Так чи інакше, константинопольський владика пропозицію одобрив, вислав із Кандіхом свого мечника Валентина, аби той навчив аварів воювати, й надав перші вказівки – знищити племена утигурів, залів та савірів. Авари із завданням справились, отримали подяку, але був суттєвий нюанс. Річ в тому, що вони розселились між Тисою та Дунаєм, де стали межувати з антами. А останні, як ми знаємо, стали союзниками ромеїв ще у 542 р. Менандр завершує повідомлення наступним чином:

“Антські вожді одразу опинились в розпачі, бо авари почали грабувати їх землі. Пригнічені цим, анти надіслали до аварів посла Мезаміра – чоловіка наглого й говіркого… Авари, розуміючи, що Мезамір про них говорить далеко не улесливі речі, та має серед антів вагу, вбили його, порушивши всякі правила й домовленості, продовживши руйнування антських земель…”

Надалі, Менандр Протектор про союз антів після цих подій (всі датовані 558 р.) завбачливо не згадує, й продовжує свою оповідь із прохання аварських послів оселитись в Паннонії до Юстиніана вже за 562 р…

Список використаних джерел та літератури:

1. Хатуев Р., Хроника аланских царей, (Черкесск, 2007): 57.
2. Васильев А., История Византийской империи. Том 1, Время до Крестовых походов до 1081 г. (Санкт-Петербург: Алетейя, 1998): 202.
3. Памятники Средневековой Истории народов Центральной и Восточной Европы. Феофилакт Симокатта История, науч. ком. Пигулевской Н., (Москва: АН СССР, 1957): 9-14.
4. Евагрий Схоластик. Церковная история. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Evagrij/frametext1.htm
5. Krumbacher K., Geschichte der Byzantinischen Litteratur von Justinian bis zum oströmischen Reiches, 527-1453 отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: https://archive.org/details/geschichtederbyz00krumuoft/page/n7/mode/2up
6. Пасхальная хроника. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus16/Pasch_chr_2/frametext.htm
7. Константин Багрянородный. Об управлении империей. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus11/Konst_Bagr_2/text31.phtml?id=6391
8. Феодор Синкелл. О безумном нападении безбожных аваров и персов на богохранимый град и об их позорном отступлении благодаря человеколюбию Бога и Богородицы.Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2019,URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus16/Sinkell/text1.phtml
9. Жданович О., “Посольства аваров у Менандра Протектора (комментированный перевод фрагментов источника)”, Золотоордынское обозрение, 2016, Т.4, №4: 882-883.
10. Византийские историки. Менандр Византиец. Библиотека Якова Кротова, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://krotov.info/acts/05/marsel/ist_viz_06.htm.
11. Пилипчук Я.,“Аварский каганат в системе международных отношений раннего средневековья”, Arhivum Eurasiae Medium Aevi, (№ 22, 2016): 130-132.
12. Князький И., “Анты и авары”, Международный Научный Журнал “Символ науки”, (МЦИИ Омега-Сайнс, №2/2016): 24-25.
13. Феофан Исповедник. Летопись византийца Феофана от Диоклитана до царей Михайла и его сына Феофилакта. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus2/Feofan/text4.phtml?id=9630
14. Монемвасийская хроника // Свод древнейших письменных известий о славянах. Т. 2. Москва: Наука, 1995. http://www.vostlit.info/Texts/rus14/Chron_ Monemvasia/text2.phtml?id=2032
15. Евагрий Схоластик. Церковная история. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Evagrij/frametext1.htm
16. Павел Диакон. История лангобардов.Книга ІІ. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Diakon_P/frametext2.htm
17. Дашков С., Цари царей. Сасаниды. Иран III-VII вв. в легендах, исторических хрониках и современных исследованиях (Москва: СМИ-Азия, 2008): 166-168.
18. Пигулевская Н., Византия и Иран на рубеже VI и VII веков (Москва: АН СССР, 1946): 165-166.
19. Иоанн Скилица. Обозрение историй. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL http://www.vostlit.info/Texts/rus/Skyliza/text2.phtml?id=1339
20. Давыденков О., Догматическое богословие, (Москва.: Изд-во ПСТГУ, 2017): 231.
21. Краткая история со времен царствования императора Маврикия. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 жовтня 2020, URL:http://www.vostlit.info/Texts/rus/Nikifor/frameNik1.htm