Наші читачі можуть згадати стрічку 1972 р. “Агірре, гнів Божий”, зі знаменитим і вкрай неоднозначним Клаусом Кінскі в головній ролі. Як не дивно, це один з найбільш адекватних фільмів про Конкісту – при всій своїй чорнушності. В ньому ще є один цікавий літературно-кіношний мотив, який можна простежити – ми скажемо про все це буквально кілька слів (а не тоді, як було раніше: https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2020/10/09/в-трьох-словах-щодо-середньовіччя-у-кі/ ).

Чому кілька? Свого часу редактор сайту починав працювати над матеріалом з робочою назвою “Лопе де Агірре: в серці темряви”. Стаття ця не закінчена вже як рік (як і з Рюриковичами того тижня). Так чи інакше, будемо сподіватись, що ті матеріали вийдуть, а на невротичного автора зійде мотивація – будуть і Червенські міста, і Агірре.

Отже, реальна історія Лопе де Агірре у фільмі не те, що не зроблена більш “чорнушною”: вона навіть обілена, особливо відкритим фіналом.

Річ в тому, що Агірре, по всій видимості, справді був психопатом. Якщо вже з кого писати “чорну легенду” – так це з нього. Він з’явився в Новому Світі в 1544 р., і з самого початку робив більше шкоди самим іспанцям, ніж індіанцям. Остаточно конкіскадор поїхав голівонькою в 1560 р., під час чергового походу в пошуках Ельдорадо (а півстоліття минуло з моменту, як про неї вперше почув Васко Нуньєс де Бальбоа, але відшукати все ще сподівались) – в результаті вбив лідера експедиції, а потім і супротивника в боротьбі за статус нового ватажка.

Себе Агірре охрестив “гнівом Божим”, а також про всяк випадок, правителем Перу і Чилі. З огляду на те, що 186 осіб для реалізації таких амбіцій в 1560-х рр. явно було мало, все це було дещо непослідовно. Але Агірре був досить харизматичним, тому люди йшли за ним. На острові Маргарита, що біля берегів Венесуели, він порішив місцевого губернатора – а потім, не наважуючись все-таки йти в Перу, націлився на захоплення Панами. До речі, кіно не бреше щодо потягу Агірре до власної доньки – з ревнощів він її і вбив.

Зрозуміло, чим такі історії закінчуються. 27 жовтня 1561 р. загін Агірре був розбитий адекватними конкістадорами, а сам він – жорстоко та заслужено страчений.

Але ось що цікаво – історія Агірре завжди сильно нагадувала сюжет однієї прекрасної книги: “Серце пітьми” Джозефа Конрада. Дарма, що дія перенесена в Африку, але більш ніж упевнені, що у 1902 р. автор був натхненний саме історією божевілля Лопе де Агірре, і погонею де ла Пеньї за ним. Вже дуже все це схоже. Ну, а вільна екранізація “Серця пітьми”, з перенесенням сюжету в реалії В’єтнамської війни, прекрасно вам відома. Це шедевр Копполи – “Апокаліпсис сьогодні”. Так що Лопе де Агірре, на нашу думку, і є той самий реальний полковник Курц.

Що тут додати? Цитату з книги, хіба:

“Дика глушина жорстоко помстилася Курцу за фанатичне вторгнення. Думаю, вона пошепки розповіла йому про нього самого те, чого він не знав, і цей шепіт зачарував його і гучною луною віддавався в ньому, бо в глибині його була порожнеча.”