Люблять нам задавати питання про реконструкцію (Прим. ред.: нам зі своїх парт, аудиторій, кафедр, не завжди краще видно). Ми майже завжди відсилаємо з тим фахівців, тому що самі до реконструкції відношення маємо зовсім непряме, а матеріальна культура як така взагалі не сфера наших авторів. Але що стосується деяких концептуальних питань, як то відношення до явища – бовкнемо з нашої точки зору.

• По-перше, реконструкція – частина наукового методу в історії, хоча це набагато ширше поняття, ніж власне відтворення предметів за плюс-мінус автентичними технологіями та проведення з їх використанням якихось заходів. У цьому плані, поза всякими сумнівами – частина науки, і такою частиною стає будь-яка людина, який пошила або викувала щось з чіткою опорою на джерела.
• По-друге, ясна річ, що матеріальна культура дуже глибоко вивчається наукою, добре що сучасний розвиток археології та просунутих методів дослідження знахідок дає немало матеріалу.

Відзначимо, що історична реконструкція, коли мова йде не про проведені в межах наукових досліджень експерименти – це нехай близьке до науки (а серед реконів вистачає справжніх вчених, в тому числі серйозних вельми – візьміть одіозного Соколова, автора трьох монографій по армії Наполеона) – але все-таки хобі. Реконструкція має певні умовності і власні тренди, не особливо пов’язані з підходом власне науковим.

Якщо на зорі явища робили “хто на що здатний”, знань було ще замало, якісь загальні принципи не виробились, то тепер ситуація інша. Завжди є певний конфлікт реконструкції в суворому розумінні (тобто відтворення предметів, які в ідеалі знайдені археологами, а як мінімум – добре описані наративних і/або образотворчих джерелах) і стилізації. Тут виникає тонкий момент – з одного боку, зрозуміло, чому стилізація для living history – річ другого сорту. Адже тут все прямо залежить від адекватності автора. Дуже легко почати робити аби що “тому що подобається і зручно”, прикриваючись при цьому тезою про “ми відтворюємо дух епохи”. І для серйозних реконструкторів немає іншого універсального шляху боротьби, окрім вимоги опиратись на якесь джерело – воно або є, або немає. Отже, це або реконструкція, або вже не вона.

Ця апеляція до джерел добре працює, наприклад, якщо ти XIX ст. займаєшся. Або хоча б XVIII ст., коли джерел вже колосальна кількість і все можна досліджувати досконально. Але як тільки йдемо хоча б ранній Ренесанс і далі, вже починаються проблеми.

Ось знаєте, коли в соцмережах показують якусь дивну штуку Нового Часу, в коментарях дуже часто жартують: мовляв, а якщо б таке трапилося реконструктору-медієвісту, вони б одразу вивели таку річ в тренд і всі стали б робити. Це жарти, але в них, як зазвичай, є частина правди.

Ще слід згадати аргументи на тему того, що якщо наука чогось поки не знайшла або не впізнала – це не завжди привід говорити, що подібного не було. Тут все залежить від того, наскільки широко питання досліджене. Приміром, одне діло питання “на Русі практично не кували мечі”, оскільки мечів знайдена купа, а місцевий з них всього одиниці. Інше – слов’янський пантеон, про який у нас просто немає майже ніяких даних через відсутність письмових джерел “зсередини”. Спостерігав якось в реконструкторському пабліку суперечку за те, чи були в певному наметі ширми-фіранки. З одного боку, абсолютно логічно припустити, що були – вони явно були потрібні і ніщо не заважало їх зробити. З іншого, не описані. Як розділилися думки в суперечці – бачимо по словоблудству вище.

Це стосується і зброї з обладунками. Ось наприклад, всім знайомий шолом з Гьєрмундбю (Gjermundbu), з напівмаскою такий. Навіть якщо ви не знаєте цю назву – загугліть, ви бачили цей шолом сотні разів, в ньому буквально завжди зображують вікінгів. І носить його мало не кожен другий реконструктор по темі. Тим часом такий шолом знайдений, по-перше, один. По-друге (тут і далі мене поправте, якщо пропустили якісь новини археології) – це єдиний шолом даної епохи.

Однак чи є така унікальність шолому з Гьєрмундбю сама по собі вказівкою, що саме такі носили в основному і взагалі – що таких шоломів було багато? Є наукова література, яка постулює подібний висновок, проте він все одно є непрямим. Біда просто в тому, що предметів взагалі знайдено менше, ніж хотілося би. А часи не наполеонівські, аби все детально описувалось.

Або взяти ще один відомий шолом, який ви майже напевно бачили – з Липовця, із маскою на все обличчя воїна (він же – третій тип за Кірпічніковим). Цей шолом виглядає дуже технологічно для ХІІІ ст. Ми його бачимо на кожній третій реконструкції по руських князівствах.

Ось тільки в науковому плані абсолютно відкрите питання, чи носили його взагалі дружинники, або він все-таки суто половецький. Проте джерело є, і тих шоломів вціліло більше, ніж скандинавських.

Все це сказано не для того, аби принизити реконструкцію. Треба донести: одна справа – реконструкція як науковий захід, інше – як хоббі. У другому випадку там свій уклад, свої умовності, своя атмосфера.