Багато де пишуть, що терція – це 3 тис. осіб, хоча це був скоріше якийсь “золотий стандарт”, усереднений показник, якого далеко не завжди дотримувались на практиці. Просто ось забавна деталь: в 1563 р. венеціанський посол доповідав, що іспанці за указом Філіпа II створили в Мілані полк з 10 рот, званий ними терцією (терцією Ломбардії, якщо точніше) числом в 3 тис. чоловік. Але той же посол повідомляє, що в терції Неаполя було 4 тис. бійців, а в терції Сицилії – 2 тис. Знову ж, в середньому виходить 3 тис., але на ділі справджується тільки із Ломбардської терцією. Їдемо далі: за часів, коли у Фландрії служив Алесандро Фарнезе, герцог Пармський, роти терцій не перевищували 200 чоловік, а часто реальна кількість бійців була менше (бо війна йде, чого хочете). При тому, кількість рот варіювалась від 10 до 12. Множимо, отримуємо в кращому випадку 2,4 тис. бійців. У кращому. При цьому, указом від 1571 р. чисельність роти в терції зростала до 300 осіб, і тут ми вже отримуємо наші заповітні 3 тис. Однак уже в указі від 1573 р. чисельність роти вкоротили до сотнік.

Загалом, видається, що 3 тис. бійців – це все ж якийсь умовний орієнтир, на який просто зручніше рівнятись історикам, тому що приблизну чисельність тактичної одиниці не оціниш фразою “ну біс його знає, як повезе”, якийсь показник все ж потрібно мати. У той же час, як мінімум до останньої чверті XVI ст. якогось усталеного регламенту за чисельністю терцій не було, тому, коли читаємо про якісь битви і уявляємо собі трьохтисячний легіон героїчних кабальєрос, потрібно завжди робити поправку на те, що замість легіону там могло бути чи не під тисячу побитих в боях героїв.