Станом на VIII ст. Папи Римські практично оформились, як найбільш авторитетні фігури в Італії. З усмиренням архієпископату та екзархату в Равенні, на півострові для Риму не залишилось конкурентів в боротьбі за душі мирян. Не було таких людей і серед світських властей, були би це екзархи ромеїв чи королі лангобардів. Будучи пастирями, Папи поступово перетворились і в світських лідерів. Під їх контроль перейшли як грошові суми, так і залишки візантійських сил в Римі, що давало понтифікам дієвий існтрумент для впливу на ворогів. Враховуючи безкінечні духовні пошуки східноримських імператорів, фігура Папи Римського в якості захисника Істинної Віри серед італійців користувалась великою пошаною.

Залишалось позбутись влади Візантії на півострові, й владики Константинополя незабаром надали таку можливість. Новомодна течія іконоборства стала пилкою, якою базилевси “відтяли” Італію остаточно. Боротьбу Лева ІІІ Ісавра та його наступників з образами святих вороже сприйняли як в Римі, так і в Равенні. В останній справи дійшли до відкритого повстання у 727 р., в ході якого загинув екзарх Павло. Євнух Євтихій, який прибув з Другого Риму на чолі невеликого військового контингенту, зумів на деякий час відновити порядок, але в 737 р. за себе нагадали лангобарди, і Равенна була взята штурмом. Євтихій втік до Венеції, якою тоді номінально керував візантійський чиновник. Саме венеціанські сили на чолі з Євтихієм знову увійшли в місто в 739 р. Однак вже в 743 р. король лангобардів Ліутпранд знову виступив до Равенни, і лише зусиллями Папи Римського Захарія (до речі, останнього грека на Святому Престолі) короля вдалося переконати повернутись назад.

Вічно так тривати, звичайно ж, не могло і в 751 р. новий лангобардський монарх Айстульф остаточно захопив Равенну. Останній екзарх Євтихій, швидше всього, загинув в бою. Равеннський екзархат фактично припинив своє існування, оскільки північні землі опинились під лангобардами, Рим збунтувався через суперечності вшанування ікон, і взагалі вирішив мати відтепер справи з іншими мирськими володарями – франкскими королями, а Неаполь і Сполето були в руках незалежних герцогів лангобардського походження. Тепер візантійська Італія виявилась обмеженою тільки Сицилією та каблуком “чобота”, а ще номінально – Венецією і Сардинією. В цьому регіоні ще будуть успішні військові кампанії ромеїв, як, наприклад, у Василя Бойоаннеса, полководця Василя II Болгаробійця, коли Імперія в цьому регіоні поверне собі землі аж до Неаполя в ХІ ст.

Але в Римі й Равенні ромейські стяги не здіймуться вже ніколи. Вічне Місто зовсім скоро стане місцем, де коронують зовсім інших, але римських імператорів. Цю традицію започаткує не менш визначний чоловік на зображенні нижче.

Список використаних джерел та літератури:

1. Банников А., Морозов М., История военного флота Рима и Византии. (Санкт-Петербург: Евразия, 2017): 592.
2. Бородин О., Византийская Италия в VI-VIII веках (Равеннский экзархат и Пентаполь): (Барнаул: День, 1991): 366.
3. Бородин О., Равеннский экзархат. Византийцы в Италии. (Санкт-Петербург: Алетейя, 2018): 474. 
4. Бородин О., Византийская Италия в борьбе за независимость. Встречи с историей. Вып. 2. (Москва, 1988): 16-24.
5. Браунворт Л. Забытая Византия, которая спасла Запад. (Москва: Астрель, 2016): 416.
6. Васильев А., История Византийской империи. Том 1, Время до Крестовых походов до 1081 г. (Санкт-Петербург: Алетейя, 1998): 202.
7. Величко А., История византийских императоров. От Юстина І до Феодосия ІІІ. (Москва: Вече, 2012): 448.
8. Диль Ш. История Византийской империи. (Государственное издание иностранной литературы, 1948): 167.
9. Диль Ш. Юстиниан и Византийская цивилизация в VI веке.  (Санкт-Петербург.: 1908): 687. Отримано доступ 20 вересня 2020, URL: https://azbyka.ru/otechnik/Istorija_Tserkvi/yustinian-i-vizantijskaja-tsivilizatsija-v-6-veke/
10. Летопись от Диоклетиана до царей Михаила, и сына его, Феофилакта [Електронний режим доступу]: https://www.history.vuzlib.su/book_o054_page_4.html?fbclid=IwAR35BB_sv7rcPnu6YHzIcnGOnME7so6dmLm9qbqlsV7l-UXXV-eN-LlSRLY
11. Лозинский С. История папства. (Москва: Политиздат, 1986): 382.
12. Задворный В.Сочинения Римских понтификов эпохи поздней Античности и раннего Средневековья (I—IX вв.). (Москва: Издательство францисканцев, 2011): 480.