Огляд писемних джерел варто розпочати із найвідоміших середньовічних поем таких як «Пісня про Роланда», «Пісня про Нібелунгів» та «Пісня про мого Сіда».

«Пісня про Роланда»[1] – це старофранцузька епічна поема, що належить до циклу історичних пісень(chansonsdegeste), найвизначніша пам’ятка французької літератури. «Пісня про Роланда» дійшла до нас у кількох списках. Найбільш давнім і художньо досконалим з-поміж них вважається так званий Оксфордський рукопис, датований приблизно 1170 р. Питання про походження поеми і її автора до цього часу породжує дискусії серед дослідників. Сучасні представники теорії “індивідуального авторства”, слідом за французьким ученим Ж. Бедьє, відносять виникнення «Пісні про Роланда» до кінця XI — початку XII ст., а її авторство приписують Турольду оскільки про нього є згадка в останній строфі твору.

В основі «Пісні про Роланда» лежать реальні історичні події, пов’язані з невдалим походом Карла Великого в Іспанію у 778 р. Після безуспішної облоги Сарагоси військо Карла Великого змушене було залишити Іспанію і повернутися на батьківщину. У Ронсевальській ущелині Піренеїв на ар’єргард франків напали союзники арабів — християни-баски і майже повністю знищили його. У «Пісні про Роланда» християни-баски замінені в поемі сарацинами, а Роланд виступає як небіж Карла Великого.

Для нас цей твір цікавий тим, що містить відомості про легендарний меч Роланда – Дюрандаль. За легендою Роланд отримав його з рук Карла Великого і поклявся йому служити. Ймовірно, цей жест може означати символічний факт  присяги і відданості. Меч був викуваний із того ж заліза, що і клинок Карла Великого, а у руків’ї ховалась невелика порожнеча з елементами святих мощей:

«О Дюрандале! Ти краса й святиня!
Ховаєш в золотій ти рукояті
Нетлінні мощі: зуб Петра й священну
Василія святого кров, волосся
Дениса пресвятого і уривок
З одежі Пріснодіви! Неможливо,
Щоб нехристі тобою володіли,
А лиш християнам ти служити маєш!».

Уривок підтверджує непересічну роль меча у період раннього середньовіччя.  А останні дві строфи, підтверджують вищезгадану думку Жана Флорі про те, що меч був символом охорони віри та церкви, а не лише короля та держави. Важливість меча доводить той факт, що у його руків’ї знаходились важливі для християн реліквії. Наступний фрагмент поеми, де Роланд прощається зі своїм мечем і намагається його знищити щоб він нікому іншому не дістався:

«Він десять раз мечем ударив гнівно,
Та сталь дзвенить, щербин немає навіть.
Сказав: “Допоможи, Свята Маріє!
О мій чудовий Дюрандале! Горе!
Ми маємо розстатись! Не загострю
Тебе я більше! Скільки битв позаду!
А скільки володінь завоювали,
І Карл — сивобородий їх володар.
Ти не служив ніколи боягузу —
Належав ти шляхетному барону,
Таких у вільній Франції не буде!»;
«І знов Роланд масив б’є мармуровий.
Сталь не розбити, не зігнуть — дзвенить лиш».

Це відображення вірування про те, що меч не може служити на користь іншого володаря і , можливо, що це реліквія, яку потрібно заслужити від свого володаря і тому він не хотів щоб вона дісталась ворогам. У поемі не сказано, що далі сталося з мечем.

У «Пісні про Роланда» згадується й інший відомий меч – Жуайоз – меч Карла Великого, що у перекладі означає «Щасливий». Як і Дюрандаль він має свої особливості, які відображені у тексті поеми:

«Поклав Жуайоз, безцінний меч свій, поруч,
Що тридцять барв мінив за день погожий.
Відомо всім про спис, яким Христос наш
Поранений був, до хреста прибитий.
Король здобув від того списа вістря
І вставив у держак меча зі злота.
На славу цього дива меч державний
З тих пір Жуайозом люди називають…»[2].

Поема не дає нам інформації по тип меча та його параметри, але враховуючи факт, що події відбуваються у період Карла Великого, то це були мечі каролінзького типу –вага 1.5 кг, двосічний клинок бл. 78-96 см.

Інший відомий меч – Бальмунг, який належав герою «Пісні про Нібелунгів»[3]– це середньовічна німецька поема, яка створена невідомим автором наприкінці ХІІ- на поч. ХІІІ ст. Історична основа поеми – падіння Першого Бургундського королівства, що припадає на Vст. Уперше згадується у 3 авентюрі, коли брати Шібульт і Нібелунг кличуть Зігфріда, щоб він розділив скарб, а за це дають йому Бальмунг. У поемі описано зовнішній вигляд і властивості меча:

«Є в нього меч Бальмунг, найгостріший з усіх мечів, яким коли-небудь рубав герой!»;

«Який чудовий вигляд він мав! Довгий спис, меч Бальмунг, оздоблений самоцвітами, сягав йому до острог. Піхви меча були оздоблені рубінами, руків’я – яшмою. Цей меч пробивав найміцнішого шолома»[4].

На нашу думку, наступна цитата підтверджує вірування про те, що меч часто клали у могилу разом з покійником:

 «То віддайте мені хоч Бальмунг! – зажадала Крімгільда і забрала у Гагенамеч.- Цей меч здобув мій коханий Зігфрід одночасно із скарбом, – сказала вона.- Він тримав його у своїх руках. На ньому спочивав його погляд. Його вуха слухали посвист цього меча. Нехай же він ще раз привітає мого коханого!»[5].

Поема підкреслює важливість функції меча, його властивостей та оздоблення і значення у світогляді того часу.

Найбільшим іспанським здобутком у галузі літератури Середньовіччя вважається «Пісня про мого Сіда»[6], створена близько 1140 р. невідомим хугларом, вона збереглася в єдиному, дуже пошкодженому списку 1307 р.Композиційно «Пісня про мого Сіда» складається з трьох частин.«Пісня про мого Сіда» виникла за часів, коли розповіді очевидців і учасників подвигів Сіда, так само як і пісні його дружинників, були ще всім пам’ятні. І цим пояснюється надзвичайна близькість поеми до її історичної основи.

Поема відтворює широку і правдиву картину середньовічної Іспанії доби Реконкісти: дає чітке уявлення про тактику битв, озброєння та військове спорядження, про систему цінностей іспанського рицарства. Зокрема поема описує два видатні мечі Сіда – Тісону і Коляду. Тісона, взята Сідом як трофей у мавританського короля Букара, убитого ним в бою:

«…Він Букара вбив, короля із-за моря,і Тісон здобув, що тисячу злотих марок вартує …»[7].

« На Бога просимо вас, Дон Діеґо й Дон Фернандо! Ви два мечі посідаєте сильні та гострі,Коляда один зветься, а Тісон цей другий, зітніть ви нам голови, ми мученицями будем…»[8];

У цій поемі міститься цитата, яка заперечує твердження, що мечі не передавались у спадок:

«…мечі два вам дам, Коляду і Тісон, добре ви знаєте, що я їх здобув як личить це воїну; обидва ви є моїми синами, коли мої дочки я вам віддаю…»[9].

На нашу думку, це може буди пров’язаним із трансформацією ролі меча або лише винятком із загально утвердженої традиції цих часів. Про цей факт свідчить і наступна цитата:

«Він свого небожа, (Дон Педра), по імені закликав,
своє рам’я він простягнув, Тісон-меч йому дав;
« Візьміть його, небоже, бо він від власника кращає ».
До бравого бурґов’янина, Мартіна Антолінеса
він простягнув своє рам’я, і меч Коляду йому дав;
« Мартіне Антолінесе, мій бравий васалю,
візьміть Коляду, її від доброго я власника здобув,
РамонаБеренґера із Барсельони великої»[10].

Джерельно підтверджується й інший звичай, пов’язанийіз мечем – складання клятви чи присяги. У цьому випадку це меч Артура – Ескалібур. За однією із версій цей меч уперше згадується в «Історії королів Британії» Гальфріда Монмутського[11], а за іншою – у валлійській поемі «Дума про Ронабвю» (бл.1150 р.). Зокрема у ній ми можемо знайти його опис: «золоте руків’я було прикрашене двома сплетеними зміями, з рота у них, коли меч виймали з піхов, виривались язики полум’я». На підтвердження цього історики ГрехемФіліпс і Мартін Кітмен, чиї слова наводить Томас Лайбле, зазначають, що «римський гарнізон в королівстві Гвіннед – батьківщині історичного Артура – дійсно у якості емблеми носив дві змії – на знак колишнього римського правління області»[12].

Також варто зазначити, що у валлійській традиції меч Артура названо «Каледфолх» (Каладфолх) чи «Калед-болх», «Ескалібуром» він ставз плином століть. А. Низовский зазначає, що спочатку назва перетворилась в латинізовану «Калібурн», а згодом – в офранцужену «Ескалібурн». Меч «Каледфолх» фігурує у декількох ранніх валлійських текстах – у поемі «Скарби Аннуана» (ймовірно створена у VI-VIII ст.), на сторінках «Мабіногіону»[13] – збірника валлійських легенд ХІ-ХІІ ст., який зберігся у рукописах відомих як Червона книга з Хергеста та Біла книга з Рідерха та фрагментарно в інших джерелах. У повісті «Кілох і Олвен»[14](бл.1100 р.), яка входить до «Мабіногіону» , згадує меч «Каледфолх» серед найцінніших предметів:

«Тоді Артур сказав: «Якщо ж ти хочеш цього, я приймаю твій дар до тих пір, поки дме вітер, поки ллє дощ, поки світить сонце, поки море не вийшло з берегів, поки земля тверда під ногами. Свідками тому – моя корона , моя мантія і мій меч Каледфолх».

Іншими важливими джерелами є нарративні. Найважливішим для нас, зважаючи на тему, що досліджується, є «Життєпис Карла Великого»[15]Ейнгарда (бл. 770 – 840 рр. ) – джерело, що відноситься до періоду держави Каролінгів. Праця написана у 30-ті роки IX ст. літературною латинською мовою. Основним завданням Ейнгарда було уславити Карла. Він створив ідеальний образ правителя й людини, намагаючись зробити його прикладом для наслідування. Композиційно твір складається зі вступу і двох частин – перша розповідає про політичний аспект, а друга про приватне життя. Для дослідження даної теми безсумнівно є цікавішою друга частина, бо саме там Ейнгард описує знаменитий меч Карла Великого:

«…Поверх він накидав синьо-зелений плащ і завжди оперізувався мечем, руків’я і перев’язь якого були із золота або срібла. Іноді він брав меч, оздоблений коштовним камінням, однак це траплялося лише під час особливих свят або ж коли прибували чужоземні посли…»[16].

Стосовно археологічних джерел, то на цілісний меч натрапляють доволі рідко. У Англії та Скандинавії ранньосередньовічні мечі знаходять або у водянистих місцях, таких як болота або ріки, або – більш типово – у похованнях. У англосаксонській Англії хронологічно поховання охоплюють V-поч.VIII ст., в окремих місцевостях поховання датуються IX-X ст. Знахідки мечів в основному розташовані на південь і схід від лінії між річкою Северн і Уош, з концентрацією в Кенті.[17]

Мечі періоду близько 400-800 рр. у Скандинавії поширені у південно-східний частині Швеції – Мелад, на острові Готланд; у Данії – головним чином на острові Борнхольм і в різних частинах центральної та південної Норвегії. 

За допомогою подібних знахідок ми можемо певною мірою дослідити мистецтво даної епохи. Прикладом цього може бути меч готландської роботи, знайдений в Рістімякі (Фінляндія). Як пише Арбман Хольгер у книзі «Вікінги»[18], що у таких знахідках можна простежити адаптацію континентального стилю до місцевого, у конкретному випадку – адаптацію птахів, яка не була пов’язана з якимись труднощами, а зображення лева узагалі не зазнало трансформації. За допомогою таких знахідок ми можемо простежити і особливості місцевого стилю у мистецтві, який використовувався при оздобленні меча. Наприклад, руків’я меча, виявленого в Стуре Іхре в Хелльві, підкреслює довершеність форм і розвиненість місцевого стилю. Тут ми знаходимо величного лева з пташиною головою, складеної з трьох медальйонів, виконаних в місцевому стилі. Руків’я меча також цікаве через свій відчеканений орнамент – техніки, яку використовували тільки на Готланді.

Окрім цього, Е. Окшотт вважає, що за допомогою археологічних знахідках можна довести існування фрагментів зброї, які згадуються у сагах і довгий час вважались вигаданими. Це твердження було підтверджене данськими археологами. Спочатку вченим не було зрозуміло, що означають деякі фрази з саг і поем, наприклад, «бойовий клинок з крученим візерунком», або «зі спіральним травленням і зігнутим руків’ям», або «вістря меча з прекрасними крученими хвилями». У 1858 р. в Нідам-Мур було знайдено клинки дев’яноста із яких прикрашали звивисті візерунки. Це ще раз говорить про те, що все, що сказано в поемі «Беовульф», слід розуміти буквально, а значить, те ж саме буде і з сагами. Окрім цього, Окшотт описує знахідки в болотах Данії, покладах Вімози виявили 67 мечів, серед яких були двогострі і однолезі сакси.

У болоті Крагехул виявлені об’єкти, що належать до IV і V ст. Там був звичайний змішаний набір дрібних предметів, але виділялась знахідка десяти мечів, більшість з лезами «узорчастого кування», причому один з них у дуже гарному стані. Але жоден з предметів не походив з Риму і велика частина предметів зв’язана у вузли. У болоті Нідам у 1863 р. було виявлено 106 мечів, усі двогострі, 93 з них у техніці «візерунчастого кування», з руків’ями  із дерева, покритого сріблом, кісткою або бронзою; на декількох лезах латинські написи, а на одному – руни, викладені золотом. Не зважаючи на невеликі зазубрини у лезі, мечі збереглись досить добре та були досліджені. Саме мечі знайдені у болоті Нідам дозволили археологам докладніше дослідити техніку «візерунчастого кування», бо до цього вважалось, що це варіант дамаських клинків, а техніку називали «псевдо дамаською».[19]

Окрім цього мечі знаходять й на іншій території Європи. Наприклад, на теренах сучасної України мечі датуються не раніше ІХ ст. Б. Мельник пов’язує із утворенням Київської держави. Знахідки дозволяють говорити, що мечі були як і місцевого виробництва, так і привезені із Західної Європи. Підтвердженням цієї тези у статті наводяться знахідки у с. Фощевата, що неподалік Миророда (Полтавщина), який датується Х- пер. пол. ІХ ст., і має напис «Дюдова коваль». У с. Хотин, що у Рівненській області також знайдено меч того ж періоду з написом «Ульфберт». Але майстер не знав латинського алфавіту і ставивзначки схожі на нього, а це, на думку Мельника, підтверджує місцеве виробництво меча. У цій статті також підкреслюється вже згаданий раніше факт, який являється характерним і для терен України – що знахідки мечів рідкість. Найчастіше їх знаходили у похованнях воїнів та біля великих стародавніх міст – поблизу Києва знайдено 11, у Чернігівській області – 9.

У 1928 р. на місці спорудження Дніпрогесу було виявлено п’ять мечів датованих Х ст. В одному із них втрачене руків’я і зламаний клинок. Три клинки мали клеймо «+ULFBERH+T», два інші – клейма у вигляді хрестів, а також вони багато орнаментовані кольоровими металами.

У листопаді 2011 р. поблизу о. Хортиця було виявлено меч 60—80-х рр. Х ст. Загальна довжина меча становить 947 мм, а вага після реставрації — 952,4 г. Меч оздоблено геометричним орнаментом з тонких смужок різних металів, що утворювали ефект «мерехтіння» на наверші та перехресті. Схожі зразки знайдені в інших місцевостях Європи. Клинок меча двогострий, класичної форми рівний, широкий, прямий, із долом. Довжина клинка 79 см. У верхній третині долу виявлене клеймо, яке читається як «+ULFBERH+T» (Ульфберт). Щодо місця знахідки, то меч знайдений на відстані близько 2 км від місця виявлення п’яти мечів, які згадувались раніше. Але, ймовірно, при будівництві Дніпрогесу вони були переміщені.[20]

Не менш важливим джерелом для вивчення ранньосередньовічних мечів, та й мечів узагалі, є музейні збірки різних країн.

У віденській Скарбниці (Schatzkammer) зберігається меч Карла Великого. У цього екземпляра однолезовий трохи зігнутий клинок, що оздоблений мідними прикрасами – зображеннями драконів. Ефес і піхви покриті позолоченим сріблом. Руків’я обтягнуте риб’ячою шкірою і встановлене під кутом, що дуже нагадує тогочасний меч з Близького Сходу. У Луврі, у Парижі, знаходиться меч, який також приписують Карлові Великому посилаючись на прикрашений ефес. Відомо, що цей меч використовувався як ритуальний при коронації Філіпа Сміливого у 1270 році.[21]

В Іспанії, у соборі м. Бургос, зберігається меч Тісона, який, ймовірно належав Сіду. До 2007р. експонувався в Королівському воєнному музеї Мадрида. У цьому ж музеї представлений й інший меч Сіда – Колада.

Музейні колекції мечів також представлені у музеях Норвегії, Данії, Франції, про українську музейну колекцію було згадано вище.

У Норвегії, у Музеї історії культури[22] міститься меч вікінгів[23] з Леші (додаток 2), знайдений неподалік гори Оппланд восени 2017 року – довжина 92,8 см і вага 1203 грам. Виявлений на висоті 1640 м. Це може означати, що меч був втрачений тим, хто ходить по горах. Навіть можливо, власник загинув там. Меч датується IX-Xст.

Ще одним експонатом є меч із Лангейда[24]. Його особливість – знаки вікінгів та християнська символіка, інкрустовані золотом. Меч знайдений під час археологічних розкопок могильника в Лангейді в долині Сетесдаль в 2011 році.Могила може бути датована першою половиною ХІ ст. Припускають, що багато знаків явно несуть якесь християнське повідомлення. Простежуються знаки хреста, латинські літери та скорочення інтерпретують як фрази із Біблії.Напис і прикраса на руків’ї– у вигляді тонких смужок срібла, міді та золота.

У Національному музеї Данії[25] також зберігаються мечі епохи Вікінгів. На сайті музею коротко висвітлені основні аспекти, що стосуються мечів вікінгів та їх особливостей. Важливим елементом, як і у попередніх музеях, є наявність фотоматеріалів, які дозволяють нам скласти уявлення про мечі.

У Луврі зберігається меч[26], який, як вважають, належав Карлові Великому, хоча сучасні дослідження ставлять це під сумнів. Цей меч використовувався для коронації з часів Філіпа ІІ Августа, проте письмові згадки про використання у подібних церемоніях від 1270 р. – від Філіпа ІІІ. Проте, незважаючи на усі дискусії, меч є цінним музейним експонатом, оскільки руків’я датується Х ст. і містить скандинавські орнаменти.

Список використаних джерел та літератури:

[1]«Пісня про Роланда»,(Київ: Либідь, 2003), http://www.ae-lib.org.ua/texts/_la_chanson_de_roland__ua.htm

[2] Там само – http://www.ae-lib.org.ua/texts/_la_chanson_de_roland__ua.htm

[3]«Пісня про Нібелунгів», (Київ: Веселка, 1989), 158.

http://ae-lib.org.ua/texts/_das_nibelungen_lied_by_fuhmann__ua.htm

[4] Там само – http://ae-lib.org.ua/texts/_das_nibelungen_lied_by_fuhmann__ua.htm

[5] Там само – http://ae-lib.org.ua/texts/_das_nibelungen_lied_by_fuhmann__ua.htm

[6]«Пісня про мого Сіда», (Рим: УКУ ім. св.Климента папи, 1972), 163.

[7] Там само – С. 121

[8] Там само – С. 129

[9] Там само – С. 125

[10] Там само – С. 143

[11]АндрейНизовский,Легендарноеоружиедревности. (Вече: 2013)Режим доступу до ресурсу: https://www.e-reading.club/book.php?book=1020194

[12] ТомасЛайбле, Меч. Большая иллюстрированная энциклопедия. (Москва: Омега, 2011), 232 – С. 17

[13]Мабиногионhttp://world-of-legends.su/keltika/mabinogion

[14]Мабиногион Старина острова Британии. Килох и Олвен

http://world-of-legends.su/keltika/mabinogion/id1575

[15]Історія західноєвропейського Середньовіччя. Хрестоматія,упор. М. О. Рудь (Київ: Либідь, 2005), 656.

[16]  Там само – С. 184

[17]SusanElaineBrunning,«The‘Living’SwordinEarlyMedievalNorthernEurope:AnInterdisciplinaryStudy». (UniversityCollegeLondon, 2013)Джерело: http://discovery.ucl.ac.uk/1416279/1/S%20Brunning%20PhD%20UCL%20Vol%201.pdf

[18]ХольгерАрбман, Викинги. (Санкт-Петербург: Євразія, 2006), 269.https://royallib.com/read/arbman_holger/vikingi.html#450949

[19]ЭвартОкшотт, Археологияоружия. От бронзового века до эпохиРенессанса (Москва: Центрполиграф, 2004), 398 с. https://www.e-reading.club/chapter.php/1002763/9/Okshott_Evart_-_Arheologiya_oruzhiya._Ot_bronzovogo_veka_do_epohi_Renessansa.html

[20]М. Остапенко, “Знахідка меча Х ст. біля Хортиці (до питання про похід князя Святослава «в пороги» 972 р.)”, Археологія,№ 3, 2016: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?Z21ID=&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=njuu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21COLORTERMS=0&S21P03=I=&S21STR=%D0%9614310/2016/3.

[21]АндрейНизовский, Легендарноеоружиедревности. (Вече: 2013)  https://www.e-reading.club/chapter.php/1020194/20/Nizovskiy_-_Legendarnoe_oruzhie_drevnosti.html

[22]http://www.khm.uio.no/english/

[23]A VikingswordfromLesja //http://www.khm.uio.no/english/research/collections/objects/15/sword_lesja.html

[24]Theornateswordfrom Langeid//http://www.khm.uio.no/english/research/collections/objects/02/langeid-sword.html

[25]https://en.natmus.dk/museums-and-palaces/the-national-museum-of-denmark/

[26]www.louvre.fr/en/oeuvre-notices/coronation-sword-and-scabbard-kings-france