Конрад Геснер концентрував увагу не тільки на такій екзотиці, як слони – його увагу приваблювали і більш “побутові” тварини, як-то коти. До пори, опис швейцарця не різниться від уявлень сучасного обивателя про домашнього улюбленця. Так, кіт це передусім:

“Дуже скромна, розумна, чиста, грайлива тварина, людині досить приємна, вмивається язиком і передньою лапою, любить, коли гладять шерсть на спині. Охоче грає з різними предметами…, іноді зі своєю тінню, з відображенням у дзеркалі або у воді, і навіть з власним хвостом. Якщо кота гладять, він ластиться, показуючи, як йому приємно, і видає особливі звуки, які називають муркотінням…”

Опис радості людини Модерної доби від заведення тваринки переривається на повідомлення гастрономічного характеру:

“…бачимо, що коти дуже корисні, і не тільки для ловів мишей і щурів… Засолене котяче м’ясо, покладене на рану, витягає стріли й шипи. Натирання м’ясом дикої кішки допомагає при подагрі. А від плям в очах і сліпоти є наступні ліки: голову зовсім чорної кішки в свіжовиготовленому глиняному посуді спалити в гончарній печі до попелу; цей порошок тричі в день вдувати в око за допомогою гусячого пера (Прим. ред.: мається на увазі його нижня трубчаста частина). Буде пекти (Прим. ред.: читачі, яким 20 та більше років, лілейно згадають дегенеративне заняття шкільного віку – вдування курячої приправи “Мівіна” в очі, аби видатись хворим), тому на ніч потрібно прикладати до очей по два-три вимочених у воді дубових листка у вигляді пов’язки. Дивним чином навіть сліпих робить зрячими.”

До речі, “мозок кота отруйний для тих, хто його з’їсть. Той, хто проковтне котячу шерсть, задихнеться. Також у кота шкідливе для людини дихання…”. Це застереження не впало на голову, адже в деяких країнах котів вживають в їжу; наприклад, “…в Іспанії, де народ не дуже перебірливий в їжі, або в Лангедоці”.

Також Геснер описує спосіб, як утримати кота чи кішку вдома (крім кастрації) – обрізати їй вуха, оскільки “…вони не переносять, коли їм [туди] потрапляють краплі дощу або навіть просто сильний вітер”.

Дізнайтись про ці та інші радощі власника всякої тварини, а також порадувати внутрішнього лангедойльця можна тут:
https://www.loc.gov/resource/rbctos.2017gen04347v1/?st=gallery

Взято та процитовано з “Історії тварин”.