Життя козака проходило у військових походах та запеклих битвах,  тому очевидно, що із поля бою, більшість поверталися пораненими, відповідно потрібне було хірургічне втручання, але простих хворих від лихоманки, чи звичайної простуди потрібно було вміти теж лікувати. Звертаючись до спогадів Боплана, маємо інформацію як лікували від лихоманки, зокрема, не вживали нічого іншого, окрім півзаряду гарматного пороху: розбавивши його навпіл з горілкою, усе добре розмішували і випивали, а потім лягали спати, щоб уранці прокинутися цілком здоровими[1]. А якщо просто ніс заклало, то кожного ранку коли умиваєшся, промивати ніс водою змішаною із горілкою, а також є рецепт, що добре приймати воду, що налита на “розовыя листья”, перемішавши також із частиною горілки[2].

Одним з найпоширеніших методів лікування, було кровопускання. Зокрема,  поміщики перед початком весняних польових робіт наказували робити кровопускання своїм кріпакам, щоб звільнити їх від зимової “спрацьованої” крові. Вважали, що кровопускання зміцнює і посилює працездатність. Козаки же діяли за таким самим принципом[3].Від головної болі часто спасались п’явками та й взагалі, щоб розрідити кров до них зверталися завжди[4]. Окрім цього,  здавалося б, шкідливої звички, виявляється, була не такою вже й шкідливою. Наприклад, куріння люльки. Справа в тому, що запорожці примішували до тютюну багато різних висушених трав – залежно від недуги, яка дошкуляла. Найчастіше використовували полин, чебрець, м’яту, борщівник.

Насправді, гетьман, Богдан Хмельницький приділяв велику увагу медичному обслуговуванню. У Запорозькій Січі майже в кожній козацькій сотні були цирульники — люди, які знали прийоми лікування отриманих у бою ран без звичних ліків, крім того.

Так, із історичних джерел відомі імена Лук’яна Салтицького, Мартина Родомського, Івана Гладкого, Матвія Таборовського. Цехові цирульники займалися лікарською справою у військах Богдана Хмельницького під час Визвольної війни (1648–1654 рр.). Збираючись у похід, вони заготовляли смуги полотна (“пасочки”) для перев’язок, лубки для фіксації переломів, суху “морову губку”, що мала кровоспинну дію, топлене сало, “пляйстер” з оливи, каніфолі та воску тощо[5].

Збереглися описи хірургічних операцій, зроблених кубанськими козацькими лікарями — спадкоємцями українського козацтва. Свідком однієї з таких операцій був Микола Пирогов, котрий наголошує на тому, що все робилося тільки після заходу сонця, адже в цей час майже немає мух — головних рознощиків інфекції, а сам людський організм, вступає у фазу гальмування. Пораненого вкладали на солом’яні снопи або на щойно вистругані дошки. Поїли його доп’яну горілкою. Поранену ногу обкладали льодом або лили холодну воду. Перетягнута джгутами нога втрачала чутливість. Тоді лікар довго мив руки і протирав їх горілкою. Всі інструменти, якими він користувався, ретельно і довго кип’ятилися в соляному розчині. Крім того, помічник виловлював їх з киплячої води тільки спеціальними щипцями і подавав лікареві, обов’язково проносячи їх через вогонь. Ніж, яким розширювалася рана, розжарювався до почервоніння і припікав край розрізу, що кровить. Розкривши спеціальними гачками рану, лікар металевими гаками витягував з рани кулю і вийняв роздроблені кістки, згодом зашивав краї рани, попередньо вклавши в неї якесь зілля і довгий кінський волос…Пирогову пояснили, що якщо рана загноїться, то весь бруд буде виходити з цього волосу, а якщо все добре заживе, то волосся або само випаде, або вийняти його не складе труднощів[6].  У щоденнику підскарбія Якова Марковича знаходимо відомості про те, як йому робили операцію, зокрема, зашивали ніс, спочатку ниткою “вощаною перевязаль полипуса вь носу”, а перед вечером ниткою білою, шовковою заливаючи в ніс води “сь изнестыю” і змішаною з горілкою. Після операції приставляли банки на спину[7]. Коли не було поряд лікарів, то самі же козаки перев’ язували себе жменею землі, замішаною в долоні з дешицею власної слини[8].

Є також відомості про Андрія Раковича, котрий мав хвору ногу і він розповів як йому радив лікуватися один старший чоловік, зокрема взяти “зѣлле раникь и вовчугу”  це все замочити у воді, і цим же напарювати ногу, пізніше зілля “ранникь” насушити і обсипати цим ногу, після чого прикласти пластер із воску та яєць.  Як кажуть, “вовчугь зѣлле” широке, кругле, мохнате, а “ранникь” – довге та мохнате[9].

А як щодо похмілля? Це явище було розповсюджене серед козаків тому і на такі випадки життя вони мали рецепт якогось порошку котрий потрібно було приймати по маленькій ложці у “водцѣ рожевой, альбо цѣномоновой”; “рожевая такь дѣлается”: рожі накласти і трошки солі в “алембікь” та влити води річкової і перегнати; а “цѣмоновая такь”:  воду річну переварити покласти туди “цинамону золотникь толчоного” на кварту води[10]. 

За словами підскарбія Марковича було багато лікарств котрі справді допомагали, він подає їх список у свому щоденнику:

“1) трави на декоктъ прежде пявокъ, 2) spir. cochlearia; 3) spir. antipa ralyti; 4) elixir puri p. . . 5) Unguent antipаrаlіtі; 6) r. purg. cum pelulis adhibenda sub. lit. D; 7) electuar. laxat; 8) pilula cum vulgar, decoctіо, другій слоикъ зъ такими жъ пилулами lit D; 9) pilula cum ra. suburo 6; 10) essen, sangu. purifica; 11) phi lonium romanum; 12) sat . vol. oleos; 13) reguies Nicolai; 14) ungv. antipaгalit., такихъ якихъ sub p – ro 5 to; 15) cremr. tr .; 16) Марія prunella. 17) spir. antiparalyt, такій якій ѕub n – ro 3 – tio. 18) essen. sang. purifi sub. lit K.; 19) eplastr de miscellag. st. iej.; 20) lul. cum vulg . decocto, takie akie sub n – ro 8 – vo. 21) species pro decocto vulgar.; 22) pilula 1. . .; 23) oleum anesi; 24) puly. italy contra phtisi; 25) essen. pectoral., 26) elixir ol. . .; 27) elixir pestil . .”[11].

Також є відомості і про різні віруси, зокрема чуми, ось наприклад, коли Боплан подорожував, він зустрів на річці Самарі козака , котрий варив рибу у дерев’яному цеберку. Для цього він розпікав на вогні гальку , а потім кидав її на дно “цеберка”, повторюючи це доти, доки вода не закипіла і риба не зварилася .. я нагадав , що перед цим козак говорив про одну хворобу, яку вони називають “гостець” і на яку хворіють. Хворі на цю недугу протягом року не володіють жодним членом, відчуваючи сильні болі в усіх нервах, що безперервно кричать. Коли мине рік , якоїсь ночі у них так сильно пітніє голова, що вранці усе волосся виявляється склеєним в одне широке пасмо, схоже на хвіст тріски. З цієї миті хворий відчуває велике полегшення, а через кілька днів одужує і почуває себе здоровішим.

 Хвороба не передається, але передається статевим шляхом. Відповідно, розрізняли чоловічу і жіночу форми хвороби . Кажуть також, що літні жінки, отруюють людей передають їм цю недугу, даючи їсти якісь короваї хліба, а інші – через запах гарячої води. Мозок того, хто вдихнув таку пару, вражається і незабаром він захворює. Трапляються і діти, які народжуються із зліпленим волоссям, але це сприятливий знак, бо коли вони підростають, волосся розклеюється, а діти пізніше уже не піддатливі на захворювання[12].

Для чуми засоби лікування були іншими, у друкованій праці італійський доктор медицини О. Бонфіглі, який працював в Україні, радив для запобігання чумі обкурюватися сіркою і мити руки оцтом. При захворюванні він рекомендував давати блювотне питво з суміші лимона, сірки, блекоти,а на живіт прикладати пластир з хліба та вина. Тим, хто захворів на чуму, радили давати блювотне, натирати тіло оцтом і сіллю, призначали приймати що чверть години питво з бузку, рути, меду та оцту.

Для визрівання бубонів Бонфіглі рекомендував гарячі припарки такого складу: цибулі та калу людського чи бичачого по 7г фунта, меду, олії з білих лілій по 1 унції, сушеного скорпіона 12 унції. Лише на початку XVIII ст. в Україні почали рекомендувати при чумних епідеміях  доцільні заходи, як ізоляція заражених міст, будинків, де були хворі, спалювання одягу хворих[13].

Є також рецепт, по словах Марковича, котрий є на товар “хоруючій”:  потрібно дістати від собаки-суки перших щенят і “оніе побивши посѣкти на шматки” і покласти в горщик, залити водою чистою і накрити кришкою і “обмазать тѣстомь и поставить у волномь духу, чтобь такь прѣло двоє сутокь»,  після чого потрібно простудити, залити заливать товаринѣ по полкварти мѣрою”[14].

Насправді, через різні хвороби, котрих спіткало козаків, вони змушені були мати свої шпиталі. Перший шпиталь у Запорозькій Січі був заснований у 80-х рр. XVI ст., він розташовувався неподалік на острові. За даними Феодосія Макаревського, там у великому дубовому лісі козаки збудували фортецю “з дерев’яною церквою та шпиталем”. Великий шпиталь був заснований у  1576 р. при Запорозькому Тахтемирівському монастирі. Головний медичний заклад козаків проіснував до 1678 р., коли був зруйнований. Пізніше ще один шпиталь було відкрито при Київському Межигірському монастирі, він проіснував до скасування Запорозької Січі у 1775 р. Водночас існував інший великий шпиталь – у Самарському Пустельно-Миколаївському монастирі. Крім того, було багато дрібних військових шпиталів: у Кодаку, Матвієвій слободі (нині м. Павлоград), у Лебединському (біля Чигирина) і Левківському (біля Овруча) приходах тощо. Їх кількість відповідала 14 церквам та приходам Запорозької Січ[15].

             Все ж найчастіше козаки зверталися за допомогою, щоб вберегтися від недуги до молитви, або як наголошує Феодосій Софонович, до мощей святої Варвари:

“ Иоань Софонович, мѣщанин Едного часу крѣпко бывь захорел / / і болѣзнію великою.. Радили ему свои, абы чего колвекь напился на угашене горячки; але он отповидел: хотяи бу – мъ^с ї умирал, не буду ничего пити, аж воды з ручки свтои Варвари принесут. Таку мѣл вѣру ко стои мчнцѣ. Потом гды принесено воду от свтои мощеи, молячисъ І з вѣрою напился ї  зараз, уснул тв£рто. На тих мѣстъ явилася ему свтая Варвара І, взявши его за руку, мовит: “Члвче, знаи, мовит, ї сам же знаи, же мои тои мощи правдивии сут, і всемь оповѣдаи, абы так вѣрили; а на знакъ того а то уже есть здоров”. Тое мовивши зникнула, а Иоанъ, учутившися, знашолся так здоров, як бы нимало не хорел”[16]

---

Список використаних джерел та літератури:

[1]Боплан  Г. Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом із їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн / [перекл. з фр. Я. І. Кравця, З. П. Борисюк]. – Київ : Наук. Думка; Кембрідж (Мас.): Укр. Наук ін-т. 1990. – С. 174.

[2]Маркович Я. А. Дневникъ генеральнаго подскарбiя Якова Марковича. Часть вторая (1726-1729 гг.) / под ред. А. Лазаревськаго. – Київ : Топографія, 1895. – С. 129.

[3] Верхратський С. Історія медицини / Сергій Верхратський. – Київ : Здоров’я. 1964. – С. 206.

[4]Маркович Я. А. Дневникъ генеральнаго подскарбiя Якова Марковича. Часть вторая (1726-1729 гг.) / под ред. А. Лазаревськаго. – Київ : Топографія, 1895. – С. 299.

[5] Боровый К. Из истории медицины Новой Запорожской Сечи / Н. К.Боровый// Советское здравоохранение. – 1975. –  № 12.

[6]Горпинченко А. Медична допомога  у козацькому війську / А. С. Горпиненко  // Науковий журнал МОЗ України. – 2013. – № 1.

[7]Маркович Я. Дневные записки малороссійкаго подскарбія генеральнаго Якова Марковича. В 2 ч. Ч. 1-2. / Яків Маркович.  – Москва : Тип. В. Готье, 1859.– С. 138.

[8]Боплан  Г. Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом із їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн / [перекл. з фр. Я. І. Кравця, З. П. Борисюк]. – Київ : Наук. Думка; Кембрідж (Мас.): Укр. Наук ін-т. 1990. – С.174.

[9]Маркович Я. А. Дневникъ генеральнаго подскарбiя Якова Марковича. Часть вторая (1726-1729 гг.) / под ред. А. Лазаревськаго. – Київ : Топографія, 1895. – С. 124.

[10]Маркович Я. А. Дневникъ генеральнаго подскарбiя Якова Марковича. Часть третья (1730-1834 гг.) / под ред. А. Лазаревськаго – Київ : Топографія, 1897.  – С. 73.

[11]Маркович Я. А. Дневникъ генеральнаго подскарбiя Якова Марковича. Часть первая (1717-1725гг.) /под ред. А. Лазаревськаго. – Київ : Топографія, 1893. – С. 283-284.

[12]Боплан  Г. Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом із їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн / [перекл. з фр. Я. І. Кравця, З. П. Борисюк]. – Київ : Наук. Думка; Кембрідж (Мас.): Укр. Наук ін-т. 1990. – С. 175.

[13] Верхратський С. Історія медицини / Сергій Верхратський. – Київ : Здоров’я. 1964. –C. 210.

[14]Маркович Я. А. Дневникъ генеральнаго подскарбiя Якова Марковича. Часть третья (1730-1834 гг.) / под ред. А. Лазаревськаго – Київ : Топографія, 1897. – С. 45.

[15]Верхратський С. Історія медицини / Сергій Верхратський. – Київ : Здоров’я. 1964. – С. 208-209.

[16]Софонович Ф. Хроніка з літописців стародавніх / [підготовка тексту до друку, передмова, комент. Ю. А. Мицика, В. М. Кравченка]. – Київ : Наук. Думка, АН України, Археограф, коміс., Ін-т укр. археографії, Ін-т історії України. 1992. – С. 261-262.