Для того щоб стати козаком, потрібно було відмовитися від усіх родинних зобов’язань, адже, як сказано в Євангелії, “неодружений дбає про Господа, одружений про дружину”[1]. Звичайно же, що це було важко, особливо для козака, котрий пару років тому був сім’янином і має дружину у сусідніх поселеннях Поділля, Волині, які іноді відвідують. Своїх синів по досягненні ними 10-річного віку вони забирають із собою, аби призвичаїти до власного способу життя, відповідно, часто на Січі зустрічаються випадки, коли , двоє козаків, цілком чужих для себе, вирішували “побрататися” між собою з метою піклуватися, жертвувати життям один за одного, якщо буде потрібно[2]. Як це все відбувалося? Двоє козаків ішли до церкви і говорили при священникові:

“Ми, що нижче підписалися, даємо від себе сей заповіт перед Богом про те, що ми — братове, і з тим, хто порушить братства нашого союз, той перед Богом хай відповідь тримає і перед нелицемірним суддею нашим Спасителем; до сього постановили хмільного не пити, брат брата любити”[3].

Після цього ставили підписи і дарували один одному хрести й ікони[4].

Переходячи плавно до опису стандартних днів, варто зазначити, що козаки починали свій ранок із пробудження до сходу сонця, йшли умиватися, молитися, де хрестилися до ікони, читали молитву про хліб насущний і вже потім сідали вздовж столу на вузькі лави, залишаючи місце під образами, курінному отаманові і сідали снідати. Рівно о 12 годині кухар стукав по казанові, де козаки приходили обідати. Обід готував кухар із помічниками у великих мідних або чавунних казанах. Стосовно посуду, приборів для їжі, то є цікаві археологічні знахідки, котрі описав Ігор Свєшніков, проводячи розкопки на місці битви під Берестечком. Отож, було знайдено декілька столових двозубих виделок. Два екземпляри мають рогові руків’я; руків’я вкрите срібною пластинкою з гравірованим орнаментом. Руків’я іншої виделки прикрашене поперечними нарізами. Ці дві вилки знаходилися у футлярі, і можливо, належали представникам козацької верхівки. Усі ложки теж знайдено у футлярі; вони різні за розміром, формою овального чи округлого черпака та овального, напівкруглого або ромбованого держака[5].

Окрему групу складають художньою оформлені дерев’яні ложки, що також мають округлу або овальні черпаки та довгі держаки, котрі на закінченнях були зрізані рівно або трикутниками чи заокруглені. Одна ложка цієї групи має округлий черпак, прикрашений врізним орнаментом. Верхня частина її держака оздоблена заглибленнями трикутників із мотивами ялинки. Переважав у них і мідний посуд, зокрема награбований, такі дані знаходимо у щоденнику Марковичу:

“Сьогодня 7 – ої часа по полночи марширвали поузь  двѣ деревнѣ зовемie Гиле і Перавль, вь котрих зь жителев никого небыло, а що наши застали тамь, тое забырали, а сименно: посуди мѣдніе, коберцѣ”[6].

До дорогих належали і знайдені на переправі дві металеві ложки. Кінці на поверхні мають сліди посріблювання та горизонтальні полоски орнаменту, у другому – залишки тонкої срібної бляхи, що вкривали ложку. Біля кінця держака на срібній блясі збереглися заглиблений сітчастий і пунктирний орнаменти[7].

Маємо і розкопки на території Хотинської фортеці де знайдено колекцію посуду із порцеляни. Частоцей посуд ідентифікують як китайську порцеляну с стилі Батавія. До цієї групи віднесено шість одиниць це є тонкостінні (1,5-3 мм)  посудини з якісної склоподібної порцеляни, що просвічується. Найбільш повно (близько 1/3) збереглася чаша з півсферичним корпусом[8].

Порцеляновий посуд, переважно чаші та блюдця, покриті ззовні коричневою поливою, а зсередини прикрашений рослинним та геометричним орнаментом синього кольору, саме через колір, цей посуд виокремлюють як стиль Батавія. Він виготовлявся у Китаї в м. Цзіндечжень –наприкінці ХVII – у ХVIIІ ст. Продукція була розрахована переважно для експорту на європейський ринок, де вона користувалася особливим попитом протягом 1670-1730 рр[9].

Звичайною справою було рідку страву їсти ложками, а тверду руками. Напої пили з металевих чарок, а частіше з дерев’яних “михайликів”. Зазвичай харчувалися густо звареним житнім борошном, яке мало назву-соломаха; тетерею – пшоно зварене та квасі, або щурбою – борошно на риб’ячій юшці чи мамалигу – тісто з проса чи кукурудзи, котру їли з бринзою[10]. Якщо хотіли страву із м’яса, чи вареників, складали перед обідом артіль, тобто збирали гроші й купували на них продукти й передавали його курінному кухареві. Як розповідають нам джерела, любили козаки їсти також родзинки і мигдаль та пити чай із цукром[11].

Пообідавши, хрестилися, дякували спершу отаманові, потім курінному кухареві, кидали монети для наступної купівлі продуктів і виходили з куреня на площу[12]. Щодо розцінок, то в Крим по сіль ходили

“3 воза четверныхь, и за три воза заплатили 9 руб. 9 альт; жито продається в степу за по 36 коп. (за Ромномь) і то нечисте і не сухе. Але залежно в якій ти місцевості знаходився, адже жито продаєтьса по 24 коп. близько Лозвиці Полтавскої губернії”[13].

Коли траплялося, що їжа випадала з рибою, або, як козаки кажуть, із щербою, то такий наїдок за найкращу трапезу вважали[14]. Якщо ж козаки крім “озима куплена по 1 руб. 4 коп. четверть, а овес по 18 коп. четверть теж близько Лозвиці Полтавської губернії”[15]. Якщо ж козаки хотіли дещо збагатити раціон галантарейними вишуканостями, тоді, як пише староста Кривськовський:

“кабановь убито 40: м’ясо посолено в куфахь, за которое дают по 50 коп. а сало хочет менять на соль человькь: соли пудь 55 коп. а сало по 90 коп. ставить (до Польщі)”[16].

Увечері, після заходу сонця, козаки знову збиралися в курені, вечеряли гарячою стравою. Після вечері одні відразу молилися й лягали спати, інші: грали на кобзах, цимбалах, тощо.

Насправді, як згадує літописець, козаки:

“Люд отважный, а на взгляд чорній, нікчемній, страшній, чарами бавляться, бо балвохвалці. А потрава он им всякій звір, що ест на світі, нічим ся не бридят: и миш, жаба, свиня, тилко опроч рака одного, не люблят и бридятся раком”[17].

Зустрічається найпоширеніша думка про те, що козаки багато пиячили, насправді це була не зовсім правда,  у вільні дні, без воєнних дій, вони дозволяли собі, наприклад, приходити до церкви на підпитку, Ченець Леонiд згадував, що в запорозькiй церквi

“скорiш побачиш похмiльного, нiж п’яного старика, особливо на заутреннiй”[18].

Але знаходимо також свідчення про те, що не завжди у козака була можливість придбати горілку:

“Хиба б на печі казав у хаті казан умазати да пива наварити, толко не знаю с чого, бо солоду не маєм, а меду никали, а горілку и ми б дорого куповали єсли б була”[19].

Із ігор у них були: “чупрундир”, де переможець стільки разів смикав за чуба переможеного, скільки очок у того залишилося в картах[20]. До особистих речей козаків слід зарахувати і гральні кості, знайдені у двох екземплярах під час розкопок переправи. Це невеличкі кубічні предмети, виготовлені з вивареної згладженої кістки, на всіх шести гранях округлими впадинами позначені пункти – від одного до шести. До гри в кості служив і знайдений циліндричний шкіряний кубок з овальним дном. З нього гральні кості викидалися на стіл[21]. Також в джерелах вказано про таку гру як “памфиль”[22].

Під час великих свят: наприклад на Різдво Христове й Пасху, запорізькі козаки протягом цілого тижня ходили вітати зі святом кошового, суддю, писаря й осавула, приносили їм подарунки, пригощалися різними напоями і під час частування стріляли з гармат[23]. Є свідчення про святкування Великодня Богданом Хмельницьким у татар:

“Поміж тим Хмельницький святкував на своїй кватирі Великдень і звелів був своїм козакам часто стріляти на честь свята з мушкетів. Хан почув той мушкетний пал і запитав своїх домових слуг, хто це й чому стріляє. Ханові відказали, що це стріляють козаки Хмельницького на своїй кватирі, святкуючи радісне Великоднє свято господнє, те саме , як пере класти на бусурманське наріччя, що й Великий Байрам. Тоді хан виказав Хмельницькому пошанування, наказавши відіслати на його кватиру зі свого дому три куфи вина, п’ять биків і п’ятнадцять баранів. Хмельницький все те прийняв і звелів козакам своїм пити, гуляти і частіше палити з мушкетів”[24].

Перед Великоднем козаки постали, маємо наказ, де пише про те, що козаки замовляли із харчів на піст:

“Договорились зь пасѣчникомь жителемь ярославскимь, Ефимонь Яновскимь, винниченкомь, на годь до пасѣки, и дать ему 5 р., Жита русскиь  четвертей 8, гречанoгo 1, крупь мѣрокь 4, мѣрку пшона, сала півтора пуда і сала, риби Вь пость, кожухь, свиту, рукавицѣ, чоботи, убраніе суконіе”[25].

Особливим днем для козаків це було 6 січня, в цей день із самого ранку всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли прапори, котрі тримали хорунжі, сидячи на конях[26]. Після закінчення божественної літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним йшли ієромонахи з Євангеліями, іконами; за духовенством, з хоругвами та важкими гарматами йшликозаки; за козаками — маси простих людей, і всі разом приходили до Дніпра, на Йордан. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасностріляли, після чого мовчали кілька хвилин поки розвіювався дим і настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки в свою чергу, знову стріляли, цього разу скільки кому заманеться[27]. У звичайні свята запорізькі козаки часто розважалися боями: для цього вони увечері збиралися на січовій площі, розбивалися на дві групи й розпочинали бій. У цих боях вони нерідко убивали один одного.

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що багато традицій у приготуванні їжі залишилися і на наш час, адже хто не любить почастувати мамалигою, а зі святкувань, досі зберігся звичай ходити один до одного колядувати на різдвяні свята та йти до річки на Йордан і опускати хрест. Козацькі ігри є доказом того, що козаки не були мирними та спокійними, а воювали тільки із ворогами, а своїм шкоди не чинили. Їх ігри є підтвердженням того, що їх войовничий характер проявляється всюди.

Список використаних джерел та літератури:

[1] Мышецкий С. История о казаках запорожских / Семен Мышецкий. – Одесса : Городская типографія, 1851., С. 181.

[2]Вирський Д. Початковий дискурс про козаків: творення образу українського козацтва в Речі Посполитій 1560–1570-х рр. / Д. С. Вирський // Український історичний журнал. – 2018. – № 2.

[3]Там само

[4]Там само

[5]Свєшніков І. Битва під Берестечком /  [ред. M. П. Паpцeй]. – Львів : Слово, 1992.– С.181.

[6]Маркович Я. А. Дневникъ генеральнаго подскарбiя Якова Марковича. Часть первая (1717-1725гг.) /под ред. А. Лазаревськаго. – Київ : Топографія, 1893. – С.324.

[7]Там само

[8]Сандуляк В. Фортифікація Хотина та дерев’яно-земляні городища регіону кінця Х – середини XV ст. // “Археологія & Фортифікація України”. Збірник матеріалів VІ Міжнародної науково-практичної конференції. Вип. 6. [редкол.: О.О. Заремба (відп. ред.) та ін.]. – Кам’янець-Подільський : 2016. – С. 203.

[9]Там само

[10] Мышецкий С. История о казаках запорожских / Семен Мышецкий. – Одесса : Городская типографія, 1851. – С.52.

[11]Маркович Я. А. Дневникъ генеральнаго подскарбiя Якова Марковича. Часть первая (1717-1725гг.) /под ред. А. Лазаревськаго. – Київ : Топографія, 1893. – С. 185, 254.

[12]Там само. 19.

[13]Маркович Я. А. Дневникъ генеральнаго подскарбiя Якова Марковича. Часть первая (1717-1725гг.) /под ред. А. Лазаревськаго. – Київ : Топографія, 1893. – С. 185.

[14]Граб’янка Г. Літопис гадяцького полковника / Григорія Грабянки. – Київ : Т-во “Знання України”, 1992. – С.143.

[15]Маркович Я. Дневные записки малороссійкаго подскарбія генеральнаго Якова Марковича. В 2 ч. Ч. 1-2. / Яків Маркович.  – Москва : Тип. В. Готье, 1859. – С.128, 107,49.

[16]Там само. 97.

[17]Дзира Я. Літопис Самовидця / [за редакцією Г. Терлецька]. – Київ : Наукова думка, 1971.– С. 98.

[18]Лиман І. Церковний устрій Запорозьких Вольностей (1734 – 1775) / І. І. Лиман// Український журнал. – 1995. – №6.

[19] Мицик Ю. З листів “козацького відділу” АКВ АГАД у Варшаві / Ю. А. Мицик // Спеціальні історичні дисципліни. – 1999. – С. 93.

[20] Мышецкий С. История о казаках запорожских / Семен Мышецкий. – Одесса : Городская типографія, 1851. – С.50, 51.

[21]Свєшніков І. Битва під Берестечком /  [ред. M. П. Паpцeй]. – Львів : Слово, 1992. – С.185.

[22]Маркович Я. Дневные записки малороссійкаго подскарбія генеральнаго Якова Марковича. В 2 ч. Ч. 1-2. / Яків Маркович.  – Москва : Тип. В. Готье, 1859.– С.238.

[23] Там само

[24]Величко С. Літопис / [редкол.: О. Т. Гончар, Ю. П. Дяченко, М. Г. Жулинський та ін. ; відп. ред. О. В. Мишанич]. – Київ : Дніпро, 1991. – Т.1. – С. 56.

[25]Там само

[26]Маркович Я. А. Дневникъ генеральнаго подскарбiя Якова Марковича. Часть третья (1730-1834 гг.) / под ред. А. Лазаревськаго – Київ : Топографія, 1897. – С. 281.

[27]Корж Н. Устное повествования / Николай Корж. – Одеса : Городская типография Одессы, 1842. – С. 42, 43.