Сьогодні ми переносимось на межу VII-VIII ст. в славне місто Равенну. Що ми там бачимо? Бачимо там регулярні повстання жителів міста проти імператора Юстиніана II, енергійного, але як кажуть, пальнутого на голову чоловіка (давніше писали і за нього: https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2020/01/09/юстиніан-ii-рінотмет-ιουστινιανός-β-ρι/ ). Втім, не тяжко зійти з розуму, коли тобі відрізають ніс із язиком і відправляють гнити в Херсонес на ціле десятиліття.

Повернувши собі трон в 705 р., базилевс розгорнув масштабну кампанію терору проти власного населення. Через 5 років руки Юстиніана дійшли і до Равенни, яка вже повставала проти нього десятьма роками раніше. Імператор послав у столицю екзархату каральний загін на чолі з патрикієм Феодором. Останній виконав доручення і без особливих проблем взяв Равенну, попутно піддавши місто вогню. По всій видимості, тодішній екзарх Феофілакт загинув у бою або був страчений в Константинополі, куди були привезені в кайданах перші особи Равенни.

Чим цікавий цей епізод, так це тим, що в обох випадках містяни Равенни використовували проти сил імператора якусь militia. Що ж це за міліція така? Все пояснюється наступним чином: на межі VII-VIII ст. італійські війська вже не нагадували регулярну імперську армію. Це були здебільшого місцеві хлібороби, які вставали до зброї лише при дуже великій нужді. Більш того: ці хлібороби-воїни самі вибирали собі командирів, що було досить рідкісним явищем для Імперії. Обраний дукс Равенни на ім’я Георгій в ході першого повстання проти Юстиніана II вирішив розділити свій exercitus Ravennatis аж на 11 загонів зі статусом militia. Буквально одразу ж Георгій розіслав ті міліцейські загонів по фортах навколо Равенни, оскільки останні давно вже були порожні, не маючи постійних гарнізонів. Частина равеннського “екзерцітуса” залишилась в місті, але вже не була військом в звичному розумінні. Коли каральна експедиція Феодора прибуде під Равенну, виявиться, що стіни міста особливо не охороняються.

По всій видимості, ті люди, що мали бути професійними військовими в регіоні, мали б, в крайньому випадку, збиратися на плацу, але чогось тоді з якихось причин не прийшли. Те, що сталось тоді в Равенні, стало прикладом і для інших італійських міст. Тепер члени “екзерцітусів” стали просто впливовими громадянами своїх міст, що мають право носити зброю і обирати військове командування, яке в умовах вічної війни з лангобардами давно вже підім’яло під себе все цивільне урядування. Ніякої цілеспрямованої служби в фортецях і на мурах Равенни такі люди не несли.

Таким чином, процес трансформації регулярної візантійської армії в іррегулярне, суто італійське ополчення до VIII ст. остаточно завершився. Процес йшов досить довго, майже 2 століття, а результат виявився таким, що повноцінні військові сили Імперії в цьому регіоні фактично припинили своє існування.

Каральна експедиція Юстиніана II, напевно, викликала напад демонічного реготу серед лангобардів, які до 751 р. остаточно знищили Равеннський екзархат, ослаблений як безумством імператора, так і деградацією місцевих військових сил.

Ну а ми прощаємось із армією Равеннського екзархату, але не із самим екзархатом (особливо архієпископами Равенни), про яких будемо говорити цього й наступного тижня.

Список використаних джерел та літератури:

1. Банников А., Морозов М., История военного флота Рима и Византии. (Санкт-Петербург: Евразия, 2017): 592.
2. Бородин О., Византийская Италия в VI-VIII веках (Равеннский экзархат и Пентаполь): (Барнаул: День, 1991): 366.
3. Бородин О., Равеннский экзархат. Византийцы в Италии. (Санкт-Петербург: Алетейя, 2018): 474. 
4. Бородин О., Византийская Италия в борьбе за независимость. Встречи с историей. Вып. 2. (Москва, 1988): 16-24.
5. Браунворт Л. Забытая Византия, которая спасла Запад. (Москва: Астрель, 2016): 416.
6. Васильев А., История Византийской империи. Том 1, Время до Крестовых походов до 1081 г. (Санкт-Петербург: Алетейя, 1998): 202.
7. Величко А., История византийских императоров. От Юстина І до Феодосия ІІІ. (Москва: Вече, 2012): 448.
8. Диль Ш. История Византийской империи. (Государственное издание иностранной литературы, 1948): 167.
9. Диль Ш. Юстиниан и Византийская цивилизация в VI веке.  (Санкт-Петербург.: 1908): 687. Отримано доступ 20 вересня 2020, URL: https://azbyka.ru/otechnik/Istorija_Tserkvi/yustinian-i-vizantijskaja-tsivilizatsija-v-6-veke/
10. Летопись от Диоклетиана до царей Михаила, и сына его, Феофилакта [Електронний режим доступу]: https://www.history.vuzlib.su/book_o054_page_4.html?fbclid=IwAR35BB_sv7rcPnu6YHzIcnGOnME7so6dmLm9qbqlsV7l-UXXV-eN-LlSRLY
11. Лиддел Гарт Б. Энциклопедия военного искусства. (Санкт-Петербург: АСТ, Терра Фантастика, 2003): 656.
12. Люттвак Э. Стратегия Византийской империи. (Москва: Университет Дмитрия Пожарского, 2016): 656.
13. Успенский Ф. И. История Византийской империи, VI – IX вв. (Москва: Мысль, 1996). [Електронний режим доступу]: http://www.sedmitza.ru/lib/text/442721/?fbclid=IwAR23Oh95VHWK0OK7honPIw-MduGXMMPtE3-XGfPSrAquW9E4MVL0JZk50S0
14. Успенский Ф. И., История Византийской империи. Крушение. (Москва: Аст, 2011): 576.
15. Павел Диакон. История лангобардов.Книга ІІ. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 20 вересня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Diakon_P/frametext2.htm
16. Прокопий Кесарийский. Война с готами. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 20 вересня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Prokop_4/text11.phtml?id=13012