Мисливська зброя довгий час не відрізнялась від бойової. Це тривало аж до XVI ст. Спершу для полювання використовували довгі і широкі обопільно гострі мечі, але в XIII ст., коли обладунки вдосконалилися і стали міцнішими, меч використовувати переважно для удару, а не розрубування противника. Тоді використовували прямі обопільно гострі мечі. Також у дослідженні “Мисливська зброя. Від Середніх віків до двадцятого століття” Говард Блекмор зазначає про великий мисливський меч. На малюнках у книзі В. де Мільме “De Nobilitatis, Sapientis et Prudentius Regnum” (1326-1327) зображені ведмеді і леви, на яких нападають за допомогою саме цієї зброї. В одній з перших друкованих книг, що присвячена полюванню, “Книзі королівських манер”, опублікованій в 1486 р., зображений верхи мисливець, що кидає гострий меч у ведмедя. Автор наводить докладні інструкції щодо використання меча завдовжки в 4 фути зспеціально затупленим лівим краєм, щоб випадково не поранити ліву ногу вершника. Незабаром подібне довге, більш важке лезо набувало усе більшого поширення, але і не було вказівок на те, що в той час спеціально затуплюють один з країв меча.[1]

У 1381р. М. де Турне, зброяр короля Франції, виготовив два “великих різних меча … для правителя і монсеньйора де Валуа, щоб вбивати кабанів”. На жаль, більш детальної розповіді про мечі для полювання на кабанів не збереглося. Проте, до кінця XV ст. вже існував ретельно розроблений тип мисливського меча для кінного мисливця. Одним з найдосконаліших зразків можна вважати меч Максимілліана I,імператора Священної Римської імперії (1508-1519 рр.), короля Німеччини (1486-1519 рр.), що сьогодні знаходиться в історичному музеї у Відні.

Швидше за все, він був виготовлений в 1497-1498 рр. майстром з Галле Г.Шуммерспергером. Це двосічний меч з вороненої сталі, прикрашений релігійними написами і сценами. Відзначимо пряму плоску гарду і красиве руків’я з дерева з кістяними накладками, а також срібний затискач, прикрашений перлиною. У руків’ї зберігався набір столових ножів. На гравюрів “Theuerdank”, зображений Максимілліан, що вражає кабана ударом меча, який він тримає обома руками.

Інші мечі такого типу не настільки чудово оброблені. Більшість мають тришаровий клинок трикутного перетину з одним лезом, яке підходить для обох типів удару. Гарда посилена спеціальним пристосуванням для вказівного пальця і ​​затискачем для великого пальця, щоб меч можна було надійно утримати в одній руці. Щоб тримати меч двома руками над ефесом прикріплювалася додаткова рукоятка (так зв. Pas d’ane, що у перекладі буквально означає “крок віслюка”). Трубчасті затиски мали головку в формі риб’ячого хвоста. Типові зразки можна знайти в колекції Уоллеса (в Лондоні), у Дрездені і в Музеї зброї в Золінгені.

Відзначимо й інший тип, коли гарди і затискачі плоскі і прикрашені наскрізним декоративним орнаментом. Відомий тільки один меч зі щитком для великого пальця. Такий меч можна побачити в Замку Святого Ангела в Римі, інший прекрасний зразок з витончено обробленими піхвами знаходиться в Арсеналі в Берліні. Простіші мечі мають дві пластинки з оленячого рогу, приклепані з кожного боку леза, які виконують роль затискачів.[2]

Детальніше слід розглянути уже згадані нами мечі для полювання на кабанів.Найбільш ранні мечі такого типу з’явилися в першій половині XV ст. і мали трикутний, квадратний або восьмикутний перетин уздовж всієї довжини. У Франції вони називалися “довга шпага”, y Британії – “рапіра”, а використовувалися як для кінного, так і для пішого бою. Оскільки такою зброєю можна було не тільки колоти, але і завдавати сильного рубаючого удару, тому таку зброю і почали використовувати під час полювання.[3]

Тонке пружне лезо такої зброї дозволяло набагато краще вразити велику тварину, ніж звичайне широке лезо меча. Відмінність також полягала в тому, що небуло великої рани. Однак цілком могло статися, що лезо могло встромитися так глибоко, що мисливець опинявся в небезпечній близькості від іклів розлюченого звіра. Тому на рапірі з’явився широкий гранований кінець як у списа, призначеного для полювання на кабана, або обмежувач, що не дозволяв встромити його занадто глибоко.

Перші зразки такої зброї з’явилися близько 1500 р. У 1512 р. імператор Максиміліан I продиктував своєму секретарю Марку Трейзаувену деталі тріумфальної процесії, яку повинні були провести в його честь. Пізніше вона була відображена в серіях гравюр, виконаних Х.Бугрмайером і іншими художниками. Проект завершився в 1519 році, коли помер імператор, перше видання книги “Тріумф імператора Максиміліана” з’явилося не раніше 1526 р. Сюжетами гравюр стали здобуті імператором перемоги і сцени різних розваг. Для нас цікаві моменти, коли імператор знаходиться в оточенні мисливців. Одна група складається з п’яти кінних мисливців на кабана, в руках у них знаходяться “нові мечі та списи для полювання на вепра”. Ми бачимо, що це півтораручні мечі з міцними чотиригранними лезами, увінчані списоподібними розширеннями або мають відбивач.

Виробники більшості мечів залишали верхню частину древка не заточеною, так що вона мала круглий, квадратний, трикутний або шестикутний переріз. Що стосується довжини і форми леза, то вони значно різнилися. Так шабля Філіпа І Красивого, герцога Бургундського (1482-1506) і короля Іспанії (1504-1506), сьогодні знаходиться в Музеї образотворчих мистецтв у Відні, мала коротке широке лезо. У колекції Уоллеса знаходиться німецький меч, який, навпаки, має вузьке списоподібне лезо. На деяких лезах краю заточувалися хвилеподібно, щоб полегшити її входження у тушу.[4]

Незважаючи на загальноприйняті дизайн, пікоподібні кабанячі мечі користувалися надзвичайною популярністю. Їх зображення можна побачити на багатьох полотнах і гравюрах.

Список використаних джерел та літератури:

[1]Говард Блекмор,“Охотничье оружие. От Средних веков до двадцатого столетия.” (Москва: Центрполиграф, 2006), 21-22.

[2]Там само, 24.

[3] Там само, 27.

[4]Там само, 29-30.