Ця замітка буде передмовою до нашої основної теми, військового управління в імперській Італії. В першу чергу розглянемо заходи, прийняті візантійською владою щодо забезпечення своїх нових кордонів на півночі Італії. З огляду на те, у що перетворився півострів за роки затяжних Готських воєн (535-554 рр.), роботи було непочатий край.

Полководець-євнух Нарсес, отримавши від імператора Юстиніана I практично необмежену владу в Італії, енергійно взявся реорганізовувати свої нові володіння. Особливо Нарсеса турбували північні кордони, на які продовжували вовком поглядати ворожі королівства і племена. Франки зовсім були не проти грабувати імперські землі, хоч і робили вони це чужими руками. Так, в 553 р. з легкої руки короля Теодебальда в Італію прибули двоє братів-алеманів: Левтаріс і Бутілін (або Букелін). Із собою брати вели близько 30 тис. своїх воїнів та франків. Перейшовши Альпи, Левтаріс і Бутілін майже цілий рік розоряли італійські землі і лише в жовтні 554 р. їх вдалося втихомирити в битві біля річки Волтурно, що в південній Італії, а автором тієї візантійської вікторії став якраз Нарсес. Так що старий євнух прекрасно уявляв, у що може перетворитися прогулянка варварів з півночі по Італії.

Основним завданням Нарсеса було створення надійної оборони, що захищатиме Імперію з півночі. Частково йому допомогла сама природа, спорудивши Альпи, проте Левтаріс і Бутілін яскраво продемонстрували, що гори не завжди можуть стримати інтервентів. Тому для підвищення обороноздатності Нарсес наказав розділити альпійські провінції на 4 військові округи – дукати. У Форумі Юлія (суч. Чивідале-дель-Фріулі, Італія), Триденті (суч. Тренто, Італія) та інших фортецях були зібрані кращі з доступних візантійських солдатів, а також відновлені пізньоримські і остготські формування (останні з яких були помножені на нуль в ході Готських воєн). Ще більша увага приділялася відновленню старих римських доріг, аби в разі нестачі військ в одному дукаті можна було швидко і ефективно перекинути воїнів із дукатів сусідніх.

Таким чином, Нарсес старанно використав поєднання природної (Альпи) і рукотворної лінії оборони для захисту півночі Італії. На словах всі ці заходи виглядали дуже переконливо. На ділі ж, саме ці дукати практично всі рухнуть в перші ж роки вторгнення лангобардів (із 568 р.). Чому крах північного фронтиру ромеїв був настільки швидким, розглянемо в наступних записах.

Список використаних джерел та літератури:

1. Бородин О., Равеннский экзархат. Византийцы в Италии. (Санкт-Петербург: Алетейя, 2018): 474. 
2. Васильев А., История Византийской империи. Том 1, Время до Крестовых походов до 1081 г. (Санкт-Петербург: Алетейя, 1998): 202.
3. Диль Ш. История Византийской империи (Государственное издание иностранной литературы, 1948): 167.
4. Диль Ш. Юстиниан и Византийская цивилизация в VI веке.  (Санкт-Петербург.: 1908): 687. Отримано доступ 31 серпня 2020, URL: https://azbyka.ru/otechnik/Istorija_Tserkvi/yustinian-i-vizantijskaja-tsivilizatsija-v-6-veke/
5. Лиддел Гарт Б. Энциклопедия военного искусства. (Санкт-Петербург: АСТ, Терра Фантастика, 2003): 656.
6. Прокопий Кесарийский. Война с готами. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Prokop_4/text11.phtml?id=13012