Для бою на мечах потрібне вміння, тренування і знання. Сучасні знання середньовічних прийомів боротьби ми можемо почерпнути з фехтбухів. Фехтбухи – це рукописи, у яких у різних формах подані інструкції, техніки використання клинкової зброї (у поєднанні з іншим озброєнням) у різних бойових ситуаціях. Рукописи такого типу створювалися переважно аристократами і описували різні прийоми боротьби – поєдинки на мечах (фехтбухи), рукопашний бій (рінгбухи), турніри (турнірбухи).[1] Особливо цікавими для нашого дослідження є фехтбухи. Фехтбухи використовуються для позначення величезної і різнорідної колекції рукописів і друкованих книг, призначених для передачі на папері (або пергаменті) систематизованим способом технік боротьби за допомогою різного виду зброї.

При дослідженні літератури періоду до початку XIV ст.  важко знайти багато посилань на певні рекомендації та згадки щодо застосування певних бойових прийомів. Термін “фехтбух” найчастіше застосовують для німецьких бойових посібників (як рукописних, так і друкованих), які поширювалися в XV і XVI ст. Проте не слід бути такими однозначними, оскільки даний тип писемних джерел став загальноєвропейським явищем і видавалися екземпляри низкою інших мов, не тільки німецькою мовою, але й латинською, італійською, іспанською, португальською, французькою, голландською, англійською та шведською мовами.[2]

Уважається, що найпершим є т. зв. Фехтбух із Тауера або ще відомий під назвою Манускрипт I.33, який є анонімним і датується він кін. XIII – поч. XIV ст.[3]  Написаний латинською мовою, також подано ілюстративний матеріал.Оригінальний рукопис був зроблений як чорнило-аквареллю на пергаменті. Складається із 32 аркушів. Цей рукопис сьогодні знаходиться в колекції Королівських Збройних Сил у Лідсі, Англія. Наприкінці рукопису ми маємо зображену жінку по імені Вальпургіус (VIII ст.), яка може бути такою ж людиною, як німецький, католицький Святий на ім’я Валбурга. Вона була англійською місіонеркою в Німеччині, яка згодом стала ігуменем Хайденхайму поблизу Айхштетта. Існує твердження, що можливим замовником цього манускрипту може бути, єпископ Вюрцбурга, але це поки лише припущення.[4] У статті Тімоті Доусона “The Walpurgis Fechtbuch: An Inheritance of Constantinople?” наводиться думка Джеффрі Форгена, котрий у вступі до факсимільного видання зазначив, що стиль Фехтбуха із Тауера значно відрізняється від інших ранніх прикладів боротьби з мечем, але був таким, що “мав довгу історію в німецькомовному світі”.[5] Також у цій статті зазначено, що фехтбух обмежений ділянками тіла, по яких завдаються удари. Немає ударів по тулубу і нижніх ділянках тіла. Загалом можна зробити висновок, що такі типи ударів не призначені для летального результату дуелі.

Загалом манускрипт містить сім загальних прийомів володіння мечем для охоронців і низку прийомів для гвардійців.[6] Кожна серія зображень прийомів починається із символу хреста, таких символів міститься близько сорока різновидів. Основна система ґрунтується на концепції, що коли одна людина займає захисну позицію, то інша – протилежну позицію. Якщо опонент не зможе зайняти певну позицію, то інша особа має повне право перейти до атакувальних дій. У цілому, особа, котра  захищається повинна протидіяти зв’язними ударами своєму опоненту.[7]  Щоб виконувати такі елементи, у фехтбусі зазначено чотири елементи захоплення зброї – два елементи, щоб це зробити під (under-binds) правою чи лівою рукою і також два елементи, що захопити меч, котрий заходиться над (over-binds) рукою.

Автором фехтбуха виділяються чотири типи основних ударів – захисний удар ( a shield-strike), зустрічний удар або удар випадом (а thrust-strike), удар з прямого кроку (а step through) і захоплення або боротьба з опонентом (seizing or wrestling with opponent). Відповідно кожен з цих тактичних елементів мав свої особливості. Захисний удар це один із початкових елементів атаки, який застосовують після захоплення зброї. Це елемент також передбачає удар зброї опонента щитом, а потім завдання вирішального удару мечем.Удар може завдаватись гострим краєм меча або т. зв. “фальшивим”.

Зустрічний удар або удар випадом – не менш поширена комбінація дій, ніж попередній варіант. Загалом це випад у поєднанні з ударом щитом. Найчастіше цей прийом застосовується в довготривалій атаці. Таку техніку застосовував король Англії Едуард III  “У бою він вийшов один на один проти мессіра Есташ де Рібемона. Схрестивши мечі, вони довгий час обмінювалися ударами, оскільки обидва добре володіли зброєю. Однак король Англії робив випади набагато краще і досконаліше, ніж мессір Есташ, бо вчився цьому змалку.”[8]

Удар з прямого кроку – його суть полягає у тому щоб спочатку “натиснути” на меч, а потім завдати удару з прямого кроку. Ймовірно, мається на увазі “розсікти”. Після цього слід було завдати  удару по правій або лівій стороні. (дод.13)

Четвертий тип найпоширеніших ударів у фехтбусі – це захоплення або боротьба з опонентом. Унеможлививши будь-який супротив опонента зброєю і при цьому якщо руки суперника упущені, то можна захопити або схопити свого ворога, обхопити його руки своєю лівою або правою рукою. Ось два хороших прикладу з Манускрипту I.33 (дод.14), (дод. 15). Таким чином у Манускрипті репрезентовані основні техніки ведення бою, які були притаманні цьому періоду.

Особливістю цього манускрипту, у порівнянні із усіма іншими, є зображення монаха і студента у поєдинку між собою, а на останніх двох сторінках, між монахом і жінкою, можливо це свідчить про те, що це зображено мистецтво самозахисту поза станом воїнів. Неодноразово в тексті згадуються учні (scolaris; discipulus 4r, 4v) – або молоді (iuvenis  fol. 9v) або клієнти (clientulum fol. 4r, 12v, 13r) священика. Отже, можна припустити, що чернець якимось чином був пов’язаний із військовою справою, тому мав досвід фехтування і міг передати його охочим навитися цього виду діяльності, але які були позбавлені можливості навчатися у відповідних осіб.

У фоліанті 4r[9] звертається увага на те, що священик не затримується ні мить з мечем, щоб негайно вчинити дію, що зветься “крюком” (called grappling)  і відновити захисну комбінацію. Також зображено дуже рідкісне переміщення, тому що воно часто не застосовується і зветься “круке”. Також не слід вагатися при виконанні удару, щоб суперник не мав часу на роздуми. На зображенні 4v[10] показано захоплення священиком зброї зверху. Якщо обидві особи зійшлись у контактному бою, то той, хто не має змоги опиратись, почне відступати, то слід рухатись за ним. Тут священик також вчить свого вихованця, як з цих вищезгаданих речей він може вихопити меч і щит. Священик не може звільнитися від такого захвату без втрати меча і щита.

У фоліанті 9v[11]учень, проінструктований священиком, виконує дію , яка називається durchtritt. Він мав можливість завдати удар вліво, як це прийнято, або вправо, як це робив священик. Щоб протистояти цим ударам, священикуслід мечем під рукою,дістатися до незахищеної частини руки того, хто виконує вищезазначені удари, хоча цей прийом не намальований на зображенні. Слід також зауважити, що священик змінює напрям вищезгаданої дії, поки учень ще виконує свою комбінацію, таким чином обмежуючи його дію так як це зображено. У фоліанті 12v[12] священик навчав свого клієнта одержувати меч і щит, охоплюючи руки свого опонента, як показано на зображенні. У фоліанті 13r[13] священик вчив виконувати переміщення, коли комбінація виявилась невдалою. Загалом цей фехтбух поклав основу теоретичного фехтування, тому слід звертати увагу на його специфіку і важливість для спостереження і порівняння подальшого розвитку інших подібних книг.

Не менш важливим джерелом для вивчення техніки ведення середньовічного бою є “Книга про бій” Йоганнеса Ліхтенауера. Фехтбух завершений учнем Йоганнеса – Ганко Дьобрінґером і виданий у 1389 р. Як зазначає Богдан Гринчишин у своєму дослідженні: “Існують два манускрипти з викладенням техніки Ліхтенауера: МS 3227А – манускрипт, у якому вміщено фактично замітки; і MS GBF 18A – рукопис із ученням цього майстра клинка у вигляді пісні (такий спосіб подачі матеріалу, за однією із версій, пов’язують із можливістю застосування учнями Ліхтенауера мнемонічного способу запам’ятовування інформації).”[14]  У фехтбусі містяться коментарі також і третьої особи – Рінке, котрі датуються п’ятдесятьма роками пізніше. Робота Рінке відрізняється від тексту Ліхтенауера, тому її легко ідентифікувати.[15]

У трактаті зазначено способи фехтування з мечем, пішки і верхи, в обладунках і без них.[16] Також зазначається що перший удар має велике значення у фехтуванні і надає певну перевагу. Ліхтенауер говорить, що тільки п’ять ударів з-поміж усіх інших слід використовувати в реальному фехтуванні і, за його словами, ці п’ять ударів є основою фехтувального мистецтва. Проте він виділяє 17 фехтувальних технік.  Також зазначається, що неможливо пояснити мистецтво фехтування словами настільки добре, як це можна показати наочно. Далі власне містяться рекомендації щодо техніки фехтування. Однією із них є примітка у якій зазначається, що кожен фехтувальник повинен стежити з обережністю за кроками і рухами суперника.

Богдан Гринчишин у іншій статті зазначає, що: “Дьобрінґер також розмірковує про переваги уколу перед ударом, до того ж описує запропонований Ліхтенауером поділ тіла противника на чотири уражувані зони.”[17] Німецька бойова традиція висвітлює Ліхтенауера першою особою, котра удосконалила мистецтво фехтування і заклала фундамент для майбутніх поколінь.

        Паралельно з виключно письмовим описом техніки бою, починає з’являтися і комбінований виклад інформації, така традиція починає розвиватися приблизно у 1430-х рр. Яскравим прикладом цього може слугувати фехтбух Ганса Тальхоффера (бл. 1410- після 1482 р.) Він родом із Швабії – Південної Німеччини. Особливість рукопису у тому, що ілюстрації супроводжуються коротким описом, який інколи упущений. Рукопис датується 1443 р. Фехтбух двічі перевидавався та частково перероблялася автором – у 1459 і 1476 рр. Ганс Тальхоффер розглядав фехтування на прикладах різної зброї – бойовим молотом, алебардою, списом, кинджалом, мечем. Значну увагу він приділяє фехтуванню на мечі. На його думку, колючий удар мав перевагу над рубленим і розглядався як основний спосіб ураження закутого в лати суперника. Проте незважаючи на згаданий факт, рекомендувалося завдавати цих двох ударів в комплексі.[18]

        На відміну від інших трактатів, цей рукопис містить у інструкцію, спеціально призначену для судового бою з вибором зброї, такої як з великими шипами, гачкуваті щити і для конкретної судової зустрічі між чоловіком і жінкою – a rock in a scarf.[19] Також Ганс Тальхоффер вважав оптимальною довжиною 1200–1370 мм для півтораручного меча з рубально-колольним ударом.[20]

        У Ганса Тальхоффера було багато знатних клієнтів, зокрема, герцог Еберхард I Вюртемберзький. Максиміліан І також мав великий інтерес до бою,  він був знатним фехтувальником і зображувався в боротьбі з мечем у книжці з турнірів.[21] Окрім вищезгаданого, невід’ємною особливістю та ознакою значущості трактату є те, що всі ілюстрації кольорові  і це видання єдине, у якому Ганс Тальхоффер приділив увагу не тільки мистецтву поєдинку, але й інженерним винаходам, які були призначені для облоги, оборони фортець і для польового бою. У тексті рукопису містяться рекомендації як правильно виготовляти запалювальні та вибухові суміші,

отруйні речовини.[22] Рукопис зберігається в Копенгагені, у колекції Королівської бібліотеки.

        Ще одним важливим джерелом для вивчення фехтувального мистецтва середньовіччя є рукопис італійця Фіоре де Лібері “Квітка битви” (Flos Duellatorum). Народився Фіоре де Лібері в середині XIV ст. в м. Сівідалі в Італії, походив із знатного роду, а отже, мистецтву фехтування почав навчатися у дитинстві. У зрілому віці вирушив удосконалювати свої вміння у німецькі землі. Будучи у зрілому віці, на початку 1409 р., Фіоре де Лібері почав писати знаменитий трактат. У 1410 р. фехтбух було завершено, а після цього відсутні будь-які згадки про Фіоре де Лібері.

        Рукопис містить ілюстрації з короткими римованими заголовками-поясненнями італійською мовою; докладно описано техніки володіння півтораручним та дворучним мечем, кинджалом та низкою інших видів зброї.На ілюстраціях рукопису зображені два персонажа: майстер і учень. Фіорі пише: “… малюнки розрізняються наступним чином. Майстри, які починають техніку (показують бойовий прийом), носять золоту корону на голові, тоді як їхні учні, які продовжують техніку, носять золоту стрічку під коліном.Майстри, які продовжують техніку, розпочату іншими майстрами, носять і корону на голові, і стрічку під коліном”.[23]

Фіорі де Лібері показує цікавий фехтувальний прийом, який мав би стати несподіванкою для противника – це метання меча в суперника. Значну увагу також приділено блокуванню ударів, там це представлено не блокуванням ударів грань в грань, а представленні власне способом завдання контрудару. Фіоре описує “схрещену систему захисту” як контрудар, який захищає від удару способом відштовхування клинка суперника своїм клинком. Такий удар виконувався лезом клинка того, хто захищається на площину клинка того, хто атакує. У цілому “ідеальний захист” це можливість запобігти удару суперника і у відповідь завдати йому свого.[24]

        Володимир Гуцул, у статті “Битва Тридцяти (26 березня 1351 р.):бойові практики і знаряддя рицарського договірного зіткнення та його рецепції у текстах і зображеннях другої половини XIV-XV ст.”висловлює думку, що фехтбух “Квітка битви” вирізняється “крайнім прагматизмом, якщо не сказати цинізм її порад, що дуже погано в’яжеться з романтичними уявленнями про рицарство. Борцівські захвати, удари ногами в коліно і пах, блокування зброї противника ногами та інші брудні трюки, котрі він радить

комбінувати із застосуванням шляхетної білої зброї, у “боях за бар’єрами” наглядно демонструють, що в середньовічному фехтуванні було мало елегантності, а в рицарських поєдинках, навіть договірних, ще менше протоколу і ритуалу.”[25]

        Іншою ґрунтовною працею середньовіччя у якій висвітлюється фехтувальна техніка є “Мистецтво гладіаторів” (“Dе arte gladiatoria dimicandi”) Філіппо Ваді. Вважається, що ця праця написана між 1482 і 1487 р.  Ваді ідентифікує себе мешканцем Пізи, можливо він служив Леонелло д’Есте  як губернатор Реджо і, пізніше, як радник Борсо д’Есте, що дало б йому широку можливість познайомитися з рукописами Фіоре в бібліотека Естенсе. Цей факт власне і частково пояснює схожість роботи Філіппо Ваді з роботою Фіоре де Лібері.

Особливістю трактату Ваді є те, що він використовує довший меч, а також приділяє значну увагу роботі ніг. Майстри фехтування завжди усвідомлювали, що фехтування не є статичною річчю і те, що ідеалізовані методи минулого не можуть бути придатними для сьогодення, а також те, що фехтування динамічно змінюється.Ваді – перший, то детально зупинився на ідеях темпу як вираження часу. Висловлює ідею про меццо темп (mezzo tempo), контратаку, яка перериває дію противника меншим, швидшим рухом.[26]

У фехтбусі “Мистецтво гладіаторів” Філіппо Ваді описав три основні прийоми захисту. Перший прийом це відбивання атаки ударом з низу. Другий – також відбивання атаки, але ударом знизу догори, піднімаючи меч з низької позиції і “схрещуючи” мечі, а третій тип це захист проти колючих ударів шляхом збивання за допомогою горизонтального бокового удару. Богдан Гринчишин зазначає, що “Ваді описав також використання прийомів “півмеча” (“mezza spada”) як форми захисту “схрещуванням” шляхом зближення для стримування ударів противника. Італійський майстер (вслід за Лібері) приділяє також увагу роботі ніг під час проведення бою. Зокрема, він показує спосіб роботи ніг під час “mezza spada”, називаючи його прогресивним, який передбачає згинання коліна ноги, яка поставлена вперед, при одночасному витягненні назад іншої ноги.”[27] Особливістю цього рукопису є також те, що інформація подається виключно текстово, а наприкінці міститься низка ілюстрацій. Та незважаючи на це, фехтбух є невід’ємним джерелом для вивчення мистецтва середньовічного бою.

Незважаючи на труднощі, які виникають під час дослідження фехтбухів, література такого залишається предметом наукових досліджень.

Список використаних джерел та літератури:

---

[1] Богдан Гринчишин, Клинкова зброя в системі озброєння давньоукраїнського воїна ХІІ – ХIV ст., (Львів: 2016), 28.

[2]Daniel Jaquet, Karin Verelst and Timothy Dawson, Late Medieval and Early Modern Fight Books:Transmission and Tradition of Martial Arts in Europe (14th–17^th Centuries). (Leiden – Boston: Brill, 2016), https://ia801905.us.archive.org/28/items/LateMedievalAndEarlyModernFightBooks/Late%20Medieval%20and%20Early%20Modern%20Fight%20Books.pdf

[3]Johann Keller Wheelock Matzke, Armed and Educated: Determining the Identity of the Medieval Combatant.(University of Exeter, 2011), 38.https://ore.exeter.ac.uk/repository/handle/10036/3729

[4]Brian Hunt, A Comparative Pictorial Study of the Wards and Techniques of the late 13th century Sword & Buckler Manuscript I.33, or Tower Fechtbuch.http://www.thearma.org/Manuals/I33-guards.html#.XE8MTVUzbIU

[5] Timothy Dawson, “The Walpurgis Fechtbuch: An Inheritance of Constantinople?”,The Trustees of the Armouries.Аrms & armour,Vol. 6 No. 1, (2009), 79.

[6]Randall Pleasant, The Guards of I.33 and Their Footwork and Cuts.http://www.thearma.org/essays/I33-guards-footwork.html#.XE8LR1UzbIU

[7]Brian Hunt, A Comparative Pictorial Study of the Wards and Techniques of the late 13th century Sword & Buckler Manuscript I.33, or Tower Fechtbuch.http://www.thearma.org/Manuals/I33-guards.html#.XE8MTVUzbIU

[8]Фруассар, Хроники. 1340-1350. (Санкт-Петербург: Ювента, 2012), 364.

[9]Manuscript I.33, or Tower Fechtbuch.http://schwertfechten.ch/html/i33/i33aen.html#07

[10]Manuscript I.33, or Tower Fechtbuch.http://schwertfechten.ch/html/i33/i33aen.html#08

[11]Manuscript I.33, or Tower Fechtbuch.http://schwertfechten.ch/html/i33/i33ben.html#18

[12]Manuscript I.33, or Tower Fechtbuch.http://schwertfechten.ch/html/i33/i33ben.html#24

[13]Manuscript I.33, or Tower Fechtbuch. http://schwertfechten.ch/html/i33/i33ben.html#25

[14] Богдан Гринчишин, Клинкова зброя в системі озброєння давньоукраїнського воїна ХІІ – ХIV ст., (Львів: 2016), 29.

[15]Johann Keller Wheelock Matzke, Armed and Educated: Determining the Identity of the Medieval Combatant.(University of Exeter, 2011),  22. https://ore.exeter.ac.uk/repository/handle/10036/3729

[16] Cod.HS.3227a or Hanko Döbringer fechtbuch from 1389, р. 3 http://www.thearma.org/Manuals/Dobringer_A5_sidebyside.pdf

[17]Богдан Гринчишин, “До проблеми фехтування у XIII-XVст.”, Воєнна історія України. Галичина та

Закарпаття, (Київ, 2014), 21.

[18] Сергей Ефимов, Сергей Рымша, Оружие Западной Европы XV-XVII вв. (Санкт-Петербург: Атлант, 2009), 222.

[19]Johann Keller Wheelock Matzke, Armed and Educated: Determining the Identity of the Medieval Combatant.(University of Exeter, 2011), 26.https://ore.exeter.ac.uk/repository/handle/10036/3729

[20] Богдан Гринчишин, Клинкова зброя в системі озброєння давньоукраїнського воїна ХІІ – ХIV ст., (Львів: 2016),  96.

[21]Daniel Jaquet, Karin Verelst and Timothy Dawson, Late Medieval and Early Modern Fight Books:Transmission and Tradition of Martial Arts in Europe (14th–17th Centuries). (Leiden – Boston: Brill, 2016), https://ia801905.us.archive.org/28/items/LateMedievalAndEarlyModernFightBooks/Late%20Medieval%20and%20Early%20Modern%20Fight%20Books.pdf

[22] Ю.Квитковский, “Благородное искусство боя,”Армии и битвы. № 11 (2009), 12.

[23] Сергей Жарков, Рыцари. Полная иллюстрированная энциклопедия (2016), http://loveread.ec/read_book.php?id=64950&p=136

[24] Там само.

[25] Володимир Гуцул, “Битва Тридцяти (26 березня 1351 року): бойові практики і знаряддя рицарського договірного зіткнення та його рецепції у текстах і зображеннях другої половини XIV-XV ст.”, Текст і образ: Актуальні проблеми історії мистецтва, Вип. 1(5), (2018), 17.

[26]Daniel Jaquet, Karin Verelst and Timothy Dawson, LateMedievalandEarlyModernFightBooks:TransmissionandTraditionof Martial Arts in Europe (14th–17th Centuries). (Leiden – Boston: Brill, 2016), 298 – 299. https://ia801905.us.archive.org/28/items/LateMedievalAndEarlyModernFightBooks/Late%20Medieval%20and%20Early%20Modern%20Fight%20Books.pdf

[27] Богдан Гринчишин, “Особливості ведення бою із застосуванням клинкової зброї в XIII – XV cт.”, Вісник Національного університету “Львівська політехніка”, № 784 Держава та армія, (2014), 13-17.