“В лѣто 6888 мѣсяца августа, приидоша вѣсти от Орды к великому князю Дмитрию и брату его князю Володимеру, якоже въздвизается на крестияны измаилетескыи род поганыи. Нѣкоему убо у них худу цесарюющу, а все дѣющю у них князю Мамаю, и лютѣ гнѣвающюся ему на великого князя и на всю Рускую землю. Се же слышавъ князь великыи Дмитрии Иванович, яко грядеть на нь сила велика татарьская, и собравъ многы вои, и поиде противу безбожных татаръ в землю их за Донъ, и бѣ ту поле чисто на усть рѣкы Непрядвы, и ту исъполцишася погании измаилятяне противу крестиянъ. И абие съступишася полкы обои; и бысть брань на долгъ час зѣло, и устрашить богъ невидѣмою силою сыны агаряны, и обратиша плещи на язвы, и погнани быша от крестиянъ и ови же от оружиа падоша, а инии в рѣцѣ истопошася, бещисленое их множество. А на съступи убиенъ бысть тогда князь Фёдоръ Бѣлозерьскыи и сынъ его князь Иванъ; а иныи князи и воеводы погнашяся по иноплеменницѣх; от страха божиа и от оружиа кристияньскаго падаху безбожнии татарове, и възнесеть богъ десницю князя великаго Дмитриа Ивановича и брата его князя Володимера Андрѣевича на побѣду иноплеменникъ. Сиа же сдѣяся побѣда князю великому мѣсяца септября въ 8, на Рожество святѣи богородици, в суботу. Князь же великыи Дмитрии съ братомъ своимъ съ княземъ Володимеромъ, ставъ на костех татарьскых, н многыя князи рускыя и воеводы прехвалными похвалами прославиша пречистую матерь божию богородицю, крѣпько брашася съ иноплеменници за святыя божиа церкви, за правовѣрную вѣру, за всю Рускую землю; а самъ приихалъ богомь храним въ столныи и великыи град Москву, въ отчину свою, съ своимъ братомъ Володимеромъ.”
Новгородський літопис.

8 вересня 1380 р. відбулась битва на Куликовому полі, вона ж Донське побоїще – крупна баталія між руськимим дружинами на чолі з князем Дмитром Івановичем та силами Золотої Орди під командуванням бяклербека Мамая. Рішуча перемога дружинників стала кроком до відновлення єдності уламків Київської держави, щоправда під іншим патронажем, та подальшому скиненню пануванню Орди.

Так, Дмитро у 1389 р., вперше не питаючи дозволу у ханського ярлика, передав княжий престол своєму сину Василю по заповіту. Хану нічого не залишалось, як признати владу нового князя, й відповідно новий порядок у відносинах Москви з Ордою, з якого випливала відсутність зовнішнього впливу на північноруські князівства. Володимир-Суздальське князівство назавжди стало володінням московських князів, що в свою чергу, привело до припинення боротьби з Тверським князівством за великокняжий престол. Почасти, князі московські, підтримуючи ту чи іншу сторону  в сусідніх князівтсвах, скидали князів, які мали ханські ярлики на правління. Виплата данини стала нерегулярною – з 1395 по 1412 рр. Ще люблять казати,  що дії дружин по відношенню до Орди набули не тільки оборонного, а й наступального характеру (ті ж походи 1399 та 1431 рр.). Люблять це описувати, як «процес падения Золотоордынского ига», культурно не згадуючи ні оборони Києва в грудні 1240 р. Данилом Романовичем, ні битви 1241-42 рр. за Волинь і Галич, ні дій короля Русі по організації Хрестового походу проти Орди, ні його ж війни 1254-55 рр. з Куремсою.

Але це деталі, повернемось до битви – деякі особи, оцінюючи події, люблять ще згадувати, мовляв «На Куликовому полі Дмитро погромив не Орду, а бунтівника Мамая, коли ж законним ханом Орди був Тохтамиш, за якого і воював московський князь». Звісно, це додає логіки в діях московитів, особливо якщо порівнювати це з діями іншого борця за неділиму Росію зразка ХІІІ ст., Олександра Невського, однак все дещо не так.

Номінальним очільником ординців на Куликовому полі був хан Мухаммед-Булак, який там і згинув. Інша справа, що Мамай, як бяклербек (головою адміністрації) і темником (тобто воєначальником вищої ланки), а головне більш досвідченим та підготовленим, реально керував ординськими військами. Так само, в багатьох походах Чингісхана командував не він, а Субедей, що однак не ставить під сумнів легітимність «повелителя води». Йдемо далі – і Мухаммед-Булак, і Тохтамиш були Чингізидами, але якщо перший був сином хана Абдуллаха та внуком великого Узбек-хана, за правління якого Орда досягла найбільшого розквіту. Тохтамиш був всього лиш сином Туй-Ходжі, тобто чингізида, який не удостоювався ханського титула. Таким чином, законним правителем Орди був саме Булак – син та внук ханів, а не Тохтамиш, син оглана.

Однак, на Куликовому полі ординці були повально розгромлені – в бою загинув сам хан (так чи інакше, після битви Мухаммед-Булак повністю зникає з історичних джерел), чого практично ніколи не відбувалось за історію монголських походів.

Список використаних джерел та літератури:

1. Літопис Руський (Київ: Дніпро, 1989): 591.
2. Крип’якевич І., Галицько-Волинське князівство (Київ, 1984): 174.
3. Пашуто В. Героическая борьба русского народа за независимость (XIII век). (Москва, Госполитиздат, 1956): 280.