Новий етап у розвитку війська та військової справи ознаменував собою зміни у зовнішніх ознаках мечів та їх духовного значення для середньовічної людини. Меч залишався одним із основних видів озброєння аж до XVII ст. У XIII-XIV ст. конструкція меча змінюється і пов’язано із двома причинами – еволюцією лицарського обладунку – у XI ст. поширюється кольчуга і кінець меча стає загостреним, щоб легше її пробивати, а для середини XIV ст. характерний перехід до пластичного обладунку, що у свою чергу зумовлює зміну конструкції меча, який став важчим, а доли меншими.[1] Іншою причиною стало те, що меч став в основному зброєю вершника[2], оскільки меч використовувався після того, як з бою виходив спис.[3] Підтвердження цієї тези ми можемо знайти у середньовічних хроністів. Зокрема про таку деталь згадує Жан Фруассар у “Хроніці”, а саме в Ам’єнському манускрипті – “Коли списи ламалися, вони вихоплювали з піхов мечі і билися відважно і завзято…”.[4] Мечі періоду 1050 -1350 рр. отримали назву романських, а мечі 1350-1550 рр. – готичні. Згадані мечі отримали загальну назву т. зв. “рицарський меч”.
У досліджуваний період були поширені два типи мечів – півтораручні та дворучні. Півтораручний меч інколи називали мечем-бастардом. Руків’я бастарда часто було розділене, що давало можливість орудувати мечем за допомогою як однієї, так і двох рук. Для багатьох бастардів характерною є наявність руків’я, яке не залишає місця для двох рук – ліва утримує тільки кінець руків’я.[5] Обидва ці мечі, півтораручні та дворучні, були двосічними. [6]Проте мали різну форму клинка. Ця характерна риса відображена у численних класифікаціях мечів середньовіччя.
Зокрема у цій роботі буде використано в основному періодизацію Еварта Окшотта.[7] У ній також береться до уваги форма навершя і хрестовин, або нижніх гард чи поперечин, як їх тепер прийнято називати. У середні віки цю частину меча називали хрестовиною, а вищезазначені терміни увійшли у вжиток лише у XVI ст.[8]
Для першої чверті ХІІ ст. характерною є зміна довжини і ваги меча – “можливо, вони були плодом уяви майстра, оскільки їх не можна класифікувати ні за періодами, ні за регіонами. Тому вид хрестовини середньовічного меча мало впливає на датування; форми, які, здавалося б, є ознакою кінця XV ст., можна зустріти ще в XII, а характеристики, властиві мечам XIII ст., – наприкінці XIV ст. Однак, незважаючи на величезні відмінності в деталях, усі вони вписуються в рамки основних типів, які використовувалися упродовж усього періоду між 1100-м і 1300 рр.”[9]
У середньому меч важив не більше трьох фунтів, а це близько 1.360 кг, а також меч був дуже збалансованим і цим нівелювалась його вага і тому ним було легко володіти. Також не слід забувати, що довжина і вага меча залежали від статури воїна. У другій половині XIV ст. стали популярними довгі, важкі мечі. Руків’я їх у довжину було близько семи дюймів і вони отримали назву півтораручні мечі, оскільки в бою їх можна було тримати як однією, так і двома руками.[10]
Як уже зазначалось, їх поява була зумовлена переходом до пластичного обладунку. Ставало важче завдати удару супернику у кінному бою, тому з кінця ХІІІ ст. подовжується руків’я, а з часом і сам клинок. Такий тип меча також називають сідельним[11]. Така назва зумовлена специфікою кріплення меча – до сідла і призначався він для кінного бою. Габарити меча – довжина 1.5 м, вага – 1.5-2 кг. Завдаючи удару, задіювалися обидві руки, а опускався меч однією, тому інша назва – півтораручний меч. Еварт Окшотт виділяє низку типів цих мечів. До першої групи, а саме в періоді з 1100 до 1350-х рр., ми бачимо два типи півтораручних мечів – типи ХІІа і ХІІІа.[12] Для ХІІа типу характерні такі ознаки – масивний клинок, який за формою нагадує клинки Ульфберта, але з більш загостреним кінцем та досить вираженим долом. Навершя має форму товстого диску, а хрестовина зазвичай пряма з розширенням на кінцях. Замість розбірливих релігійних гасел тут присутня велика кількість букв, що повторюються. Такий тип найбільше був поширений у 1180-1320-х рр. Мечі цього типу зображені у Біблії Мацієвського[13] (дод. 2), а також у ній репрезентовані майже усі види хрестовин, які використовувались упродовж ХІІІ ст.
Мечі ХІІІа типу найпопулярнішими були у період приблизно з 1280 до 1340-х рр. Це так звані “мечі війни”, масивна зброя, яку не слід ототожнювати з дворучним мечем. У таких мечів клинок завдовжки 36-40 дюймів (0.9 – 1 м), характерною рисою є довге руків’я – 6-8 дюймів (15-20 см) між вершиною і хрестовиною. Мечем такого типу завдавали ріжучих ударів з коня. Особливо поширеним тип був у німецьких землях. Але про такий тип особливо часто згадують і в англійських манускриптах, зокрема у псалтирі, переписаного для старшого сина Едуарда І Альфонсо – т. зв. “Псалтир Альфонсо”.
Півтораручні мечі другої групи за Окшоттом стосуються періоду 1350-1550 рр. Цікавими є такі типи та підтипи – XVа, XVIа, XVII, XVIIIc. Для підтипу XVа є характерним гострий клинок ромбічної форми в перерізі, клинок може бути як широким біля ефесу (5-6,5 см), так і вузьким (близько 3,5 см). Руків’я може досягати 25 см. Найцікавішим мечем такого типу можна вважати екземпляр з Тауера, бо частина його клинка під ефесом має товсті, зрізані під прямим кутом леза, і таким чином утворює рікассо – незагострену частину клинка. Ця особливість конструкції дає можливість схопити лівою рукою меч під хрестовиною, щоб завдати удару двома руками укороченим клинком в ближньому бою.[14]
Підтип XVIа – клинок широкий біля ефесу та звужується по всій довжині із загостреним вістрям. Досить довге руків’я, добре виражений діл – у середньому займає 1/3 довжини клинка. Усі вцілілі екземпляри цього підтипу не можна однозначно датувати – їх хронологія – від 1300 і до 1450-х рр.
У XVII типі за Окшоттом клинок звужується до вістря. На деяких відомих екземплярах є неглибокий діл у верхній частині клинка і завжди довге руків’я. Найчастіше саме цей тип меча зображено на англійських скульптурах 1355-1425 рр. Особливістю клинка є те, що він призначений виключно для завдавання колючих ударів. Мечі цього типу важчі у порівнянні з попередніми – близько 2.5 кг (на противагу 1.6-1.8 кг).
Підтипу XVIIIc характерні такі ознаки, як широке і масивне лезо; довжина клинка зазвичай 85-88 см. На середині руків’я, ближче до хрестовини, видніється помітна опуклість. Такий підтип мечів був особливо характерний для італійських земель.
Наочно дослідити півтораручні мечі можемо у відділі Львівського історичного музею – Музеї Арсенал. Андрій Прокіп у статті “Колекції мечів музею “Арсенал”[15] зазначає про шість півтораручних мечів. Перший з них датують XV ст. і походить він з німецьких земель. Клинок меча звужується до вістря, двосічний з трьома вузькими долами з обох сторін. Загальна довжина меча сягає 123, 3 см, а безпосередньо клинка – 96 см.
Інший півтораручний меч з колекції музею також двосічний, зі звуженим до вістря кликом, на якому помітні сліди від таушування золотом. Датується кінцем XIV – поч. XV ст. Меч музею подарував граф Агенор Голуховський.
Меч невідомого походження підтипу ХVІа з фондів Львівського історичного музею
Третій меч датується початком XV ст., також двосічний, однодільний, на клинку клейма таушовані золотом. Загальна довжина меча – 112 см.
Наступний екземпляр із колекції – двосічний меч кінця XIV ст. з однодільним клинком. Діл займає 1/2 довжини клинка. Загальна довжина меча – 122 см, а довжина клинка – 93,6 см. Два інші півтораручні мечі датуються поч. XVI ст.
У колекції Рівненського краєзнавчого музею також є цікавий для нашого дослідження екземпляр. Меч був знайдений у 1942 р. на території Рівненської області. Клинок двосічний, звужується від хрестовини до вістря, діл відсутній. Клинок можна віднести до підтипу XIIIa за Окшоттом. Загальна довжина – 116 см, клинок – 90 см. Датують меч періодом XIV-XV ст.[16]
Дослідити поширення півтораручних мечів на території сучасної України можемо за допомогою дослідження Богдана Гринчишина. На території Галицько-Волинської держави в основному були поширені два підтипи мечів за Окшоттом – ХVІа і ХІІІа. Останнього підтипу мечі є характерними для ХІІІ – ХІV ст. Мечі підтипу ХІІІа знайдені у річці Ропі на Прикарпатті, а також Тарнові під час ремонту ратуші, у Городку над Бугом. У колекції музею Арсенал у Львові міститься меч такого типу. Загальна довжина – 110.2 см. Клинок – 87.6 см, звужений до вістря, двосічний, з долом у верхній частині. Багато знахідок мечів такого плану на території Галицько-Волинської держави свідчить про розвиток військової справи у тогочасних європейських тенденціях.
До підтипу ХVІа, який був поширений з другої половини XIV ст. до першої половини XV ст., належить екземпляр невідомого походження (дод.6), що датується 1300-1450-х рр. і міститься у колекції Музею Арсенал у Львові. Загальна довжина – 104,5 см, а клинок – 75,2 см.[17]
Отже, півтораручні мечі були досить поширені як у Західній, так і у Центрально-Східній Європі. З плином часу та з урахування специфіки регіону у них були певні відмінності, які були спричинені розвитком військового мистецтва.
Список використаних джерел та літератури:
[1] Борис Мельник, “Меч”, ЛІМ “Наукові записки”, № 1, (1993): 102.
[2] Вячеслав Шпаковский, История рыцарского вооружения. (Москва: Ломоносовъ, 2013), 134.
[3] Мэттью Беннет, Джим Брэдбери, Войны и сражения Средневековья 500 – 1500 гг. (Москва: Эксмо, 2006), 34.
[4] Фруассар, Хроники. 1340-1350. (Санкт-Петербург: Ювента, 2012), 71.
[5] Богдан Гринчишин, Клинкова зброя в системі озброєння давньоукраїнського воїна ХІІ – ХIV ст., (Львів: 2016), 70.
[6]Альфред Хаттон, Меч сквозь столетия. Искусство владения оружием. (Москва: Центрполіграф, 2006), https://www.e-reading.club/chapter.php/1024120/3/Hatton_-_Mech_skvoz_stoletiya._Iskusstvo_vladeniya_oruzhiem.html
[7]Эварт Окшотт, Оружие и воинские доспехи Европы. С древних времен до конца Средневековья. (Москва: Центрполиграф, 2009), 215-269.
[8]Эварт Окшотт,Археология оружия. От бронзового века до эпохи Ренессанса. (Москва: Центрполіграф, 2004), https://www.e-reading.club/chapter.php/1002763/17/Okshott_Evart_-_Arheologiya_oruzhiya._Ot_bronzovogo_veka_do_epohi_Renessansa.html
[9] Там само.
[10]Эварт Окшотт, Рыцарь и его доспехи. Латное облачение и вооружение
[11] Борис Мельник, “Меч”, ЛІМ “Наукові записки”, № 1, (1993): 102.
[12]Эварт Окшотт,Археология оружия. От бронзового века до эпохи Ренессанса. (Москва: Центрполіграф, 2004), https://www.e-reading.club/chapter.php/1002763/17/Okshott_Evart_-_Arheologiya_oruzhiya._Ot_bronzovogo_veka_do_epohi_Renessansa.html
[13] Біблія Мацієвського – рукописна Біблія, створена на замовлення короля Франції Людовіка IX Святого. Створення рукописи відносять до 1240-1250 р. До 1608 р. зберігалася в збірці Архієпископа гнезненського і примаса Речі Посполитої кардинала Бернарда Мацієвського, унаслідок чого і отримала назву “Біблія Мацієвського”. Її також називають Біблією Людовика IX або Біблією Хрестоносця. У англомовній традиції книгу часто називають Біблією Моргана (за прізвищем її дослідника і перекладача).
[14]Эварт Окшотт, Оружие и воинские доспехи Европы. С древних времен до конца Средневековья. (Москва: Центрполиграф, 2009), 249.
[15] Андрій Прокіп, “Колекції мечів музею “Арсенал”, ЛІМ “Наукові записки“, № 8, (1999), 52-62.
[16] Александр Стрельченко, “Средневековый меч с Западной Украины”, Історія давньої зброї. Дослідження 2014 р., (2014): 216-226.
[17]Богдан Гринчишин, “Знахідки середньовічних мечів як важливе джерело до вивчення військової справи в Галицько-Волинській державі ”,Історія давньої зброї. Дослідження 2014 р., (2014): 89-95.
[18] Фотоархів автора.
Львівський історичний клуб 