Поки Соломон бився з маврами, надворі була весна 536 р. Ревні та не особливо християни, а також всякого роду аріанці збирались святкувати Великдень. Святкувати його збиралось і ромейське воїнство на чолі з Соломоном. Коли євнух увійшов в міський храм та зайняв своє місце поряд з охороною, навряд він взагалі міг подумати про те, що в церкві знаходяться люди, котрі готові його вбити тут і зараз. Але Соломону повезло: убивці виявились малодушними кретинами, які замість того, аби нанести смертельний удар полководцю, соромливо стояли на своїх місцях та обходили спину євнуха. Зрештою, горе-кіллери не тільки не виконали завдання, а й вирішили втекти з Карфагену, поки живі-здорові.

Читач, переглянувши це, задасть резонне питання – кому прийшла в голову ідея вбити Соломона? Адже наш герой показав себе талановитим полководцем, і нічим себе не заплямував. Для відповіді, нам потрібно вернутись на два роки раніше, в той час, коли рухнуло Вандальське королівство. В ході битви при Трикамароні ромеї увірварись до вандальського табору, знайшли там жінок і дочок ворогів. Довгочасним результатом цього стала поява великого числа змішаних римсько-вандальських сімей. Вандальські дами з часом почали підмовляти своїх чоловіків-римлян захопити ті земельні ділянки, якими спочатку володіли їх родичі-вандали. Соломон мав на це протилежну візію. Він, як і кожен поважаючий себе полководець, вважав, що боєць може взяти собі будь-яке рухоме майно, включно з рабами. Але не землю, яка ставала власністю імператора та Риму. Невідповідність поглядів командира та солдатів стане першою ознакою бурі, що насувалась.

Іншою важливою проблемою було те, що в ромейській армії ще з IV ст. був сильний германський елемент. Германці, в більшості, були за віросповіданням аріанцями. Ця секта не викликала в римлян великої любові ще з часу Нікейського собору 325 р., де аріанство вкупі з самовільною кастрацією духовенства, було заборонене. Ситуацію змінив Собор 341 р., який все ж признав секту – проблема була в тому, що він не ніколи не визнавався Вселенським. Зрештою, станом на VI ст. Юстиніан І заборонив аріанцям проводити служіння. Проблема стала актуальнішою по закінченні Вандальської війни, адже германці після неї не зникли в повітрі. Навпаки, вони втсупали у військо Імперії, а з їх числа формувались окремі загони, що відправлялись воювати на західні та східні рубежі Риму, що відновлювався. Один такий загін мав нести службу на острові Лесбос в Егейському морі, але псеред нього піднялось повстання, й всі 400 вандалів відправились назад, в Аврасію, де не так давно Соломон шукав генеральної битви з царем Явдою. Саме в середовищі германських бунтівників виникла ідея вбити намісника та покінчити з імперським володарюванням в Африці.

Як відомо, спроба замаху була невдалою, але довго євнуху не прийшлось радіти. Дізнавшись про підготовку повстання, Соломон намагався закликати бунтівників до голосу розуму. Спочатку все йшло не так погано, але в один момент бунтівні солдати перейшли межу та направились до резиденції Соломона. Намісника вони там не знайшли, зате мученицьку смерть прийняв Феодор, командувач гвардії ескубіторів (який відмітився того ж року з маврами ). Соломон втік до найближчої церкви, де просидів увесь день, будучи оточений бунтівниками. Варто додати, що германці недобросовісно охороняли намісника, тому вночі він із наближеними втік з храму в бік карфагенських причалів, сів на човен та покинув місто. Розуміючи, що тепер він не може розраховувати ні на кого в Африці, Соломон відправив гінця в Нумідію, аби дізнатись чи є на континенті сили, вірні Імперії. Сам же командир відправився до людини, яку він змінив на посаді командуючого силами в Африці – євнух відправився до Велізарія, що на той час був в Сицилії, в Сіракузах.

Прославлений полководець, недовго думаючи, взяв близько сотні солдат самого Соломона й відправився з цією компанією кораблем до Карфагену. Поки лоялісти були відсутні, повсталі встигли багато чого спаскудити. Вони обрали вождя на ім’я Стоца, який колись служив у візантійській армії. Той швидко утворив власну армію з дезертирів-римлян, вандалів та рабів-утікачів, й на чолі цієї зграї (не меншою за 8 тис. осіб) направився до Карфагену. Як і ВелізарійЮ Стоца розумів: хто володіє Карфагеном з його неприступними стінами, той володіє Африкою. Однак, якщо очільник повсталих сподівався, що вірний імператору гарнізон відкриє перед ним ворота, він суттєво помилявся. Офіцер Феодор Каппадокійський, який командував гарнізоном принципово відмовився це зробити.

І саме в цей момент до міста прибув Велізарій. Так, він не був на чолі переможної армії, а супроводжувала його сотня бійців. Але одне ім’я прославленого воєначальника заставило налякатись бунтівників настільки, що вони одразу ринулись в Нумідію. Велізарій настиг їх біля міста Мембреса що знаходилось на відстані в 350 стадій (близько 64 км) від Карфагену. Повсталих було істотно більше, ніж лоялістів, але останніх вів у бій не абихто. Ромеї атакували, коли сонце світило повстанцям в очі. Ефект виправдав очікування: бунтівники або загинули, або втекли в Нумідію. Результат зіпсував тільки живий Стоца, який теж був міцним горішком та зумів розпалити полум’я повстання вже в самій Нумідії, переконавши більшу частину місцевого особового складу перейти на його бік, а командирів просто прикінчити. Прокопій Кесарійський вважає, що ватажок міг перетягнути на свій бік близько двох третин всіх візантійських військ в Африці. І протистояти їм не було кому. Велізарія та Соломона до того часу не було в Африці, оскільки перший відправився по справах (згодом уточнимо, яким) в Італію, а інший… Соломона відкликали в Константинополь. Попри дуже хороший початок, Соломон все ж не справився із своїм завданням, допустивши постання. Юстиніану це не покращило настрій, та він замінив євнуха своїм двоюрідним братом Германом.

По прибутті в Африку, Герман проявив себе ще більш умілим воєначальником та дипломатом. Йому вдалось полишити Стоцу більшої частини союзників простим та дієвим способом: він виплатив римським воїнам жалування, через брак якого немало солдатів приєднались до повстання. Тих бунтівників, що залишились, Герман розбив біля міста Скале Ветерес весною 537 р. Стоца і на цей раз зумів врятуватись, вже в Маританії, пізніше одружившись на доньці одного з місцевих ватажків. З ним ми ще раз зустрінемось в наступних частинах нашої розповіді.

А тим часом в середовищі ромеїв приймались нові важливі рішення. За рішенням імператора, Герман, після зразкового виконання покладених на нього завдань, офіційно був призначений намісником Карфагену. Однак для Соломона, відкликаного в Константинополь, це було далеко не завершення кар’єри. Незважаючи на невдачі євнуха, Юстиніан пробачив полководця та нагородив його титулом патрикія.

Так чи інакше, роль Соломона на історичній арені ще не була відіграна до кінця. Йому ще прийдеться повертатись в Африку.

Список використаних джерел та літератури:

1. Васильев А., История Византийской империи. Том 1, Время до Крестовых походов до 1081 г. (Санкт-Петербург: Алетейя, 1998): 202.
2. Диль Ш. История Византийской империи (Государственное издание иностранной литературы, 1948): 167.
3. Диль Ш. Юстиниан и Византийская цивилизация в VI веке.  (Санкт-Петербург.: 1908): 687. Отримано доступ 31 серпня 2020, URL: https://azbyka.ru/otechnik/Istorija_Tserkvi/yustinian-i-vizantijskaja-tsivilizatsija-v-6-veke/
4. Лиддел Гарт Б. Энциклопедия военного искусства. (Санкт-Петербург: АСТ, Терра Фантастика, 2003): 656.
5. Прокопий Кесарийский. Война с персами. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Prokop/framepers11.htm
6. Прокопий Кесарийский. Война с вандалами. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Prokop/framevand11.htm
7. Прокопий Кесарийский. Война с готами. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Prokop_4/text11.phtml?id=13012
8. Феофан Исповедник. Летопись византийца Феофана от Диоклетиана до царей Михайла и его сына Феофилакта. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада,отримано доступ 31 серпня 2020, URLhttp://www.vostlit.info/Texts/rus2/Feofan/text4.phtml?id=9630
9. Феофан Споведник. Хронография. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 31 серпня 2020, URL:http://www.vostlit.info/Texts/rus2/Feofan_2/frametext1.htm.