Візантійський історик Пріск Панійський мешкав в період створення і піднесення на теренах імперії політичної, наукової, та літературної думки. Основною причиною цього була політика імператора Феодосія ІІ (401–450 рр.), що був вихідцем зі старої однойменної династії ще часів Західної Римської імперії. За свою любов до науки від сучасників він отримав прізвисько Каліграф. За сприяння імператора  в 425 р. було відкрито Константинопольский університет, та ряд інших вищих шкіл. Підтримував він і правничі реформування, видавши власний звід кодексів. Політичними справами Феодосій цікавився мало, тож спирався на родичів і префектів окремих провінцій, що сприяло посиленню самостійництва останніх.

Про ранні роки життя Пріска відомо надзвичайно мало, очевидно що його життєпис міг існувати в пізніших візантійських хроніках і був втрачений в часі падіння столиці від хрестоносців чи Османів. Народився він в торговому містечку Паніон, що знаходилось на у Фракії. Фракія — частина Ойкумени на Балканах, що виходила одразу до Егейського, Мармурового і Чорного морів. Таке периферійне розташування сприяло створенню сприятливого культурного середовища. Як виходець з багатої сім’ї, Пріск отримав хорошу філософську освіту в столиці і згодом славився красномовством.

Вступивши на державну службу, належав до свити наближеного префекта Максиміліана, що відповідав за зовнішньополітичні відносини держави. Доленосною подією в житті історика стала його участь в посольстві 448 р. до вождя гуннів Атілли, що мав ставку в Паннонії. Паннонія була дикою територією, що більшою мірою зараз перебуває в територіальних межах Угорщини. Виконуючи роль писаря, Пріск Панійський вів особистий щоденник. На основі цих фрагментальних записів він витворив “Візантійську історію і діяння Атілли”.

Будучи майстерним дипломатом, Пріск не постраждав і після смерті Феодосія ІІ, коли на престол зійшов колишній сенатор Флавій Маркіян. Пріск в цей час був задіяний в дипломатичній грі з синами франкського короля Хільдеріка І (один з них був за союз з Атіллою, інший — проти). Участь у цих переговорах представників Візантії пояснюється бажанням зберегти контроль над Римом. Тільки владнавши складну ситуацію на заходних теренах, життю Пріска задало новий напрям — Близький Схід і Африка. Цьому сприяла його давня дружба з Максиміліаном. В Дамаску саме відбувались переговори між стратигом Ардавуром і арабськими воєначальниками, які звісно висували активні територіальні претензії. В Єгипті, де вплив імперських чиновників був значно слабшим, пустельні кочовики нубійці здійснювали напади на гарнізони і поселення. Давні колеги і тут постарались — відбувся вигідний обмін полоненими і “вічний мир”.

Плани були перервані раптовою смертю Максиміліана в 453 р., скориставшись якою, кочовики знову завдали удару. Пріск втікає в неспокійну Александрію, де тривають виступи монофізитів. Будучи людиною вже немолодою, дипломат повертається до Константинополя. Тут він знаходить роботу штатного радника при одному з імператорських вельмож. На цьому закінчились неймовірні пригоди фракійця з Паніону і весь короткий залишок життя, а воно завершилось біля 470-х рр., історик впорядковував плоди свого бурхливого життя: по–сучасному, присав мемуари.

Плодом його праці і стала згадувана вище “Візантійська історія і діяння Атілли“, що інколи фігурує під назвою “Готська історія”. Збереглась вона до наших днів фрагментарно і то завдяки цитуванню Йорданом чи Костянтином Багрянородним. Спробуємо коротко схарактеризувати її уривки етнографічного характеру, увагу на яких акцентує візантиніст В. Латишев. Події твору обмежені часовими рамками з 411 до 472 року. Пріск старається подати дипломатичний аналіз передумов посольства: характеризує політичну могутність і загрозу гуннів в 430-50 рр., а також Атіллу як кагана–лідера що налагодив відносини з вандалами і франками. Поява такого союзника у Феодосія ІІ, зазначає Пріск, зробила би навколо західного кордону своєрідний щит від інших племен. В іншому випадку посол мав будь–якою ціною зліквідувати вождя, що й відбулось. Автор описує мудрість і розважливість останнього, що таки погодився на договір і забув “маленьку неприємність”. В баченні Пріска Атілла є багатогранним — ласим на багатство і віроломним в клятвах, але надзвичайно справедливим і рішучим. Побутовий фон оповіді в даному випадку для нас істориків є значно важливішим, ніж дипломатичні хитрощі. Автор описує доволі високий рівень облаштування життя вождя, його дружини і свити. Найбільше мені, як студенту, запам’яталась згадка про стіл із ситними наїдками і винами. І сенс там далеко не в їжі, а в зображенні застільної культури середньовічних дипломатів. Очевидно, що Візантійська імперія вже тоді мала чітку ієрархічну структуру послів, про що знав і Атілла. Посольство високого рангу було прийнято з честю. Вони вели переговори на рівних, будучи на конях і особисто з вождем, або посередник з посередником. Пріск був писарем, тому виконував таку роботу  нижчих рангом помічників. Не зважаючи на спробу вбивства (одразу згадується вислів “візантійська віроломність”), дипломати були недоторкані. Описується і обмін подарунками “чим багаті” — золото від імператора, коні і хутра від Атілли.

P.S.: в якості підсумку, хотілось би подати власне ставлення до творчості Пріска Панійського. Для мене безперечним плюсом є присутність автора під час описуваних  подій, що додає точності та достовірності. Варто похвалити і прискіпливість (чи то любов до деталей), з якою чудово описано побутове тло дипломатичної місії. Дуже цікавою є й біографія Пріска, яка місцями схожа на пригодницький фільм з хорощим кінцем. Ні в якому разі не вихваляю автора, який місцями видається дуже хвалькуватим, що можливо характерно для епохи. Він приписує собі багато з успіхів посольства, хоча реально він — звичайний писар у великій дипломатичній грі.

Список використаних джерел та літератури:

1. Приск Панийский, “Готская история”, Восточная Литература: средневековые источники Востока и Запада, режим доступу: www.vostlit.info/Texts/rus/Prisc
2. Зинаида Удальцова, “Мировоззрение византийского историка V в. Приска Панийского, Византийский временник т. 33
3. А. Козлов, “”Византийская история” Приска Панийского как памятник классического исторического нарратива”, режим доступу: elar.urfu.ru/bitstream/10995/3298/1/dails-2015-15-13.pdf