У різні роки VI ст. в Константинополі були на слуху два створіння Божі на ім’я Порфирій. Чим же вони привернули увагу непідкупного столичного люду?

Перше створіння було людиною – цей Порфирій був одним з найкращим візничим за всю історію столичного Іподрому. Принаймні, нікому із його конкурентів не вдавалось бути удостоєним семи статуй в місті, продовжуючи при тому спортивну кар’єру. Цей кучер вважався столичною публікою ледь не напівбогом, а дві найбільші партії, венети (сині) та прасіни (зелені) домагалися його прихильності. Сам Порфирій мав настільки беззаперечний авторитет, що почергово виступав від обох сил. Про нього писали: “Всі ті нагороди, які в усі часи отримував нарізно, мають зібрати воєдино – лише тоді склали б йому належний дар “. Піком його діяльності стане участь у політичних зрушеннях Імперії – погрому в Антіохії 507 р. та подавлення виступу коміта федератів Віталіана в 515 р., де спортсмен підтримав чинного імператора Анастасія І.

Друге ж створення було чудовиськом, яке нагадувало кашалота і також звалось Порфирієм (мабуть, через колір). Цей Порфирій ні в яких перегонах участі не брав, зате успішно тероризував акваторію Константинополю. Стверджується, що він півстоліття ганяв або взагалі топив ромейскі судна, попутно ліниво закушуючи дельфінами. Якось Порфирій наплив на чергову зграю дельфінів, частиною їх перебив, частиною розполохав. Але в процесі обіду монстр не звернув уваги, як опинився викинутий на берег, де благополучно і застряг. Тут його і наздогнала помста озлоблених рибалок, які, дізнавшись про те, що страховисько застрягло на березі, прийшли до нього із сокирами і мотузками. Люди витягли Порфирія далі на берег і старанно розрубали на частини. Хтось із месників порахував, що частинами Порфирія можна пообідати, хтось поцупив свою частку й відніс додому.

Загалом, задоволені виявились усі. Крім Порфирія.

За мотивами “Хронографії” Іоана Малали