Зпосеред всього, ми завдячуємо швейцарцям і за першу спробу систематизації знань про флору і фауну. Першим спробував це зробити вихідець із кантонів Конрад Геснер у 1551 р. Нижче пропонуємо енциклопедичний опис відомостей про слонів – або принаймні того, що про них уявляли в ХVI ст.:

“Слон абсолютно чорний, лисий, спина його тверда, живіт м’який, шкіра зморщена. Складками на животі вони ловлять мух і інших настирливих комах. Слони можуть шкіру розслабити, а потім знову зморщити, в складки потрапляють комахи, вони їх стискають і вбивають. Повідомляють, що у слонів подвійне серце, немає жовчі, а легкі дивно великі.

Доживають вони, за деякими відомостями, до 200 років, за іншими навіть до 300. Деякі автори називають і 500 років. Аристотель вважає, що до 120.

У слонів прекрасна пам’ять. Якщо їх хтось образить, вони це запам’ятають і помстяться навіть через багато років. Білий одяг так ненавидять, що приходять в лють від одного лиш виду.

Слон повністю піддається приборканню. Він може потрапляти каменем в зазначену ціль, а також писати, читати, танцювати і грати на барабані може навчитися так ідеально, що просто повірити неможливо.

Слони неймовірно люблять свою батьківщину, і, якщо їх відвозять в чужу країну, вони ніколи не забувають рідних місць, так зітхають і сумують за своєю країні, що від сліз і страждань втрачають розум і вмирають.Такого великого і страшного звіра може спонукати до втечі дрібна і незначне тварина як миша.

Якщо ж використовують слона у війні, то перед боєм дають йому напитися вина, тоді він стає сміливим….”

Читачу, який не звик до екзотики, автор пропонує епічний спосіб ловлі тварини. Так: “Слони сплять стоячи. Вони такі великі і важкі настільки, що не можуть просто лягти і особливо піднятися. Але весь час стояти важко, тому вони спираються на стовбури дерев, щоб трохи відпочити. Цим користуються мисливці: підкрадаються до сплячого слона, підпилюють стовбур, слон падає, не може піднятися, тут-то вони його і ловлять.”

Слона ненавидять дикі бики і жахливий мерзенний звір – носоріг, з яким слон бореться за пасовиська. Носоріг нижче слона, а на носі у нього дуже гострий ріг, твердістю і гостротою не поступається залізу, який він точить об скелі перед битвою. А слон точить свої бивні про дерева. Носоріг пригинає голову до землі і нападає на слона, розпорюючи йому живіт. Але якщо він не потрапить відразу в м’яке місце живота, то слон розриває його своїми бивнями, хоча шкіра носорога настільки тверда, що витримує навіть постріл. Ось настільки потужний удар у слона. Борючись за пасовища, нерідко обидва опиняються розпоротими і знаходять смерть в битві.”

Однак все поперднє перевершують способи експулатації слона в хазяйстві: “На ньому можна їздити, можна орати землю, можна використовувати для війни. Бойовий слон закутий в залізну броню, на спині у нього поміщаються цілих чотири людини: один бореться в правиці, а один в ліву, третій вперед і четвертий назад. Слон дуже сильний і може розчавити ворога. Збруя не потрібна – він повністю управляється голосом. А якщо хтось із наїзників зі слона впаде, то слон піднімає його хоботом й посадить назад. У Мавританії піші воїни роблять собі з міцної слонової шкіри обладунки та щити…”

Процитовано з “Historiae animalium” (1551)