Коли чуємо словосполучення “клаптикова імперія”, на думку приходять рафіновані приклади таких об’єднань – Автро-Угорщина або Священна Римська імперія. В схожому становищі було Західнофранкське королівство в Х ст.

Так, від початку Х ст. його центральна династія, засновником якої був Роберт Сильний, маркіз Нейстрії, поступово піднялась в структурі каролінзької системи управління, в якій влада передавалась від батька до сина. Її тодішній очільник, граф франків Гуго Великий, одружив своїх дітей як король; як імператор Заходу, він надіслав до Папи Римського свого протеже – єпископа Орлеану. Гуго Капет надав своєму сину Роберту (мова про якого йшла раніше: https://lvivmedievalclub.wordpress.com/2020/08/15/володимир-лагодич-шлюбна-політика-ро/) освіту в Реймсі – місті, в якому знаходилась священна чаша з єлеєм.

На момент смерті Гуго Великого, в 956 р., три його сини були неповнолітніми. Як і після смерті Людовіка ІV, останнього західнофранкського монарха з династії Каролінгів, в 954 р., сиріт взяли під захист їх дядька по материнській лінії. Були дотримані звичаї наслідування, прийняті вищою знатт.; Герцогство Бургундія перейшло до молодшого брата Гуго Капета, Еда; сам Гуго Капет, як старший серед дітей, отримав домен предків Роберта – герцогство Франція, ставши таким чином першим серед місцевих нобілів. Фактично, герцог франків Гуго став королем, взявши на себе відповідальність за піддані йому королівства, кожне з яких об’єднувало певний народ – Бургундії, Нормандії, Фландрії, Анжу, Аквітанії, Гасконі, Тулузи.

Для того, аби підкорити собі завойовані народи, Каролінги старались повсюди поселити франків, довірити їм всі адміністративні та церковні посади (як на землях саксів, під час та після воєн Шарлеманя 772-804 рр.). Аби зробити ці зв’язки більш надійними, в завойовані землі направляли проживати васалів Карла Великого, або Людовіка Благочестивого, що займали пасиди маркграфів, або ж церковні кафедри. Проте, доля франків в керівничих групах на місцях істотно залежала від регіону Імперії. Поглянувши на його західну частину в середині Х ст., можна було розрізнити дві несхожі одне на одного регіони, що поділялись смугою, яка йде через Галлію зі сходу на захід. Визначалась вона наступним чином:

• Від Турню на Соні – зі сходу;
• До південного берегу гирла Луари.

Протягом століть на більшій частині півночі панують франки. На півдні цей процес проходив повільніше, де залишки римської культури породили специфічні форми відносин. Цей дуалізм залишиться характерним для Франції і в подальшому.

В результаті великого переселення народів в епоху Раннього Середньовіччя, бретонці осіли в Армориці – північно-західній частині Галлії. Франки, які так і не змогли підкорити бретонців, на початку ХІ ст. вважали їх дикунами, що продовжували сповідувати аріанство. Захопивши в 790-х рр. східну частину області, франки створили Бретонську марку, включивши до неї міста Тур і Ренн. Однак, вона не проіснувала довго – вже в 851 р. Карл ІІ Лисий уклав договір з правителем області Еріспо, проголосивши таким чином утворення Королівства Бретань.

Пізніші переселення та завоювання привели в регіон норман, і саме в результаті їх вторгень в кінці ХІ ст., на уламках Імперії Каролінгів утворились нові утворення. Довірена предкам Гуго Капета, марка перетворилась в герцогство, через протистояння на Луарі та Сені. Потрапивши у Х ст. в залежність від герцогів Нормандії, Бретань стала частиною централізованої Франції лише в ХVI ст.

Річард, граф Отену, очолив боротьбу проти набігів норман, отримавши над ними, отримавши перемогу над ними в районі Луари у 864 р. Завдяки цьому, франкьскі королі визнали його владу як маркіза над усіма іншими графствами регіону.

Політика шлюбних союзів, яка проводилась герцогами Франції, завершилась включенням Бургундії до їх домену. Як спадкоємець свого дядька, король Роберт ІІ Благочестивий захопив герцогство. Однак Бургундія зберегла свою ідентичність – вона перейшла до його молодшого сина, теж Роберта Сильного, який в акті від 1053 р. чітко визначив свою владу:

“По смерті мого батька, короля Франків, я правив як герцог в королівстві Бургундців, тісно, міцніше інших прив’язане до корони Франції…”

– що вказує на специфіку зв’язків між королівським доменом Капетингів та Бургундією. Не забуватимемо при тому, що в 1053 р. королем Франції був старший син Роберта ІІ, Генріх І.

Кровні зв’язки визначили і долю Фландрії – другої з марок, створеної для оборони від вихідців з півночі у 863 р. Трьома роками раніше, її перший граф, Балдуїн І Залізна рука вкрав сестру Карла ІІ Лисого, Юдіф. Однак, західнофранкського короля лякала більше цілісність його володінь – Балдуїн погрожував укласти союз із норманами, що й сприяло тому, що Карл дозволив його шлюб із своєю сестрою, утворивши таким чином нову гілку Каролінгів – Балдуїніди. Станом на 950 р. його прямий нащадок, Арнульф, втягнувся в міжусобиці – воював з першим герцогом Нормандії Роллоном, приєднав до свого наділу аббатство Сент-Бертен.

Наступне герцогство, Нормандія, виділилось внаслідок потреби “поселити” завойовників. За умовами договору, укладеного в Сен-Клер-сюр-Епт у 911 р., вождь вікінгів Роллон після свого охрещення отримав від західнофранкського короля Карла ІІІ Простуватого повноваження по всій території церковної провінції міста Руан. Характерно, що на цьому прикладі чітко видно, як нові політичні структури опираються на старі імперські.

В подальшому, Роллон відновить римські стіни в провінційній столиці. Однак, на початок Х ст. володар Руану все ще залишається “людиною герцога франків”. Вже його внук, Річард Безстрашний, у 940-х рр. титулуватиме себе “маркізом Нормандців”, прийнявши звання герцога, коли натомість герцогство Франції буде залишатись частиною королівства франків. У 1015 р. його син Річард ІІ назве себе “герцогом і патрицієм”, утвердивши таким чином право управляти церквою на місцях та ставити своїх графів. На той же час, герцогство Нормандія розширилось за рахунок Бретані.

Ці геополітичні зміни описує Дудон із Сен-Кантену. Він починає своє повідомлення з картин язичництва, насилля; показує, як Роллон, ставши християнином:

“…укріплює свій союз із землями Нормандії, виявляє… її життєву силу та встановлює закони…”

В описі того ж хроніста, син Роллона Вільгельм “…настільки проникається вірою в Христа, що хоче стати ченцем…”; зрештою, показано й Річарда Безстрашного:

“…вихованого при дворі короля [франків], рішуче витягнений з безкультурності та прикрашений усіма чеснотами”

В результаті посиленого “окультурення” норманів стали вважати франками – про це повідомляють написи на Гобелені з Байо:

“Тут загинули в битві Англи і Франки…”

Такі ж метаморфози бачимо на прикладі повідомлення Гвіберта Ножанського про князя Таранто Боемунда за 1088 р.:

“Боемунд є франком…, бо родом він із Нормандії, яка є частиною Франкії… Це її частина, що не різниться з нею, але її населення переконане у власній самобутності…, бо їх предки були данцями”

Та продовжуючи фантастичну етимологію, Дудон запевняє, що нормани, як і франки, пішли від троянців.

Отже, станом на кінець Х ст. у Західнофранкському королівстві панує п’ять династій. Однак потрібно не оминати увагою й інші політичні конструкції, утворені рядовими графами. В той же час, ухиляючись від контролю з боку маркізів, вони отримали контроль над наданими їм землями – в Булоні, Вермандуа (у Фландрії), Невера та Макона (південь Бургундії). У герцогстві франків, полишеного Нормандії, Бургундії та Фландрії, в тій області, де укріпилась влада Робертинів, саме вони виступили проти свого герцога. Його поступово витіснили до Орлеану граф Ле-Ману, граф Анжу, Граф Блуа. Гуго Капет зумів утримати аббатство Сен-Мартен-де-Тур. Але в самому Турі, реальною владою був наділений граф Блуа, покровитель аббатства Турені-Мартутьє. Саме він у 984 р. приведе туди монахів з Клюні. Він же й візьме собі титул “графа-намісника” – другої особи за статусом в королівстві. Володар Блуа в свою чергу захопив графства Труа і Мо. Тому початковим політичним завданням короля Роберта ІІ був спротив цьому. Король укладав союз проти графа Блуаського із графом Анжу. На той же час, наприкінці ХІ ст., двоє останніх вже говорять про свій титул, як князі – вказують на свій autoritas, опираються на головні монастирі.

На півдні колишньої Імперії – в Арлі, Барселоні, Тулузі, головними центробіжними силами є три династії графів. Серед них – Раймонди, графи Тулузи та маркізи Готії, володіння яких поширювали на території між Ажене і горою Ванту, аж до сучасного Провансу. Щодо Аквітанії, потрібно сказати, що її було підкорити навіть Каролінгам свого часу. В межах їхньої Імперії країна залишалась самостійним королівством, як і у аквітанців був свій монарх. Початково, ним був старший син франкського короля, пізніше це королівство, як і на Півночі, надають герцогу. Спадкоємці Гільйома, герцога Аквітанії у 893-918 рр., були для місцевої знаті ледь не королями. Їм бракувало хіба що помазання; епітети, якими звертались до них, вказували на відпвідний ранг – “найблагочестивіший герцог”, “світліший князь”.

Таким чином, в колишній Галлії, що стала у V ст. королівством, ХІ ст. – імперією, а у Х – її західним уламком, є декілька королівств, але є лише один король, король франків. Безсумнівне джерело його переваги – священне помазання

Список використаних джерел та літератури:

1. Бартелеми Д. Рыцарство. От древней Германии до Франции XII века, (Санкт-Петербург: Евразия, 2012): 584.
2. Блок М. Феодальное общество, (Москва: Изд-во им. Сабашниковых, 2003): 504.
3. Дюби Ж. История Франции. Средние века. От Гуго Капета до Жанны дАрк. 987—1460, (Москва: Международные отношения, 2001): 416.
4. Лот Ф. Последние Каролинги, (Санкт-Петербург: Евразия, 2001): 240.
5. Мартен Э., Менан Ф., Мердиньяк Б., Шовен М. Капетинги история династии (987 – 1328),(Санкт-Петербург: Евразия, 2017): 688.
6. Тейс Л. Наследие Каролингов, IX—X века, (Москва: Скарабей, 1993): 274.
7. Гвиберт Ножанский. Памятники средневековой латинской литературы X—XII вв. (Москва: Наука, 1972): 563.
8. Гугон из Флери. Деяния современных королей франков. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 10 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Hugo_Floriacensis/frametext1.htm
9. Зальцбургские анналы. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 15 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus17/Ann_Juv_Salz_II/ann_salisburgenses.phtml?id=7387
10. Малые анналы Святого Германа. Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 15 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus16/Ann_S_Germani_min/text.phtml?id=4005
11. Флодоард. Анналы.Восточная литература. Средневековые источники Востока и Запада, отримано доступ 15 серпня 2020, URL: http://www.vostlit.info/Texts/rus/Flodoard/cont.phtml?id=6697