Серед комплексу неметальної техніки найбільшої уваги заслуговує облогова башта. Серед науковців існує кілька варіантів назв цієї машини. Найпоширенішим в європейській історіографії є термін “геліополь” [1], корені якого сягають ще античних часів. Дослівний переклад з грецької helein — штурмувати, polis — місто, тобто “та, що штурмує міста”. В англомовній літературі, особливо серед дослідників із США популярний інший відповідник слова — “belfry”, що походить від французького “beffroi” [2]. Серед російськомовних праць, більшість з яких є перекладами популярні обидва варіанти. А українські науковці в останні десятиліття активно використовують наші аналоги “гелепола” [3] і “гуляйполе”. В цьому розділі ми спробуємо дати характеристику цій облоговій машині за двома критеріями: конструкційні особливості і практичне застосування під час хрестових походів.

Конструктивно геліополь є каркасною системою, що складається з стержневих опорних елементів — вертикально встановлених дерев’яних колон, що горизонтально сполучені між собою балками перекриття. Серед дослідників досі немає чіткого уявлення про співвідношення параметрів частин конструкції, як наслідок — описи в історіографії з технічної точки зору часто є недостовірною інтерпритацією. Проте, Костянтин Носов як приклад інженерного розрахунку наводить витяги з науково–технічної праці античного інженера Аполодора Дамаського “Поліоркетика” [4].

Автор “Поліоркетики” пропонує взяти за основу балки, що відповідають таким параметрам: довжина — 16 футів (1 фут = 0.3 м), ширина — 1.25 фута і товщиною 12 дюймів (1 дюйм = 0.025 м). [5] При зборі конструкції рекомендовано використовувати вигнуті залізні скоби (мають високий запас міцності), а також дерев’яні планки для жорсткого кріплення. Кожен із сформованих ярусів башти має форму правильного квадрата. Наступні яруси будуються за принципом з’єднаних опорних балок, а також сполучаються діагональними драбинами.

Обшивка геліополя мала багато різних варіантів [6] і найчастіше залежала виключно від наявності необхідних матеріалів. Такими матеріалами були дерев’яні дошки і вичинені шкіри. Лицьовий бік машини приймав на себе основний удар метальних машин ворога [7], тож повинен був найкраще укріплюватися. Тильний бік могли залишити відкритим з двох причин — аби командувач спостерігав за переміщеннями воїнів під час штурму мурів, а також для кращого доступу повітря всередину. Дошки прибивали щільно за допомогою цв’яхів, а шкіри для пом’якшення удару снарядів повинні були висіти вільно. З метою забезпечення протипожежної безпеки їх рекомендувалось закріплювати хвостами вниз — так краще стікала вода при гасінні пожежі з верхніх ярусів [8].

Окремої уваги заслуговує співвідношення висоти башти до площ її ярусів На більшості зображень геліополь показано як суто вертикальну конструкцію, хоча справжня форма повинна нагадувати піраміду. Це необхідно для покращення стійкості і маневрування конструкції під час руху. Тиск, як фізична величина, перпендикулярно діючи в напрямку поверхні залежить від двох параметрів — сили і площі поверхні. Тому, при будові веж перед інженерами поставало завдання: максимально збільшити висоту конструкції, аби вона не впала під власною вагою. Пірамідальна форма надала конструкції необхідну стійкість, але зменшила маневерність при пересуванні. Також для забезпечення рухомості потрібно було більше пар коліс.

Як приклад побудованої за таким принципом вежі можна навести витвір інженерів Александра Македонського — Діада і Харія. До наших днів не збереглося жодного їхнього твору, лише згадки в книгах Вітрувія і Візантійського Аноніма. Їхня башта сягала аж 26 метрів у висоту. Завдяки згаданому звуженню ярусів вона без проблем могла розміщувати не тільки живу силу, а й громіздкі метальні машини.

Відомі два способи переміщення геліополя — механічний, а також за допомогою тяглової сили. Перший метод найчастіше використовувався для пересування такої габаритної техніки лише на незначні відстані. Скажімо, для підтягування до ворожих укріплень. Система пар коліс приводилася в рух за допомогою жорстко закріплених стовпців, та шківів. Ручна тяга за допомогою канатів і шківів передавалась на кріплення башти, яка в свою чергу розпочинала рух. Найоптимальнішим варіантом транспортування було використання тяглової сили биків [9]. Через складну систему запрягу худоба приводила машину в рух за допомогою направляючої балки. 

Крім сухопутних методів транспортування варто згадати і про описаний Візантійським Анонімом спосіб перевезення геліополя на кораблях в зібраному виді. Між двома човнами споруджувалась прямокутна платформа, укріплена баластом (такзваною “мавпочкою”), аби під час транспортування машину не кренило від ударів хвиль [10]. На думку дослідників, конструкція середньовічної облогової башти не зазнала суттєвих змін порівняно із античною попередницею. Через відносну простоту проектування і спорудження основні елементи лише зменшились у розмірах, антична помпезність споруд змінилась на середньовічну практичність.

Під час Першого хрестового походу, геліополь серед комплексу іншої облогової техніки відіграв значну роль в облозі Нікеї (14 травня – 19 червня 1097 р.) — столиці Нікейсько–Іонійського султанату [11]. Це було перше вороже місто на шляху армії хрестоносців. Через вигідне географічне розташування (на горі серед улоговини біля Асканійського озера) залога контролювала всі ключові дороги, що проходили через Анатолію. Тому, без цілковитої капітуляції міста плани на подальше просування хрестоносців були під загрозою. Комплекс фортифікаційних споруд складався із 240 башт, що були сполучені у схожу на п’ятикутник систему. Крім холодної зброї та луків залога мала на озброєнні метальні машини невеликого розміру, які розташовувались прямо на мурах [12].Вигідне розташування біля озера (це давало можливість безперешкодно доставляти припаси у місто) і потужне озброєння давало можливість тримати облогу протягом великого проміжку часу.

Ватажки латинян через брак припасів розділили між собою ділянки міських укріплень і розпочали безперервні атаки–змагання. Про них ми дізнаємось із “Олексіади” Анни Комніної [13]. Серед комплексу підкопних і стінобійних заходів, які застосовував біля вежі Гонат один із командирів хрестоносців — Ісангел (Раймунд Тулузький), Анною Комніною згадується і дерев’яна башта круглої форми, обшита шкірою і укріплена всередині лозою. Варто зазначити, що за контекстом згадки в джерелі точно неможливо встановити — це опис гелеополя, чи облогової черепахи. У будь–якому  випадку конструкція виконувала захисну функцію під час підкопування стіни.

Але іншим важливим джерелом для нас є любовний лист графа Стефана Блуа до дружини [14], де він як безпосередній учасник подій згадує про застосування облогових башт. Хрестоносці, побачивши неспроможність власних метальних машин пробити міські укріплення, розпочали будівництво “високих дерев’яних башт з бійницями і різними знаряддями”.

На основі цього джерела ми також бачимо загальний висновок щодо ролі геліополя в облозі Нікеї. Автор вказує, що турки були вражені масштабністю побаченого будівництва башт і підготовкою нового штурму, тож вони негайно відправили гінця до імператора із пропозицією здатися. Без сумніву, такий висновок Стефана Блуа є явним перебільшенням, але облогова техніка як психологічний чинник зіграла вагому роль в капітуляції Нікеї і подальшому просуванні військ хрестоносців.

Штурм Єрусалима (7 червня – 15 липня 1099 р.) став не тільки кульмінаційною подією Першого хрестового походу, а також найвизначнішим завоюванням тієї епохи. З стратегічної точки зору місто було неприступним. Розташоване на широкому плато місто було укріплене цілою системою довготривалих фортифікаційних споруд різних епох — мури, побудовані ще за часів правління імператора Адріана постійно ремонтували Омейяди і Фатіміди. Аварійні ділянки було перебудовано і додатково укріплено.  Підходи до міста були відкриті лише з північного боку.Населення, що ховалось за стінами при підході латинян налічувало до 20 тисяч — переважно це були турки і араби, а також євреї. Гарнізон міста було підсилено за рахунок прибуваючих залишків військ, запаси води та фуражу поповнено.

Військо хрестоносців було недостатньо чисельним для оточення міста кільцем, тому штурмові дії відбувалися на кількох підконтрольних різним командирам ділянках. Зі штурмом вирішено було не затягувати — військо було виснажене маршем і відсутністю питної води, а гарнізон пустив чутки про наближення єгипетської армії.

• 

Будівництвом облогової башти зайнялись інженери графа Готфріда Булонського. Необхідні для машин матеріали були привезені морем генуезцями, а також заготовлені в лісах Самарії. Для опорних балок використовували деревину цінних в тій місцевості порід — піхти, сосни, кепарису.

Літописці Альберт Аахенський [15] і Раймунд Агільський [16] залишили нам інформацію про процес побудови машин. Інженери–майстри, що були людьми графа Раймунда отримували обіцяну плату, а чорнороби виконували роботу примусово. Також, до побудови було залучено жінок і дітей, вони вручну і тягловою худобою підвозили до майстерень оберемки хмизу і лози. Ними обплітали каркаси неметальних захисних знарядь для посилення захисту.Натомість, гарнізон міста під командуванням намісника Іфтикара ад– Даула для боротьби з технікою латинян ефективно застосовував чотирнадцять метальних машин. Їх каміння знищило один з трьох гелеополів, а також налякало військо хрестоносців. Ще більшим психологічним потрясінням для ослабленого війська хрестоносців стало застосування гарнізоном Єрусалима грецького вогню. Рецепт цієї горючої суміші, яку протягом століть тримали в таємниці візантійські придворні інженери, уже був відомий арабам. Точкові загорання облогових башт неможливо було локалізувати і швидко погасити водою, лише потім нападники навчились застосовувати оцет в шкіряних міхах.

Обидві добудовані облогові башти додатково було укріплено верблюжими шкурами і розподілено по напрямках атаки. Башта Робера Фландрського розташувалась на північно–західному напрямку і не була задіяна в штурмі. Машину Готфріда Булонського підтягнули до найслабшої північної ділянки муру. Тут латиняни зіткнулися з двома логістичними проблемами: для спорядження гелеополів потрібно було кілька днів, а також рів між машиною і муром виявився надто широким і глибоким для його перетину [17].

Латиняни, що пробували проникнути на стіни з башти Робера Фландрського зазнали технічної невдачі, через велике зосередження живої сили і метальної техніки противника на їхньому напрямку [18]. Крім згаданих засобів араби скидали зі стін підпалені зв’язки просмолених колод. Але приступи сил герцога Готфріда таки увінчалися успіхом — в результаті чергового натиску зранку 15 липня лицарями Летольдом і Жильбером із Турне було захоплено ділянку єрусалимської стіни. Подальший хід битви було вирішено.

• 

Штурм Єрусалиму є одним із найяскравіших прикладів застосування облогових веж, що показує їх переваги і недоліки. Саме завдяки одній з цих машин лицарям вдалося проникнути в добре захищену ворожу фортецю. Але відзначимо і проявлені нею суттєві недоліки: вразливість до снарядів і горючих сумішей метальних машин, надмірну тривалість спорудження і підготовки до бою, неповоротливість при маневруваннях, неспроможність долати перешкоди у вигляді земляних насипів і ровів.

Підсумуємо. Облогова башта була ефективним засобом для прикриття, транспортування і підтримки живої сили під час штурму укріплень. Через надійність, простоту виготовлення і відносну дешевизну користувалася популярністю ще з античної доби. У війську хрестоносців її практичне застосування згадано під час Першого хрестового походу. Попри ряд описаних нами технічних недоліків, присутність на полі бою машини таких значних розмірів лякала ворога. Отже, поставлені перед геліополем тактичні завдання були виконані.

Список використаних джерел та літератури:

1. Duncan B Campbell, Siege Warfare in the Roman World (Oxford: Osprey Publishing, 2005): 6
2. Мэттью Беннет и др., Войны и сражения Средневековья 500–1500 (Москва: Эксмо, 2006): 211
3. Леонтій Войтович, Юрій Овсінський, Історія війн і військового мистецтва. 1 т. (Харків: Фоліо, 2017): 392
4. Константин Носов, Осадная техника. Античность и Средневековье (Москва: Эксмо, 2010): 98
5. Аполлодор Дамасский, “Полиоркетика”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek- besiegers/apollodorus-damascenus
6. David Nicolle, Medieval siege weapons. Western Europe AD 585–1385 (Oxford: Osprey Publishing, 2002): 26
7. Peter Purton, A history of the early medieval siege C. 450 –1220 (Woodbridge: The Boydell Press, 2009): 24
8. Эварт Окшотт, Рыцарь и его замок. Средневековые крепости и осадные сооружения. (Москва: Центрполиграф, 2011): 52
9. Christopher Gravett, Medieval siege warfare (Oxford: Osprey Publishing, 2000): 32.
10. Аноним Византийский, “Инструкции по полиоркетике”, Xlegio — военно–исторический портал Античности и Средних веков, отримано доступ 22 січня 2019, http://xlegio.ru/sources/greek-besiegers/anonymus-byzantinus
11. Александр Грановский, Крестовые походы. 1 т. (Санкт–Петербург: Дмитрий Буланин, 2013): 58–60
12. David Nicolle, Saracen strongholds 1100 –1500 (Oxford: Osprey Publishing, 2009): 43
13. Анна Комнина, “Алексиада”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 79
14. Письмо Стефана Блоа к жене Адели из лагеря под Никеей, у книзі История Средних  веков: Крестовые походы (1096 –1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич (Санкт–Петербург: Полигон, 2001): 136
15. Альберт Аахенский, “Иерусалимская история”, DrevLit.ru — библиотека древних рукописей, доступ 25 січня 2019, dreblit.ru/texts/a/a_albert.php
16. Раймонд Ажильский, “История франков, которые взяли Иерусалим”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 135–37
17. Итало–нормандский Аноним, “Деяния франков и прочих иерусалимцев”, у книзі История крестовых походов в документах и материалах, ред. Михаил Заборов (Москва: Высшая школа, 1977): 130–31
18. Вильгельм Тирский, “Осада и взятие Иерусалима”, у книзі История Средних веков: Крестовые походы (1096 –1291 гг.), ред. Михаил Стасюлевич (Санкт–Петербург: Полигон, 2001): 177–180