Норманське завоювання – одна з ключових подій в історії середньовічної Англії, перетікання та результати якого продовжують приваблювати увагу дослідників та любителів і майже тисячу років тому. Достатньо сказати, що в результаті завоювання Вільгельмом, Англія стала об’єднана унією із Нормандією – що як змінило баланс сил у регіоні, так і стало в подальшому підставою для низки конфліктів із Францією, найбільшим серед яких була Столітня війна.Суперечності навколо співідношень, запозичень та успадкування англо-саксонської та англо-норманської культур, а також впливу завоювання на знать та суспільство тривають не одне століття. Так, дану тему розглядав ще Вільям Мальсберійський у «Історії діянь англійських королів» ХІІ ст. Зокрема, основною причиною експансії Вільгельма автор вбачав гнів Божий, викликаний порочністю англосаксів. Однак в подальшому, починаючи з XVII ст., починає простежуватись поділ в «ідейній спрямованості» істориків та їх підтримці – англосаксів на чолі з Гарольдом ІІ, або ж норманів. Зрештою, цей поділ існує й донині.

Не заглиблюючись в історіографію, варто вказани три етапні (однак, застарілі) дослідження, що й досі здійснюють вплив на вчених. Серед них:

«Історія норманського завоювання Англії» в 6 томах Едуарда Фрімана (1867-1879). Дана праця досі є найдетальнішим описом цих подій – в кожному томі близько 800 сторінок. Фріман був прихильником англосаксонської культури й відкрито симпатизував Гарольду ІІ – зокрема, вказував, що хотів би «з радістю битись при Гастінгсі [на боці англосаксів]». Логічно, що такі висловлювання автора підняли хвилю полеміки – як і за надмірний пафос, так і неувагу до інших областей англосаксонського соціуму, крім політики, та недостатню джерельну базу;

• «Феодальна Англія» Джона Раунда (1895). Характерним для цієї праці є аналіз наслідків завоювання, на основі якого автор зробив висновок – основи англійського феодалізму ХІІ-ХIV ст. заклали нормани. Також, на його думку, норманський лицар відрізняється від тена англосаксів за джерелами й причинами до набору та статусом. Крім того, запорукою Ф.Раунда є формулювання «гіпотези розриву» культури на острові – акцентування уваги на постанні в Англії централізованої влади, появі феодальних відносин;

• «Англосаксонська Англія» Френка Стентона (1943), що представляє собою грунтовне дослідження з періоду від завоювання англів, саксів та ютів, до норманського завоювання – охоплюючи таким чином відрізок V-XI ст. Натомість, подіям 1066-69 р. автор приділяє мало уваги – зокрема, автором робиться висновок щодо причин перемоги Вільгельма. Як і Д.Раунд, Ф.Стентон дотримується концепції розриву, описуючи кардинальні зміни в суспільстві після завоювання;

Основну частку джерел, з якими можна зустрітись при розгляді теми, займають тодішні хроніки – англосаксонські, норманські, скандинавські. Як і притаманно тогочасним творам, це переважно наратив – небезпристрасний та суперечливий. Так, окремої уваги заслуговують:

• «Англосаксонська хроніка». Літопис, початковий варіант якого укладений в 890-і рр., в час правління Альфреда Великого. В подальшому, вона переписувалась та доповнювалась щорічними записами. Безпосередньо для вивчення норманського завоювання окремий інтерес представляють три варіанти хроніки: «С», «D» та «Е», що містять свідчення про політику в англосаксонській Англії в період до 1066р.;
• «Діяння герцогів Норманських», написані монахом монастиря в Жюм’єжі Гійомом у 1070-1071 рр. Початкові записи цього твору – запозичення з хроніки Дудона Сен-Кантенського про династію норманських герцогів, що веде свій початок з 971 р.(?), однак записи, що торкаються теми, укладені автором власноруч. Починаються «Діяння…» зі звернення до Вільгельма І у формі панегірика;

• «Діяння Вільгельма герцога Нормандії та короля Англії», укладена не швидше 1071 р. й не пізніше 1077 р. Гійомом з Пуаттє. Відомості про автора надає інший хроніст, Ордерік Віталій: так, Гійом був норманом з Пре, що служив в молодості у герцога Вільгельма, опісля поїхав у Пуатьє, прийняв духовний сан та повернувшись до Нормандії, став спочатку капеланом герцога, а потім – архідияконом в Лізьє. Рукопис «Діяння…» не зберігся, а найдавнішою публікація твору датується 1614 р. Щодо оцінки твору, зпосеред всього вказують на літеранутість «Діяння…» та присутність ідеологічної складової, з огляду на біографію автора;
• «Пісня про битву при Гастінгсі» – суперечливий твір, відомий у манускрипті, знайденому в 1826 р. Початко, джерело датувалось 1068 р., а його автором називали єпископа Амьєну Гі – з огляду на повідомлення Ордеріка Віталія про твір духовника, присвячений битві. Наразі, «Пісня…» датується 1100 р., а частина його свідчень називається легендарною;
• «Церковна історія». Автор – Ордерік Віталій, норман по батьківській лінії, англієць по материнській, народився у 1075 р. Ордерік був відправлений своїм батьком, Оделірієм Орлеанським, капеланом Роже де Монтгомері в монастир Сент-Евре в Нормандії, де провів усе своє життя. Він уклав свій твір з 1109 по 1141 рр., а книги ІІІ та ІV, які безпосередньо торкаються завоювання, були завершені у 1123-1125 рр.;
• «Діяння англійських королів» та «Діяння англійських єпископів» Вільяма Мальсберійського, також вихідця з англо-норманської сім’ї. Обидві праці писались з 1125 р. та перероблялись близько 1140 р.;
• «Книга Страшного суду», почата у 1085-1086 рр., та є документом доменіального управління. По суті, «Книга…» є звітом перепису земельного майна в королівстві, укладена за свідченнями жителів Англії, що клялись у своїй чесності Судом Божим. Саме джерело складається з двох частин – опису майна на південь від річки Тис, крім Норфолку, Саффолку та Уессексу, що згадуються в другій частині (що була укладена по смерті Вільгельма І у 1087 р.);
• «Сага про Гаральда Суворого», укладена Снорі Стурлусоном, що повідомляє про норвезьке вторгнення 1066 р. Достовірність джерела суперечлива, зважаючи на його укладення в першій третині ХІІІ ст.;
• «Роман про Ру» – віршований твір, створений в другій половині ХІІ ст., написаний деяким Васом (1100-1184), автором «Роману про Брута». Достовірність даного джерела також є спірною, зважаючи на приналежність його до художньої літератури. Цінність для істориків (цим послуговувався Е.Фріман) полягає у присутності опису подій при Гастінгсі, що наштовхує на думку, що автор був учасником цих подій, або ж спілкувався з норманами, що брали участь у битві.

Загалом, даний перелік досліджень та джерел з теми є далеко неповним (достатньо принаймні того, що не згаданий Гобелен з Байо), зважаючи на її опрацювання, а також та наслідками подій 1066-69 рр. Для створення ж картини останніх, варто згадати увесь їх спектр для тодішньої Англії: внутрішньополітичний, (укріплення центральної влади, встановлення ленних відносин за французьким типом), зовнішньополітичний (завершенням відносин зі скандинавами, припиненням експансії вікінгів, та переорієнтації на Західну Європу), соціальний (витіснення англосаксонської мови напротивагу норманському діалекту французької, ліквідація прошарку тенів та появі натомість лицарства).

Список використаних джерел та літератури:

1.Метлицкая З.Ю. Англосаксонская Англия и Нормандское завоевание. Аналитический обзор. М. 2003.

2.Favier J. Les Plantagenêts: origines et destin d’un empire: XIe-XIVe siècles. Paris. 2004