Павло Печериця
Декілька слів про щвейцарську гвардію
Швейцарську гвардію Папи Римського вже давно широкий загал сприймає в першу чергу, як церемоніальний підрозділ. Як починався бойовий шлях цієї «найменшої армії на планеті»?
На початку XVI століття Папська держава безпосередньо залежала від своєї боєздатності. Король Франції, імператор Священної Римської імперії, могутні правителі італійських міст і мусульманські пірати – ось далеко не повний список тих сил, які прагнули, якщо не знищити, то принаймні підпорядкувати Святий Престол. За цих обставин понтифіки мали покладатися не лише на ангельське воїнство, але й на цілком реальних солдатів.
Papa Giulio II della Rovere a Mirandola in occasione delle Celebrazioni Pichiane (1994)
Папа Юлій ІІ (1503-1513) прославився як один із найвойовничіших намісників святого Петра в історії. Прагнучи захистити Папську державу та розширити її вплив, він провадив численні військові кампанії. При цьому статус духовного лідера християн геть не заважав йому особисто очолювати походи, а подекуди і вести воїнів до бою. Саме Юлій ІІ попросив очільників Швейцарії прислати 200 воїнів для охорони його особи. І 22 січня 1506 року перші 150 бійців на чолі з капітаном Гаспаром фон Силененом урочисто принесли присягу та отримали папське благословення.
Але цілком резонно було б спитати – так а чому саме швейцарці? Почнімо з того, що свою особисту безпеку Папа міг довірити лише іноземцям. В умовах постійних інтриг і боротьби за владу, Юлій ІІ не довіряв особисту безпеку землякам – італійцям, багато з яких були більш віддані своєму місту, сім’ї чи політичному угрупованню, ніж Святому Престолу.
Cohors pedestris Helvetiorum a sacra custodia Pontificis
Але відкритим залишається питання – чому його вибір зупинився на швейцарцях, а не, скажімо, на іспанцях чи німцях? У цьому плані Папа насправді не був оригінальним: знамениту боєздатністю швейцарську піхоту тоді наймали на службу багато правителів Європи. Швейцарців вирізняли відвага, дисципліна й відданість наймачам.
Варто згадати, що це були також дуже жорстокі воїни – під страхом смерті у швейцарських загонах заборонялося брати полонених, тож переможеного ворога не рятували ні багатство, ні шляхетне походження. В свою чергу, швейцарці розуміли, що така репутація не дозволяє їм сподіватися на милосердя з боку ворога і тому вони самі вкрай рідко здавалися в полон, віддаючи перевагу принципу «перемога або смерть». Лицарська кіннота в паніці відступала перед наїжаченою алебардами швейцарською фалангою. Такі бійці були потрібні тогочасним понтифікам.
Головним обов’язком Швейцарської гвардії завжди була охорона Папи Римського. І хоча гвардійці неодноразово ходили у військові походи разом із своїм першим наймачем, Юлієм ІІ, вони мало діяли на передовій і перебували поряд з понтифіком. До наших днів було задокументовано лише один бій Швейцарської гвардії.
Папа Климент VII (1523–1534) трохи перестарався у своїй «грі престолів» і нажив собі ворога в особі могутнього правителя Священної Римської імперії Карла V. Навесні 1527 року армія імператора, значну частину якої становили німецькі найманці-протестанти, взяла в облогу Рим, а 6 травня відбулася «римська різанина». Імператорські війська увірвалися в місто, вбиваючи й калічачи мешканців, грабуючи і спалюючи будівлі. Гвардійці прийняли бій на сходах собору святого Петра. З 189 воїнів загинуло 147, але цією жертвою було врятовано Папу, який зумів, разом із вцілілими швейцарцями, по підземним коридорам перебратися до замку Святого Ангела.
Christoph Graf
На згадку про цю подію 6 травня стало професійним святом Швейцарської гвардії. Саме цього дня відбувається присяга нових гвардійців, які клянуться, у разі необхідності, віддати своє життя за Папу, так само, як зробили це їх побратими майже 500 років тому.
Bandiera Guardia Svizzera
Перша публікація матеріалу – «Symbolon» (2018): https://www.facebook.com/SymbolonCenter/posts/968507843360163
Львівський історичний клуб 