Історична пам’ять сирійців першої половини V ст.
Историческая память сирийцев первой половины V в.
Автор: Водько Владислав Ігорович, історичний факультет, ОНУ ім. І. І. Мєчникова
Переклад: Кирило Степанян
Історична пам’ять сирійців першої половини V ст.
Історична пам’ять народів продовжує справляти помітний вплив на їхнє життя. Регулювання історичної пам’яті часто є важливим елементом інформаційної політики низки сучасних держав, що робить вивчення фактору історичної пам’яті в минулому важливим напрямом історичної науки.
Вплив історичної пам’яті на життя сирійців за пізньої античності був відзначений низкою дослідників, серед яких слід виділити Стівена Рансімена (Steven Runciman), Ніну Пігулєвскую і Єлєну Мєщєрскую. Однак, питання історичної пам’яті сирійців вимагає більш детального розгляду в широкому контексті подій епохи пізньої античності / ранньої Візантії.
Основними джерелами дослідження слугували матеріали церковних проповідей, в яких оратори часто вдавалися до аргументів, що апелювали до унікальної церковної історії сирійців, відомості агіографії, церковно-історичні твори, епістолярна спадщина низки церковних і політичних діячів того періоду.
У дослідженні застосовувалися такі методи:
- історико-генетичний, за допомогою якого можна було простежити еволюцію низки ключових для сирійців історичних сюжетів, що знаходили своє відображення в текстах різного роду,
- порівняльно-історичний, завдяки якому вдавалося порівняти історичну пам’ять сирійців з іншими народами, що населяли периферію Східної Римської імперії.
У розглянутий нами період територія, яка була заселена переважно сиро-мовним населенням, була поділена між Східною Римською імперією і Персією. Більшість сирійців до цього часу сповідували християнство, ті ж, що проживали в межах Візантії, ще й брали активну участь в богословських суперечках імперії. Проте давня і цілком самодостатня культура різними способами чинила опір імперському впливу, що знайшло відображення в особливостях історичної пам’яті, яка ретранслювалась переважно сирійськими інтелектуалами того періоду.
Наріжним каменем історичної пам’яті сирійських християн є сюжет з книги Діянь, коли послідовники Ісуса саме в сирійському м. Антіохії вперше назвали себе християнами. Цей сюжет підкреслював з одного боку старовину сирійського християнства, з іншого боку значимість останнього в загальнохристиянській історії.
Авгар отримує Спас Нерукотворний від апостола Аддая
(ікона Х ст. із монастиря Святої Катерини)
Другим за значущістю сюжетом, можна назвати переказ про листування Ісуса Христа з царем сирійської держави Осроени – Авгаром. За легендою Авгар довгий час не міг зцілитися і вилікувався тільки після того як кілька його послів вирушили в Єрусалим, де попросили про це Ісуса, який відразу ж виконав прохання царя. Далі апокрифічне листування містить пропозицію Авгара Христу, оселитися в його князівстві, де Христос зможе уникнути страти, але обставини не дозволяють планам Авгара збутися. Сюжет, по-перше, демонстрував що для сирійців християнство стало державною релігією набагато раніше, ніж для еллінів, а по-друге нагадував сирійцям про втрачену державності.
Крім сюжетів, пов’язаних з ранньохристиянської історією, для сирійців важливим була пам’ять про поділ своєї країни між двома імперіями. У 363 р. в результаті невдалого походу Юліана Відступника на Персію, до складу останньої перейшов один з ключових інтелектуальних і культурних центрів сирійців – м. Нісібін, релігійні утиски з боку зороастрійців були частиною політики нових господарів цього міста. Завдяки цьому в пам’яті сирійців сформувався образ антигероя – Юліана, який не тільки відійшов від християнства, а й став причиною, на думку сирійців, втрати Нісібіна.
Отже, питання історичної пам’яті було дуже важливою складовою сирійської ідентичності першої половини V ст. Для жителів цього регіону було важливо підкреслювати власну історичну значимість як християнського народу, а також як народу з великими традиціями державності, яка на той час була повністю втрачена.
~
Историческая память сирийцев первой половины V в.
Историческая память народов продолжает оказывать заметное влияние на их жизнь. Регулирование исторической памяти часто является важным элементом информационной политики ряда современных государств, что делает изучение фактора исторической памяти в прошлом важным направлением исторической науки.
Влияние исторической памяти на жизнь сирийцев в поздней античности отмечалось рядом исследователей, среди которых следует выделить Стивена Рансимена (Steven Runciman), Нину Пигулевскую и Елену Мещерскую. Однако, вопрос исторической памяти сирийцев требует более детального рассмотрения в широком контексте событий эпохи поздней античности/ранней Византии.
Основными источниками исследования послужили материалы церковных проповедей, в которых ораторы часто прибегали к аргументам, апеллирующим к уникальной церковной истории сирийцев, данные агиографии, церковно-исторические произведения, эпистолярное наследие ряда церковных и политических деятелей того периода.
В исследовании применялись следующие методы:
- историко–генетический, с помощью которого можно было проследить эволюцию ряда ключевых для сирийцев исторических сюжетов, находивших свое отражение в текстах разного рода,
- сравнительно-исторический, благодаря которому удавалось сравнить историческую память сирийцев с другими народами, населявшими периферию Восточной Римской империи.
В рассматриваемый период территория, которая была заселена преимущественно сироговорящим населением была поделена между Восточной Римской империей и Персией. Большинство сирийцев, к этому времени исповедовали христианство, те, кто жили в пределах Византии, еще и принимали активное участие в богословских спорах империи. Тем не менее древняя и вполне самодостаточная культура различными способами сопротивлялась имперскому влиянию, что нашло отражение в особенностях исторической памяти, которая ретранслировалась преимущественно сирийскими интеллектуалами того периода.
Краеугольным камнем исторической памяти сирийских христиан является сюжет из книги Деяний, когда последователи Иисуса именно в сирийском г. Антиохии впервые назвали себя христианами. Этот сюжет подчеркивал с одной стороны древность сирийского христианства, с другой стороны значимость последнего в общехристианской истории.
Вторым по значимости сюжетом, можно назвать предание о переписке Иисуса Христа с царём сирийского государства Осроэны – Авгаром. По легенде Авгар долгое время не мог исцелиться и вылечился только после того как несколько его послов отправились в Иерусалим, где попросили об этом Иисуса, который сразу же выполнил просьбу царя. Далее апокрифическая переписка содержит предложение Авгара Христу, поселиться в его княжестве, где Христос сможет избежать казни, но обстоятельства не позволяют планам Авгара сбыться. Сюжет, во-первых, демонстрировал что для сирийцев христианство стало государственной религией гораздо раньше, чем для эллинов, а во-вторых напоминал сирийцам об утраченной государственности.
Кроме сюжетов, связанных с раннехристианской историей, для сирийцев важным была память о разделении своей страны между двумя империями. В 363 г. в результате неудачного похода Юлиана Отступника на Персию, в состав последней перешел один из ключевых интеллектуальных и культурных центров сирийцев – г. Нисибин, религиозные притеснения со стороны зороастрийцев были частью политики новых хозяев этого города. Благодаря этому в памяти сирийцев сформировался образ антигероя – Юлиана, который не только отошел от христианства, но и стал причиной, по мнению сирийцев, потери Нисибина.
Итак, вопрос исторической памяти был очень важной составляющей сирийской идентичности первой половины V в. Для жителей этого региона было важно подчеркивать собственную историческую значимость как христианского народа, а также как народа с большими традициями государственности, которая к тому времени была полнсотью утрачена.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до –
e-mail – kirilostepanyan@gmail.com
А також, у Facebook – Львівський медієвістичний клуб
Львівський історичний клуб 