Символізм традиційних орнаментів
The symbolism of traditional ornaments
Протягом багатьох віків наші предки використовували мистецтво для інтерпретації світу, який їх оточував. Природні стихії та явища зображувалися в особливий спосіб і з плином часу перетворилися в особливу знакову систему. Ця система продовжує використовуватися у народній традиції і стала основою для українського традиційного мистецтва. Така символіка передається з покоління в покоління і більшість знаків використовуються на рівні традиції, не усвідомлено. Ми розглянемо базові елементи орнаменту з часів неоліту, що наділені сакральним змістом і спробуємо з’ясувати їх походження та значення.
Серед усіх символів, напевно, найчастіше зустрічаються зображення небесного світила. Сонце відігравало особливу роль у віруваннях наших предків. Воно уособлювало життєву енергію та процвітання, тому часто зустрічалося в різних мистецьких інтерпретаціях.
Найчастіше в індоєвропейських народів солярним символом був хрест в різних його формах. (Рис. 1.4). Часто символіка сонця поєднувалася з зображеннями води або дощу. Прикладом такого орнаменту можуть бути трипільські мотиви (Рис. 1.2.). Тут чітко видно закручені в центр сонячні промені, які поєднуються з “грабельками” (трипільським символом дощу). На думку багатьох дослідників – це могло бути символом процвітання та родючості.
Ще одним проявом небесного світила були трикселіони та тетракселіони, які зображували рух та силу сонця, різні стадії життя людини і природи. Ці орнаменти відомі в різних культурах світу і зустрічаються з часів Античності аж до Середньовіччя. Часто їх ототожнюють із силою вогняної стихії. В слов’янських народів вони часто використовуються як обереги і розміщуються на стінах хат, одязі та прикрасах (Рис. 2).
На керамічних виробах часто зустрічаються “розетки”, які в інтерпретації археологів також отримали солярне значення. Часто можна побачити їх на посудинах пшеворської, черняхівської та ін. археологічних культур. І хоча етнічна приналежність цих спільнот досі залишається дискусійною, цілком очевидно, що цей символ зустрічається і сьогодні в слов’янській культурі.
Часто “розетки” (закреслений квадрат) зустрічаються на черняхівських ритуальних посудинах і мають відношення до календаря давніх племен (Рис. 3.)
Більшість археологів вважають, що цими символами позначалося зимове та літнє рівнодення. За допомогою такого календаря слідкували за релігійними святами та дотримувалися традиційної обрядовості. І хоча значення багатьох елементів на сьогодні уже втрачене, все ж такі знахідки є цікавим джерелом для вивчення вірувань наших предків.
Досить важливими в народній обрядовості були символи землі. Часто вона зображувалася у вигляді ромба. Ромб вважається одним з базових елементів, який ставав основою для різних орнаментальних композицій. Його зображували починаючи від трипільської пластики до слов’янського посуду та української вишивки. Зважаючи на те, що культ землі пов’язувався з культом родючості трипільці часто використовували ромби з крапками на статуетках жінок (Рис. 4).
Крапки в чотирьох частинах ромбу означали засіяне поле і трактувалися як початок майбутнього життя. Саме тому такий орнамент був пов’язаний з культом Богині Матері (Берегині).
Символіка “засіяного поля” зустрічається і в сучасній українській вишивці. Так дотримуючись традицій українські майстрині передають в техніці вишивання орнаменти, які містять глибокий семантичний зміст (Рис. 5).
Часто поєднуються зображення ромбів та схематичне втілення Берегині. Це пояснюється тісною спорідненістю культів землі та родючості в традиційній культурі (Рис. 6.) На зображенні геометричного орнаменту ми можемо бачити жіночу постать (Богиню Мати), яка вважалася прародителькою життя.
Загалом, окрім ромбів ми можемо бачити зображення кутів, які напрямленні вершинами вгору та вниз. Вважається, що такі зображення символізують чоловіче та жіноче начало відповідно. У трипільців існує велика кількість інтерпретацій цих символів (Рис. 6).
Рис. 7. Орнаменти трипільської культури
Кут вершиною до низу, загалом, має значення родючості в багатьох народів починаючи ще з періоду палеоліту. Його можна пояснити, якщо розглянути глиняні статуетки часів трипільської культури де у формі трикутника зображується жіноче лоно. Пізніше трипільці почали використовувати похідну символіку, яка часто розміщувалась на кераміці і означала родючість (Рис. 8.)
Власне, в слов’янському мистецтві Берегиня майже завжди зображувалася з піднятими в гору руками або мала вигляд рогатої істоти (Рис. 6). Часто в праслов’янських археологічних культурах зустрічається орнамент – “шеврон”. Це симетрично розташовані трикутники вершинами в низ. Вільне місце оздоблюється крапками та защипами, що також є символом родючості та процвітання.
В цілому, культ жінки Матері є досить поширеним і вважається ключовим у трипільській культурі. Прикладом такого зображення можуть бути “жінки з чашами” або “біноклі”, які зустрічаються досить часто. Вчені по різному інтерпретують такий посуд.
Дехто вважає, що таким чином проявляється обряд “поїння землі” тобто викликання дощу. Інші говорять, що ці антропоморфні чаші є символом парної сім’ї – чоловіка та жінки. Цікавою є думка про те, що ці постаті мають космогонічний сюжет. Вони відносяться парного божества (ідея двох богинь та небесної води). Часто їх називають втіленням двох богинь фратрій (міф про близнюків родоначальниць світу). Очевидно, що жіноча постать в трипільській обрядовості мала дуже важливе значення.
Ще одним поширеним символом, який зустрічається в усіх народів світу є Дерево Життя. В слов’ян воно зображувалося у вигляді квітки в горщику (Рис. 10.)
Різні елементи цього дерева мали своє смислове навантаження. Горщик (основа) зображався у вигляді геометричної фігури (трикутник, трапеція) і уособлював землю та підземний світ. Середній ярус складався з гілочок та квітів. Квіти втілювали живих родичів (батька та матір) менші – дітей. Часто на дереві життя зображувалися птахи, які мали значення померлих родичів. У верхньому ярусі розміщувався вищий світ, світ богів. Дерево Життя вишивали на весільних рушниках, що мало означати тяглість та міцність сімейної традиції (Рис. 11). Це тісно пов’язано з обрядом весільного “деревця”, який був поширений не тільки у слов’янських, а й у європейських народів.
В українській вишиванці часто поєднуються мотиви Родинного Дерева (квіти) та Берегині (жіночі антропоморфні фігурки, що зливаються в цілісний орнаментальний мотив (рис. 12). Так формуються симетричні повторювальні узори на українських рушника, які збереглися до сьогодні.
Величезна різноманітність елементів орнаменту, яка наділена особливим семантичним змістом, не може не дивувати. Кожна деталь в народній мистецькій традиції – це відображення світоглядних уявлень наших предків, які пройшли крізь віки і збереглися до сьогодення. Вміння розуміти мистецтво давньої людності є ще одним кроком до розуміння власного минулого.
Із зауваженнями, пропозиціямии чи запитаннями просимо звертатись до – Владислав Кіорсак
e-mail – Vlad.kiorsak@gmail.com
Редактор – Ірина Гіщинська
А також, у Facebook –
Львівський історичний клуб 